Деміс Поландов
Російський політолог Станіслав Бєлковський поділився своїми думками з приводу політики Путіна на пострадянському просторі.
– Станіславе, як ви оцінюєте угоду щодо України, яка була укладена в Мінську: чи буде вона виконуватися і чи можна її назвати вирішальною в цьому конфлікті?
– Ні, по-моєму, це угода абсолютно не вирішальна і взагалі не стратегічна. Вона була потрібна всім сторонам тільки тактично. Україні – тому що в останні два тижні українські війська зазнали невдачі і потрібно зараз виграти час, щоб зализати рани. Росії – тому що президент Росії Володимир Путін хотів уникнути нового пакета санкцій на самітах, які відбуваються в останні дні, і, судячи з усього, це йому вдалося, принаймні йому вдалося уникнути негайного введення санкцій. Крім того, Росії було важливо легітимувати сепаратистів, лідерів так званих Донецької та Луганської народних республік як сторону переговорів, з якою Україна йде на офіційні контакти, досягає певних угод. У цьому сенсі кожна сторона домоглася свого, але оскільки істинні причини війни анітрошки не усунуті, то конфлікт продовжуватиметься.
– Тобто Володимир Путін фактично підвішує ситуацію, і вона може тягнутися ще дуже довго?
– Як я неодноразово говорив, Володимир Путін розглядає конфлікт в Україні, який був різко інтенсифікований в останні два тижні за рахунок видимого посилення присутності російських збройних сил на українській території, як метод примусу Заходу, насамперед США і Євросоюзу, до діалогу про майбутнє України і взагалі про буферні зони між Росією і НАТО на всьому пострадянському просторі. Поки він не домігся прямих переговорів з цього питання і визнання самого себе правильним переговірником з цих питань, він не залишить Україну в спокої, незважаючи на зовнішнє перемир'я, яке, як я вже сказав, продиктоване тактичними, короткочасними інтересами всіх учасників конфлікту.
– Яка програма максимум, на яку може розраховувати Володимир Путін?
Путін завжди може завалити трупами будь-яку проблему, що, власне, ми вже спостерігаємо в Україні, коли туди відсилаються російські військовослужбовці, які нібито потім виявляються у відпустці і не заслуговують навіть офіційних співчуттів і церемонії похорону
– Володимир Путін вважає, що він переможе. Сьогодні, судячи з численних коментарів, так вже думають і багато спостерігачів, що він перетисне Захід з тієї простої причини, що він не боїться війни, а Захід серйозно боїться війни в Європі, тому що цінність життя європейця значно вища, ніж цінність життя російської людини. Путін завжди може завалити трупами будь-яку проблему, що, власне, ми вже спостерігаємо в Україні, коли туди відсилаються російські військовослужбовці, які нібито потім виявляються у відпустці і не заслуговують навіть офіційних співчуттів і церемонії похорону. Вбиває він цих людей, правда? Як сказав кілька місяців тому Володимир Путін на прямій лінії зі своїми виборцями, «для російського народу в гурті то й смерть нестрашна», мабуть, на це і є розрахунок. Цей шантаж укупі зі спробою економічного знищення України за рахунок послідовного застосування певних обмежувальних заходів у торгівлі, з точки зору Путіна, приведе його до успіху, тобто до домовленості з Заходом про те, що в умовах, коли пострадянський простір фактично припинив існування, як спадкоємець російсько-радянської імперії Путін має право формувати на цьому просторі буферні зони, зокрема, переформатувати Україну, Молдову, зіграти свою роль в карабаському врегулюванні тощо. Тобто Донецьк і Луганськ – далеко не останні точки путінської експансії, і в разі його успіху на цьому шляху за цим підуть інші території.
– Ми говоримо про Новоросію, тобто просто підуть війська займати Херсон і далі на Одесу?
Конфлікт у Донецьку і Луганську показав, що сам так званий проросійський південний схід України був не більш ніж міфом і блефом і, власне, жоден регіон від Харкова до Одеси не прагне в Росію
– Ні, не тільки і не стільки. Путін не в змозі забезпечити повноформатну окупацію хоча б навіть частини України. Для цього, по-перше, потрібне багатосоттисячне військо, а по-друге, лояльність місцевого населення. У Російській Федерації немає ні першого, ні другого. Більше того, конфлікт в Донецьку і Луганську показав, що сам так званий проросійський південний схід України був не більш ніж міфом і блефом і, власне, жоден регіон від Харкова до Одеси не прагне в Росію. Більшість населення цих регіонів підтримує перебування у складі України, що було б і з Донецьком та Луганськом, якби не штучно нав'язана цим областям України війна. Задача Путіна – примусити Захід до переговорів. Домовитися зі Сполученими Штатами Америки як з глобальним гегемоном насамперед і Євросоюзом як основним політико-економічним партнером України в другу чергу про те, що у Росії є свої права на пострадянському просторі за межами території Росії і в сенсі створення буферних зон, і в сенсі запобігання вступу певних країн, в першу чергу України, в НАТО, і, звичайно, в сенсі фактичного, хоча б і неформального визнання анексії Криму, як мінімум, в частині життєзабезпечення Криму.
– Думаю, в першу чергу не тільки Україна, але і Грузія. Як ви думаєте, які можуть бути дії щодо Грузії?
– Грузія тут є для Путіна зразком та ідеалом до певної міри. У Грузії, як йому здається, відповідно з моїми уявленнями про предмет, йому вдалося реалізувати те, що він хоче реалізувати на пострадянському просторі в цілому. Він спочатку створив буферну зону у вигляді Абхазії і Південної Осетії, легалізувавши їх співпрацю з Росією шляхом визнання Російською Федерацією незалежності цих держав, потім він домігся відходу від влади агресивно антиросійського Михайла Саакашвілі і посприяв, як йому здається, приходу до влади клану Бориса Іванішвілі, який хоча і не є проросійським політиком, але і не сповідує агресивно антиросійську позицію. Я думаю, що таку ж тактику він намагатиметься реалізувати і щодо України, Молдови та деяких інших суміжних Росії держав. Все це в будь-якому випадку свідчить про припинення існування Російської імперії і про те, що Москва свідомо чи, швидше за все, навіть несвідомо хоче компенсації за цей крах Російської імперії у вигляді надкусювання частин території колишніх пострадянських держав, які, як Кремль вважає, випадково опинилися за межами Росії, і переформатування не лише України, а й пострадянського простору в цілому.
– Але ж у випадку з Грузією Кремль якимось чином «проковтнув» те, що була укладена угода про асоціацію з Євросоюзом. Те, що ви говорите, в принципі, показує, що подальша євроінтеграція Грузії в Кремлі, в усякому разі, не проглядається, що не буде серйознішої інтеграції Грузії в НАТО. Ви теж думаєте, що цей процес буде заморожений?
– Я думаю, що він відбуватиметься, тому що я не вірю в успіх кремлівської доктрини. Але Кремль вірить в успіх власної доктрини, і це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.
– Тобто ви вважаєте, що у Грузії є перспективи увійти в НАТО?
– Я вважаю, що і у Грузії, і в України, і у Молдови є такі перспективи. Але я вважаю, що путінська Росія докладе всіх своїх зусиль, щоб цього не сталося, і це треба сприймати як вельми небезпечну і потенційно криваву реальність сьогоднішніх днів.
– Яким чином на Росію впливають сьогодні санкції? Яке майбутнє самої Росії, хоча б в економічному плані?
Санкції впливають досить істотно. Я думаю, що і для Володимира Путіна це не є секретом
– Санкції впливають досить істотно. Я думаю, що і для Володимира Путіна це не є секретом. Одне тільки обмеження доступу до західного фінансування, притому, що сьогодні російські корпорації винні близько 700 мільярдів доларів іноземним кредиторам; обмеження доступу до технологій, притому, що російська промисловість за останні чверть століття стала вельми залежна від цих технологій, – це дуже суттєвий удар по економіці, особливо в ситуації, коли Росія і так через всякі кримські та донбаські кризи йшла до рецесії і прийшла до неї сьогодні, за оцінками офіційних урядових економістів. Але Путін не вважає це критичним для себе і країни. Він постійно говорить про те, що Росія може затягнути паски заради національної гордості, заради того, щоб розтрощити супостата в особі Сполучених Штатів Америки.
Уже зрозуміло, що в усьому будуть звинувачені Сполучені Штати, що ми жили-жили добре, потім прийшов клятий Обама і все зіпсував. Ця пропагандистська лінія вже дуже послідовно проводиться в державних засобах масової інформації. Путін розмірковує так: російський народ уміє терпіти. Це вже досить неприкрито проявляється в його риториці останніх місяців. Крім того, Путін виходить з того, що російський народ його підтримує – його рейтинг зовсім недавно досяг історичного максимуму, а підтримка російського народу виправдовує будь-які його дії, зокрема й ті, які об'єктивно завдають істотної шкоди російській економіці. Те, що еліті теж доведеться затягнути паски – так Путін попереджав еліту, що гряде націоналізація і треба попрацювати для країни, а не тільки викачувати з неї ресурси, чим російська еліта займалася впродовж минулих двох десятиліть.
