Марк Галеотті
Михайло Волков – московський поліцейський (у певному сенсі). Віктор Скворцов – бандит (почасти). Однак у травні вони розписували мені Крим в одних і тих же висловах, називаючи його «можливістю для бізнесу».
Віктор – не те щоб представник московського кримінального світу. Але він досі використовує зв'язки в глобальній тепер уже мережі «сонцевських», і з часів «лихих 90-х» досить вріс у систему, щоб час від часу отримувати запрошення на дні народження чи похорон «авторитетних бізнесменів». Старі приятелі деколи звертаються до нього за послугою або надають послугу йому, і його мутний «імпортно-експортний бізнес», мабуть, успішний. Причому імпортований і експортований товар може відповідати, а може й не відповідати тому, що вказується в митній декларації.
Михайло (зі зрозумілих причин імена моїх героїв змінені) багато в чому схожий на Віктора. Перебуваючи «по інший бік паркану», він «торгує законом». Цей поліцейський детектив, що спеціалізується на оргзлочинності, давно навчився балансувати між розкритими злочинами, необхідними для просування кар'єрними сходами, і тими справами, на які він «закриває очі». Баланс дозволив зібрати суму, достатню для покупки BMW останньої моделі, розкішної дачі під Москвою і – поки вони не потрапили під заборону для співробітників силових відомств – регулярних поїздок за кордон. Так чи інакше Михайло орієнтується в злочинному світі з не меншим знанням справи, ніж Віктор, і має не меншу кількість друзів і корисних зв'язків в «підшефному» середовищі.
Обидва, хоч і кожен окремо, з ентузіазмом розписували воістину безмежні перспективи для тіньової економіки в анексованому Криму. У міру того, як туди течуть близько чотирьох з половиною мільярдів рублів федеральних грошей, розширюються і можливості для відкатів, «полюбовних» угод і звичайного злодійства.
Сімферополю представився випадок кинути виклик українському порту Одесі, через який до недавнього часу йшла левова частка не тільки української, а й російської контрабанди на Чорноморському узбережжі. Очевидно, що розкрадання, корупція і контрабанда через Крим стануть великим бізнесом. Уже за перші три місяці російського правління в Криму кількість економічних злочинів, контрабанди та випадків бандитизму, за інформацією Міністерства внутрішніх справ РФ, зросла на 5-9 відсотків. Cаме анексія півострова продемонструвала зв'язок між криміналом і російською державою: держава і кримінал доповнюють один одного. І на прикладі Криму можна вивчати, як Кремль використовує кримінал як інструмент державної політики і як внаслідок цього два світу, «верхній» і «нижній», стають невіддільні одне від одного.
Кримінал і торгівля
Від самого початку «кримська кампанія» Москви була зав'язана на місцеві кримінальні авторитети та їх підпільний бізнес. У Сергія Аксьонова, новоспеченого прем'єра цієї нової «російської території», гангстерське минуле. У 1990-і роки в бутність членом організованого злочинного угруповання (ОЗУ) «Сейлем» він був більше відомий під прізвиськом Гоблін. Аксьонов, звичайно, відкидає всі подібні «інсинуації». Нещодавно він повідомив російському журналу «Коммерсант-Влада», що це все брехня і, якби, мовляв, у нього були скелети в шафі, він би ніколи не пішов у політику. Проте, коли він одного разу спробував подати позов на одного з «кривдників», суд відкинув його позов про захист честі й гідності як необґрунтований.
Як би там не було, траєкторії руху і перетинань Аксьонова та «Сейлема» можуть дещо розповісти нам про розвиток Криму і роль, яку кримінал міг зіграти в російському майже безкровному захопленні півострова. Ще до розвалу Радянського Союзу наприкінці 1991 року Крим в цілому і особливо Сімферополь стали раєм для контрабанди, чорного ринку і схем розкрадання коштів, які крутилися навколо регіональних курортів, санаторіїв і будинків відпочинку. За тіньову владу в Сімферополі конкурували два злочинні угруповання – «Башмаки» і «Сейлем». Останнє було назване в честь однойменного кафе, яке, в свою чергу, нарекли на честь міста-побратима Сімферополя. Ці хлопці були одночасно і підприємцями, і бандитами, що змушують місцевих бізнесменів платити данину під страхом підпалів, побиттів або чогось гіршого. Віктор згадував одну поїздку на поромі в Керч, на східному краю півострова, в супроводі повій, відібраних для ялтинських борделів, мафіозних головорізів в моторошних татуюваннях, які страждають від похмілля, і кур'єра з валізою, набитою банками з ікрою, яку «Сейлем» мав намір «штовхнути» власникам ресторанів як білуги.
Конфлікт між гангстерськими угрупованнями досяг найвищої точки в 1996 році, в результаті чого вони фактично знищили один одного. Це дало можливість Геннадію Москалю, голові кримського МВС в 1997-2000 роках, якось приструнити відкритий бандитизм.
Крим став більш мирним місцем. Але твердження, що з бандами покінчено, були зручним перебільшенням. Віктор познайомив мене з Альфридом Ібрагімовим. Цей сивуватий татарин, ветеран гангстерських воєн 1990-х, так описує ситуацію: «Салаги виросли і зрозуміли, що війни погані для бізнесу. І що, займаючись бізнесом, можна робити хороші гроші. Москаль допоміг їм зрозуміти це». В обох бандах в основному постраждали дрібні сошки. Більш старші за рангом і лідери,які менш відверто бандитствували, включаючи одного «бригадира», відомого під прізвиськом Гоблін, скористалися грошима, що залишилися і зв'язками, легалізувалися, як могли, і вирушили в подальше плавання.
До початку 2000-х ці гангстери, що стали бізнесменами – «авторитетними бізнесменами», як тут прийнято говорити, щоб підкреслити походження їх капіталів, зайняли в Криму домінуюче положення. Київ не особливо дбав про регіон, де в основному проживають етнічні росіяни. Що дозволяло місцевим елітам вільно царювати і навіть надавало їм якоїсь квазілегітімності. Як висловився один з моїх кримських співрозмовників під час другої інавгурації президента Путіна в 2004 році, «ми б хотіли нашого власного Путіна мати. Може, він і цар, звичайно. Але, принаймні, править і знає, чого його люди хочуть». В той час сама Україна переживала бурхливу президентську кампанію, яка привела Віктора Ющенка до перемоги над Віктором Януковичем. Ющенко, природно, не користувався популярністю у Криму. Але і Янукович, цей явний фаворит сходу країни і російськомовних регіонів, теж отримав тут ріденьку підтримку. Жителі Криму відчули себе викинутими з політичного життя.
В такому політичному, економічному і соціальному вакуумі нові мафіозні імперії могли розквітнути буйним цвітом. Як зазначалося в одній дипломатичній телеграмі посольства США в 2006 році, «нові кримінальні авторитети істотно відрізняються від своїх попередників з 1990-х, завдяки яким за Кримом закріпилася репутація української Сицилії». Далі в телеграмі говорилося, що «десятки кандидатів з відомим кримінальним минулим були обрані до місцевого парламенту на виборах 26 березня». Віктор Шемчук, колишній генпрокурор Криму, згадував, що кримінал влаштувався на всіх рівнях влади регіону: «Звичайною справою була хвилина мовчання перед засіданням міськради на честь чергового покійного «братка».
Найбільш ходовим товаром в Криму стала земля. Деяких колишніх лідерів «Башмаків», наприклад, звинувачували в спробі захоплення основного кримського футбольного клубу «Таврія» саме через землю, що перебувала у володінні клубу. Загальна картина виглядала так: у міру того як росли ціни, особливо коли переміщені з Криму за радянської влади татари почали повертатися додому, авторитетні бізнесмени та їхні друзі з числа корумпованих місцевих чиновників стали скуповувати землі і перехоплювати будівельні проекти, щоб підім'яти під себе цей багатообіцяючий ринок.
Кримінал і захоплення
Одним з недооцінених аспектів цієї повзучої криміналізації був її російський слід. Незважаючи на те що Крим був частиною України, основні прибуткові кримінальні бізнеси, такі як переправлення наркотиків, підробка сигарет та їх безмитне ввезення, залежали від стосунків з російськими кримінальними структурами. Як розповів Альфрид, брудні гроші півострова зазвичай відмивалися через російські банки. Це означало, коли в Києві влада Януковича захиталася під натиском протестувальників на Майдані, в Москві вже могли почати справи з потенційними клієнтами в Криму, використовуючи зв'язки в місцевому злочинному світі. Як розповів мені московський коп Михайло, представники «сонцевських» їздили на переговори до Криму з місцевими «товаришами» ще до 4 лютого, коли кримська влада вирішила проводити референдум про статус Криму і звернулася до Москви за гарантіями. Московські тоді прибули не лише прощупати майданчик для подальшого розвитку кримінального бізнесу в регіоні, а й оцінити настрої в місцевому кримінальному співтоваристві.
Аксьонов, який очолював партію «Руська єдність», здавався ідеальним вибором на роль кремлівської маріонетки. Навіть незважаючи на те, що на виборах 2010 року він пройшов до місцевого парламенту, отримавши 4 відсотки голосів виборців. Його вирізняла амбітність, жорсткість і дружба зі спікером Кримського парламенту Володимиром Константиновим, мабуть, ключовим «сірим кардиналом» у владі тоді і зараз. Константинова постійно згадують у зв'язку з його кримінальними контактами і нібито з шахрайством з нерухомістю, однак жодного разу ці звинувачення не доходили до суду. Сергій Мокрушин, журналіст-розслідувач незалежної місцевої телекомпанії «Чорноморська», називає його «недоторканним».
Почавши захоплення Криму, Москва спиралася на три сили: на «маленьких зелених чоловічків» – російський спецназ; на морських піхотинців без знаків розрізнення і на місцеву поліцію. Особливо на беркутівців, які підтримували кримських сепаратистів. В захопленні також брали участь непізнані напівкримінальні типи з червоними пов'язками. Ці «сили самооборони» в основному проводили час у нападах на бізнес, зокрема і захоплення автосалону, що належить Петру Порошенку.
Згідно зі словами чиновниці з місцевої прокуратури, яка просила не називати її ім'я, деякі «самооборонці» були ветеранами різних воєн, а багато хто – «піхотою» гангстерів з тих самих «Башмаків» і «Сейлема».
Тепер, коли Крим став частиною Росії, а Аксьонов – проконсулом Москви, Кремль, схоже, щасливий передати владу в руки тих самих корумпованих еліт, які все тут розвалювали в попередні роки. Ці люди сьогодні засідають у Державній раді (парламенті) Криму. Вони зайняли керівні позиції в місцевих правоохоронних та інших відомствах, при цьому зберігаючи тісні зв'язки і спільні інтереси з людьми, яких за посадою мають контролювати. В травні, наприклад, міністр внутрішніх справ РФ Володимир Колокольцев зустрівся в Сімферополі зі співробітниками органів внутрішніх справ та представив їм нове начальство – Сергія Абісова, міністра внутрішніх справ республіки, і його зама, полковника Дмитра Нехлюдова. Обидва місцеві. Обидва служили при «старому режимі». За непідтвердженою інформацією, Колокольцев хотів призначити заступником людину зі сторони, бо ця посада безпосередньо зав'язана на оперативну роботу. Але в Кремлі його ініціативу не підтримали, причому не останню роль у відводі запропонованої міністром кандидатури зіграла Федеральна служба безпеки (ФСБ).
Взагалі, роль цієї спецслужби в останніх подіях навколо Криму заслуговує особливої згадки. У той час як більшість поліцейських і співробітників інших правоохоронних відомств Криму поспішили присягнути новій владі, частина співробітників місцевого апарату Служби безпеки України (СБУ) покинула півострів після приходу російських сил. ФСБ зайняла їх сімферопольську штаб-квартиру на бульварі Франка і поспішило оголосити, що командний склад буде сформований з варягів. Керівник нового регіонального ФСБ Віктор Палагін був «імпортований» з Башкортостану, де займав аналогічну посаду. Однак більшість нових співробітників на керівних позиціях раніше проходили службу в складі російського Чорноморського флоту і давно живуть в Криму.
Місцеві джерела стверджують, що частиною домовленості ФСБ з місцевими бюрократичними і кримінальними елітами була обіцянка не тільки зберегти їм наявні можливості для збагачення, а й підтримати в їх боротьбі проти неслов'янських ОЗУ, насамперед, татарських і північнокавказьких, які почали зазіхати на їх «ділянки» . В червні директор ФСБ Олександр Бортніков послав зацікавленим сторонам своєрідний сигнал у зв'язку із запобіганням вибуху в Криму, яке нібито мало місце. Він оголосив, що боси злочинного світу і лідери екстремістських угруповань за підтримки зарубіжних спонсорів продовжують виношувати плани терористичних атак на Російську Федерацію. Мало не на наступний день поліція і ФСБ почали наступ на татарські організації, а також на легальний і нелегальний бізнеси, контрольовані неслов'янськими ОЗУ.
Кримінал і консолідація
В результаті кримський криміналітет і місцеві корумповані еліти з ентузіазмом вхопилися за нові можливості для збагачення. Наприклад, вже заволодівши оздоровчим комплексом «Таврія» в Ялті, Державна рада Криму розпорядилася захопити всю розташовану в Криму власність Ігоря Коломойського, четвертого в списку найбагатших українців і прихильника нової київської влади. Згідно завіренню Аксьонова, власність Коломойського буде виставлена на аукціон, виручка від її продажу піде на підтримку регіонального бюджету і на компенсації місцевим жителям, чиї рахунки перебували в належному Коломойському Приватбанку, який відмовився від своїх зобов'язань в Криму. Як можуть відбуватися аукціони, показують приклади з недавнього минулого. Альфрид Ібрагімов не приховує, що більшість своїх ліквідних активів отримав в результаті «дружніх» угод із землею в кінці 1990-х.
Проекти з розвитку регіону, які взялася здійснювати Москва, починаючи від будівництва доріг і закінчуючи зведенням мосту через Керченську протоку, який має з'єднати Крим з материковою Росією, – справжня приманка для кримінального бізнесу. В серпні Путін пообіцяв виділити на ці цілі 658 млрд рублів (18 мільярдів доларів). Ще 5 мільярдів рублів (139 мільйонів доларів) виділяється на будівництво в Криму нового федерального університету. Але найбільше, звичайно, вражає рішення Путіна додати Крим до списку місць в Росії, де дозволені азартні ігри.
Азартні ігри були заборонені в Росії в 2009 році, з тієї причини, що вони викликають небезпечну залежність і є «магнітом для організованої злочинності». Казино закрилися. Проте було оголошено кілька місць в країні, де дозволено створити гральні зони, звести нові казино, орієнтовані в основному на клієнтів з-за кордону. І ось тепер Крим додали до цього списку. Курортну Ялту планується перетворити на місцевий Лас-Вегас. За підрахунками федерального уряду, ігри можуть щорічно приносити до 750 мільйонів доларів до місцевого бюджету, дефіцит якого цього року очікується в розмірі 1,5 мільярдів доларів.
Але ж казино і прилеглі до них розважальні комплекси завжди справедливо асоціювалися з організованою злочинністю. Саме там в першу чергу процвітає лихварство, відмивання грошей, різноманітні людські пороки, а також «кришування» і рекет. Місцеві засоби інформації пророкують, що можуть початися сутички між чеченськими ОЗУ, які в минулому були активно включені в легальний і нелегальний гральний бізнес, і новим поколінням їх кримськотатарських «колег». Проте досвід інших зон показує, що домінують в них саме російські угруповання з політичними зв'язками.
Дійсно при наявності офіційної підтримки ці банди вже, схоже, консолідуються і не усувають, а, скоріше, «приручають» своїх неросійських конкурентів. Сумнозвісні чеченські угруповання, наприклад, були змушені поділитися прибутками від «кришування» місцевого наркобізнесу зі слов'янськими бандами. Тим часом татарські ОЗУ відчувають тиск з боку інших, які прагнуть поставити їх на місце. Це подвійно на руку, оскільки кримські татари здебільшого не підтримали анексію Криму.
Кримська поліція провела кілька рейдів навколо і всередині кримськотатарських поселень. В селі Журавки поліцейські нібито шукали поля конопель і цех її переробки. В Кольчугиному омонівці в масках оголосили, що шукають нелегальних мігрантів і заборонену літературу. Коли вони обшукували мечеть Фонтани, вони не змогли дати ніяких виразних пояснень, крім того, що оперативні заходи проводяться в рамках розслідування. Дії поліцейських відображають політичну кампанію, спрямовану на маргіналізацію і залякування кримськотатарського населення.
Кримінал і наслідки
Спільним знаменником для всіх цих ситуацій є те, що банди з політичними зв'язками отримують захист і привілейований доступ в «верхній світ», одночасно зберігаючи всі ресурси «нижнього». Натомість вони не тільки платять своїм покровителям, а й надають політичну підтримку їх союзникам, утворюючи замкнуту структуру, яка самозабезпечується.
Це мініатюрний макет всієї російської політичної системи. Кремль нагороджує тих, хто демонструє корисність і лояльність, і в той же час очікує і вимагає від них постійно свою відданість підтверджувати. У короткочасній перспективі це жорсткий і ефективний засіб, що закладає базу для еліти і підтримки контролю над нею: кожен скомпрометований, кожен вразливий, кожному потрібно регулярно демонструвати прихильність босові.
Однак ситуація може вийти з-під контролю. По-перше, Крим може піддатися спокусі стати кримінальним анклавом поза рамками навіть нинішньої кремлівської вседозволеності і тоді перетвориться на проблему для безпеки в масштабах всієї Росії. Можливість для безпрецедентного розвитку криміналу у Криму може з'явитися у разі, якщо його кримінальні структури потіснять Одесу як головний перевалочний пункт для контрабанди, особливо якщо їм вдасться підвищити свій потенціал завдяки зв'язкам з російською організованою злочинністю. За словами Віктора, «сонцевські» продовжують слати емісарів в Крим, щоб будувати там нові союзи і, судячи з усього, інші російські міжрегіональні і міжнародні ОЗУ зайняті тим же самим.
Крим – досить бідний регіон, залежний від неефективного сільського господарства і дотацій промисловості. Сьогодні Москва має намір його субсидувати і компенсувати витрати місцевим елітам, але завтра може виникнути інша криза, і пріоритети зміняться. У цій ситуації для корисливих, жадібних і некерованих кримських еліт велика спокуса вибудувати автономні фінансові потоки.
Як показує досвід Криму, а також сходу України, Москва розглядає кримінальні структури в якості цілком прийнятних своїх представників і агентів впливу на місцях. Але такий підхід таїть в собі і потенційні небезпеки для федерального центру. В умовах загального уповільнення російської економіки і, відповідно, скорочення розмірів прибутку для ОЗУ, чиї доходи залежать від розкрадань, рекету, «кришування» і т. п., боротьба за кримінальні надзиски в Криму може розпалити серйозніші конфлікти між ОЗУ за його межами. Коли обидва – і Михайло, і Віктор – розписували мені грандіозні перспективи для «бізнесу по-російськи» в Криму, вони визнавали, що великі можливості містять в собі і великі ризики.
Переклад з англійської Галини Сидорової
Російський текст статті – на сайті Радио Свобода
