Рубрика «Погляд»
У різних енциклопедіях і довідниках слово «велич» пояснюється як «видатне значення, міць кого-небудь, чого-небудь, які викликають глибоку повагу, захоплення». Або – як «гідність, благородство в зовнішньому вигляді та у поведінці». Тобто, визначення величі завжди зовнішнє. Треба чогось досягти, щоб тебе назвали великим, але коли ти сам себе називаєш «великим», то подібне ставлення енциклопедисти відносять до іншого розділу «манія величі». Для мене безсумнівними великими країнами є Японія, Швеція, Норвегія та багато інших, які показали фантастичні результати у соціальній та економічній політиці, у розвитку високих технологій і створенні правової держави. Багато хто з них, до речі, зовсім не мають родовищ нафти і газу. Велич в іншому – в бажанні та вмінні розвивати свою країну. З приводу «величі» Росії у мене величезна кількість питань.
Безсумнівно, що Росія – величезна країна, з великим сировинним потенціалом. Газу і нафти – купа, всяких руд і дорогоцінного каміння, лісів, полів і річок – стільки, що якби в Японії був би лише один відсоток російських копалин і природного добра, то японці давно б жили в 25 столітті. Росіяни ж живуть у своєму часі, який важко визначити. Неначе загубилися в просторі. Тому зрозуміти, що таке «велика Росія» абсолютно неможливо, якщо застосовувати до цього додаткові епітети. Наприклад, «велика Росія» – правова держава. Звучить безглуздо, але ж могла ж нею бути. Можна було не тільки розробляти та ухвалювати закони, а й виконувати їх. Не правити їх постійно, не пристосовувати до певної нагоди й без нагоди, а дотимуватися Основного закону, Конституції. Написано в статті 29-й про свободу слова та заборону цензури – дотримуватися та протидіяти будь-яким спробам запровадження пропаганди.
Російська Конституція – найбільш ігнорований закон, дивним чином, як і раніше, зветься Основним законом
Російська Конституція – найбільш ігнорований закон, дивним чином, як і раніше, зветься Основним законом. Конституція начебто є, але її зовсім не видно, її не хочуть помічати, а виконувати – тим більше. Ігнорування Конституції ставить країну в положення неправової держави. За виконання Конституції відповідає президент, якого називають «гарантом», а парламент – Державна дума і Рада Федерації мають не тільки нагадувати президентові про невиконання Конституції, а й ухвалювати закони, що відповідають її вимогам. Але в Росії ухвалили вже стільки законів, що обмежують право на свободу слова, що пора або переписувати Конституцію або зовсім її скасовувати, через непотрібність. І не треба посилатися на Великобританію, це – найдавніша країна демократичних традицій, які їй замінюють конституцію, а більше нікому це не дозволене.
З однією російською «величчю» – все зрозуміло. Її замінює стара російська приказка – «закон, що дишло, куди повернеш, туди й вийшло». Ще одна ознака величі – народ, населення або, як прийнято говорити стосовно до по-справжньому великих країн – суспільство або – громадянське суспільство. Насправді, суспільство – частина механізму правової держави, воно контролює владу і дає оцінку на виборах. Суспільство змінює владу, часто бере на себе деякі функції, наприклад, розвиває волонтерство або займається захистом прав людини, екологічними проблемами. У російського суспільства виробилося утриманське ставлення до влади, власне, самою ж владою і прищеплене. Адже населення має бути безвольною масою. Безвольність виховувалася страхом перед репресіями, з одного боку, з іншого – подачками у вигляді зарплат, пільг, безкоштовних путівок, безкоштовною освітою та медичним обслуговуванням. Вдячне населення в СРСР ходило на святкові демонстрації, вірило пропаганді й щиро бажало, щоб був «мир у всьому світі», вирушаючи на чергову війну. Подібні стосунки між владою та суспільством називаються авторитаризмом і тоталітаризмом.
«Велика Росія» сама мало що виробляє, а якщо і виготовляє, то за іноземними ліцензіями
Наступна ознака величі – розвинена економіка та високі технології. Можу написати коротко – все, що в Росії рухається і літає – не російське. Або частково російське. Можу трохи докладніше – динаміка імпорту в Росію виглядає як звіт про виконання п'ятирічного плану: у 2004 році обсяг імпорту становив 92,9 млрд доларів, у 2008 – 302 млрд, в 2013 – 341 млрд. Імпорт продуктів і субпродуктів в Росію становить близько 50 відсотків від проданих товарів. Частку поставок транспортних засобів, автомобілів, мотоциклів, тракторів і літаків можна розгледіти своїми очима – на дорогах, полях і в аеропортах. Навряд чи варто говорити про кількість імпортної побутової техніки, комп'ютерів і фотоапаратів. «Велика Росія» сама мало що виробляє, а якщо і виготовляє, то за іноземними ліцензіями.
Важлива ознака величі сучасної країни – участь у міжнародних програмах і членство в міжнародних організаціях, що створюються на основі взаємних зобов'язань між державами. Членство в міжнародних організаціях – визнання вагомості та авторитету країни. Перша така організація – Ліга націй була створена в 1919 році і в неї до 1946 року входили 58 держав. Всі країни, які приєднувалися до Ліги націй, брали зобов'язання дотримуватися цілей організації – роззброєння, запобігання військовим діям, забезпечення колективної безпеки, врегулювання суперечок між країнами шляхом дипломатичних переговорів, а також покращення якості життя на планеті. У різний час і з різних причин з Ліги націй виходили або припиняли своє членство різні держави. Єдина країна, яку вигнали – був Радянський Союз (це сталося в 1939 році), який вже тоді радянська влада називали «великим». Міжнародне співтовариство визнало розв'язану СРСР війну з Фінляндією неприйнятною.
Історія з «величністю» продовжилася: у квітні 2014 року Росія була звинувачена Радою Європи в анексуванні Криму, в січні 2015 року російська делегація в ПАРЄ на вісім місяців позбавлена права голосу. Повторюється історія 1939 року – така ж нахабна брехня в пропаганді та істерика з трибун, загрози з Кремля, війна. Фінську війну «великий СРСР» програв з тріском, втративши за кілька місяців більше мільйона солдатів. У радянській пресі того часу писали ті ж слова, що і зараз щодо України – «Криваву гру затіяли фінляндські бандити. Нехай вони тепер нарікають на себе. Радянському терпінню і миролюбству настав кінець», – писала 1 грудня 1939 року газета «Радянське мистецтво». Схоже на слова голови МЗС «великої Росії» Сергія Лаврова?
У Росії багато талановитих людей, які, на жаль, змушені були залишити країну та померти на чужині
Якось мені довелося розмовляти з представником «великої Росії», звичайним росіянином, який абсолютно переконаний, що сильнішої й могутнішої країни в світі немає. Коли він став занадто часто повторювати про «велич Росії» я попросив назвати мені великих руський поетів. «Пушкін», – випалив він. «Нащадок вихідця з Африки», – парирував я. «Лермонтов», – знайшовся співрозмовник. «Шотландець за походженням», – відповів я й вирішив закінчити суперечку. Безсумнівно в Росії багато талановитих людей, які, на жаль, змушені були покинути країну і померти на чужині – великий співак Федір Шаляпін, відомий авіаконструктор Ігор Сікорський, письменник Іван Бунін, філософ Микола Бердяєв, композитор Сергій Рахманінов. З набережної Неви в Петрограді в 1922 році на кількох пароплавах, названих «філософськими», попливли в еміграцію знамениті представники російської інтелігенції – Ільїн, Трубецькой, Вишеславцев, Бердяєв, Франк, Лоський, Карсавін та багато інших. Їхали також з Одеси та Севастополя. Ініціатор еміграції тов. Ленін був задоволений – він звільнився від потенційних критиків, замінивши їх «кухарчиними дітьми». Утім, з Росії бігли і раніше – Дмитро Бутурлін виїхав в 1817 році, Дмитро Голіцин у 1794-му, Олександр Остерман-Толстой в 1822-му, художник Орест Кипренський, князь Петро Козловський, княжна Зінаїда Волконська, Микола Тургенєв і сотні представників російської знаті та інтелігенції.
Здається, справжня велич Росії помирала з кожним емігрантом, залишаючи після себе країну, яка спочатку перетворилася на брехливий «великий Радянський Союз», а потім і у «велику Росію», яка постійно бреше. 24 роки тому була прекрасна можливість перестати брехати і почати щось створювати – конструювати, виготовляти, будувати і конкурувати. З японцями конкурувати в галузі комп'ютерних технологій, з американцями – у будівництві літаків, з німцями – в автомобілебудуванні, з італійцями та французами – у легкій промисловості. У «великої Росії» є тільки один продукт, якого в надлишку – агресія та брехня. Від такого російського експорту вже всіх верне.
«А наостанок вам скажу...». Росію в черговий раз погнали з міжнародної організації. Поки тільки позбавили права голосу в ПАРЄ, дали вісім місяців на перевиховання. Не навчиться поводитися – виженуть, як СРСР в 1939-му з Ліги Націй. У російській пресі написали, що «делегація РФ грюкнула дверима». Важко уявити, щоб виставлений за двері зміг би так викрутитися і сам грюкнути закритими для нього дверима. Олексій Пушков, голова делегації оголосив, що ПАРЄ загнеться без Росії, коли Кремль перестане платити внески. Знову збрехав – обсяг російських членських внесків у бюджеті ПАРЄ складає всього 8 відсотків. Рік тому вони вже погрожували, після того як ПАРЄ назвала події в Криму анексією.
Трапився політичний дисонанс – влада радіє великим відсоткам «великодержавників», але зовсім не радіє тому, що населення хоче жити в розвинутій країні, а не на «великій бензоколонці»
Ще кілька місяців тому, згідно з дослідженнями Інституту соціології РАН, 80% опитаних минулої осені говорили, що готові відмовитися від продуктів харчування із західних країн заради зміцнення держави. Але виявилося, що «вітчизняні» продукти дорожчі й гірші за якістю. У той же час більшість росіян (67%) вважають, що Росія «має бути великою державою». Сенс «величі» більшість бачить насамперед у тому, щоб Росія «мала розвинену сучасну економіку» (58%) і «високий рівень добробуту громадян» (53%). Росія як «центр світового впливу» хвилює лише 13%, а «контроль над територією колишнього СРСР» цікавить 8% громадян, цитує дослідження газета «Комерсант». Трапився політичний дисонанс – влада рада великим відсотком «великодержавників», але зовсім не рада тому, що населення хоче жити в розвинутій країні, а не на «великій бензоколонці».
Про уявну «велич» можна писати скільки завгодно. Мало хто пояснить, що це таке. Звичайний ефект від питання – закочування очей або багатозначний погляд – «ти ще сумніваєшся?» Так, я сумніваюся. Я сумніваюся, що Росія, може бути «великою» – без економічних і політичних успіхів, без вільних ЗМІ і вільних виборів, без вільної економіки і підконтрольного суспільству уряду. Все інше – від лукавого. Можна лише говорити про розміри країни. Але якщо порівняти з площею поверхні, Місяць ще більш великий і там теж нічого не росте і нічого не виробляється.
Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
