Доступність посилання

ТОП новини

Віталій Портников: Любов мазохістів у Ялті


Рубрика «Погляд»

Ця ідея «занести» Сталіна, хоча б з чорного ходу, вона витає в радянському суспільстві буквально з 25 лютого 1956 року, коли на закритому засіданні ХХ з'їзду КПРС Микита Хрущов зачитав свою знамениту доповідь «Про культ особи та його наслідки». Стало зрозуміло, що скоро всі ці нескінченні монументи, всі ці назви сотень міст, сіл і селищ, електростанцій, колгоспів, радгоспів, бібліотек, вулиць, площ і стадіонів зникнуть з карт, ніби їх і не було ніколи.

Але серцю не накажеш. Радянська людина продовжує любити Сталіна дивною любов'ю холопа, як мазохіст – батіг, що гуляє його стражденним тілом. І він готовий швидше вчепитися зубами в руку того, хто прибирає від нього предмет насолоди, ніж в сам батіг. У цій любові радянській людині не заважає ні час, ні відсутність логіки.

Радянська людина може бути антикомуністом, але все одно вона буде любити Сталіна – бо в його свідомості Сталін і не комуніст ніякий, а справжній «червоний імператор». Радянська людина може бути махровим шовіністом, вважати всіх кавказців неповноцінними, а грузинів – зрадниками та агентами ЦРУ, але походження Йосипа Джугашвілі не завадить любові, тому що Сталін не має ні національності, ні біографії, ні ідеології.

Любов до Сталіна – це як віра в грізного бога, що має повне право карати і милувати на свій розсуд. І якщо від цієї віри не відмовитися – видужати від совка не вдасться. Причому ця любов – наступна стадія хвороби після любові до Леніна.

Ленін за минуле сторіччя став такою абстракцією, що його монументи, які все ще залишилися, виглядають для радянських людей швидше клеймом імперської присутності на тій чи іншій території, ніж даниною поваги до конкретної особистості. Саме тому український «ленінопад» викликав таке роздратування в Росії, саме тому прихильники збереження нашої країни в орбіті кремлівського впливу виходили охороняти пам'ятки найвідомішому атеїсту ХХ століття з хоругвами і трибарвними знаменами остаточно знищеної ним держави.

Чи варто дивуватися, що перший за багато десятиліть новий пам'ятник Сталіну з'явився саме в Криму – на території, окупація якої знаменувала початок повернення саме до сталінізму з його правовою безцеремонністю, презирством до світу та сусідів, з неповагою до конкретної людини

Але Ленін залишався безперечним радянським символом до останнього дня СРСР. Сталіна ж з 1956 року любити не належало. Любов до цього занепалого бога була особистим вибором того, хто вважав ГУЛАГ найкращою моделлю суспільного існування. Простіше кажучи, якщо Леніна ти любити був зобов'язаний, то Сталіна міг тільки за покликом відданого рабського серця. І цих сердець завжди знаходилося чимало – причому кожен новий факт про злочини вождя народів зміцнював їх у вірі й надії. Б'є – значить любить!

Чи варто дивуватися, що перший за багато десятиліть новий пам'ятник Сталіну з'явився саме в Криму – на території, окупація якої знаменувала початок повернення саме до сталінізму з його правовою безцеремонністю, презирством до світу та сусідів, з неповагою до конкретної людини, що миттєво оберталося тріскою сталінського – або путінського – лісу.

Зураб Церетелі, між іншим, виліпив зовсім не пам'ятник. Він виліпив саме цю збочену любов сором'язливих мазохістів

І все ж навіть ці люди, які витягають Сталіна на п'єдестал, починають цуратися свого кумира як поганої хвороби. У них немає мужності просто поставити пам'ятник своєму ідолу, вони взагалі роблять вигляд, що це не Сталін зовсім, а Сталінрузвельтчерчилль, це не вождю пам'ятник, а ялтинському світопорядку – і де ж йому бути, як не в місці, з якого почалося руйнування цього світопорядку?

Вони готові дивитися на Рузвельта, символ ненависної їм Америки, вони готові класти квіти під ноги Черчиллю, який ненавидів більшовиків і почав після другої світової звитяжну «холодну війну» проти решти зла – тільки щоб їхній кумир був з ними. І від цього свого святенництва, від цієї своєї неготовності зізнатися хоча б самим собі в збоченій любові до старого рябого злидня в мішкуватому мундирі, вони виглядають ще більш жалюгідними.

Зураб Церетелі, між іншим, виліпив зовсім не пам'ятник. Він виліпив саме цю збочену любов сором'язливих мазохістів.

Віталій Портников, київський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Київський журналіст, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії. Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

     

XS
SM
MD
LG