Київ – Рік тому почалося захоплення адміністративних будівель у Криму. Відтоді понад 20 тисяч кримчан залишили півострів. У соціальних мережах не вщухають взаємні докори в тому, що одні з Криму виїхали, а інші – залишилися і йдуть на компроміси з владою. Журналіст Крим.Реалії поговорив із кримчанами, які опинилися по різні боки перешийка, і дізнався, чому одні в Криму залишилися, а інші Крим залишили.
Артур залишився в Криму через страх не знайти роботу і житло на материку. «Я хвилювався через те, що у мене немає нормальної професії, якою можна заробити собі на життя в незнайомому місті», – розповідає Артур, філолог за освітою.
Після «референдуму» в хлопця надій не було. «Чорт, я пам'ятаю десятки людей з проукраїнських мітингів, які в житті не ходили на всякі мітинги, і тут пішли, тому що це реально була єдина надія якось вплинути на події. Було розуміння, що за нас вирішувати проблему ніхто не буде, вже точно не політики з Києва. І ось вже після цих зустрічей я бродив містом і час від часу мені на шляху зустрічалися мої однодумці. Як же ми були раді один одного бачити! Будь-яка така людина була мені ближчою за деяких старих знайомих. Ось тоді була надія. А після «референдуму» надії не було», – розпалившись, говорить Артур.
Після «референдуму» у хлопця зменшилася зарплата, а незабаром закрилася й організація, в якій він працював. «Мені не платили мій мінімум у шість тисяч рублів через плутанину з перереєстрацією, тому роботу довелося змінити. Скажімо, середня сума чека в кафе, в якому я обідаю зі своєю дівчиною, становить 600 рублів. Білетик в кіно – 200. Квіти не знаю скільки коштують... А взагалі, робота є», – говорить Артур.
У подіях він звинувачує себе і дивується, чому багато кримчан вважають винними когось ззовні. Артур розчарований у своїх земляках. Розчарований їхньою пасивністю. Особливо виразно ця пасивність виявилася на останніх українських виборах в Криму, коли більша частина населення на них не з'явилася. «Я раніше думав: та пофіг, вони все одно на моє життя не впливають. Їхня справа – красти бюджет, моя – вибратися з цієї діри. А як підсумок – вони багатьох людей просто в ній закопали. Ось така історія про корисність виборів», – говорить Артур.
Але й після українських виборів на материку у Артура не з'явилося жодних надій. «Для мене було невеликим шоком проходження Опозиційного блоку та людей, що вже в минулих урядах були. Політика, газети, телебачення, думки експертів і подібні речі стали для мене порожніми. Взагалі, вся ця ситуація змушує почати мислити самостійно», – робить висновок молодий чоловік.
Через рік Артур планує все-таки виїхати на материк. «Далі – рік життя в Криму. Дні найепічніших розчарувань. І дні великих відкриттів, як, наприклад, «чувак» з тризубом на футболці, що гуляє центром Сімферополя, або квіти біля пам'ятника Шевченку. Час переосмислень всього і вся. Час спогадів про минуле і страху від невідомості й багатоваріантності майбутнього. Що буде далі – я не знаю. Але знаю, що коли-небудь я зберу чемоданчик і поїду в Херсон, вийду на вокзалі, пройдуся проспектом Ушакова і назад, поїду в Одесу, Львів, спробую потрапити в Ужгород, потім до Києва. Звідти, напевно, на схід. Полтава, Харків, Запоріжжя. Ну, а Донецька і Луганська область – це вже як час покаже», – натхненно говорить Артур.
«Люди страшенно зловтішаються»
Ясмін, 21 рік. Після «референдуму» вона неодноразово поривалася поїхати, але через сім'ю та близьких вирішила залишитися. «В принципі, мені не було жахливо дискомфортно, щоб їхати. Я живу тут, тому що люблю своїх рідних і Крим, з горами і морем, а не з депутатами і головами урядів», – каже дівчина.
У довготривалій перспективі дівчина планує виїхати. І не тільки з Криму, а з країн СНД взагалі. «Чому? Я б хотіла, щоб мої діти жили в більш стабільних державах з іншими правовими умовами», – говорить Ясмін.
Через невиконання українською владою обіцянок у дівчини виникає відчуття покинутості. «Я про складнощі з документами, кордонами, паспортами і дипломами для кримчан», – пояснює вона.
Крім того, почуття покинутості з'являється через «гарячі обговорення в соціальних мережах». «Йдеться про пости, в яких люди говорять про чергові санкції або обмеження, пов'язані з Кримом. Люди страшенно зловтішаються, мовляв, заслужено, так і треба кримчанам. Не розумію, навіщо потрібно всіх під одну гребінку, не я ж вибирала цю ситуацію. Більше того, не я її допустила», – обурюється Ясмін.
Вона підтримує тих, хто залишив півострів. І неважливо, виїхали вони на материк український чи російський. «У будь-якому випадку, молодці. Якщо людина бачила для себе в переїзді кращі перспективи – чому ні? Відмінні ініціативи», – вважає дівчина.
«Виховувати покоління зі здоровим розумом»
Громадський активіст Енвер з окупацією не змирився досі. І виїжджати він не збирається. «Особисте життя пов'язане з півостровом. І ще це – Батьківщина», – пояснює хлопець.
Після «референдуму» він сподівався на негайну реакцію України й економічні санкції. Його надії не виправдалися, але хлопець не опускає руки і продовжує займатися громадською діяльністю, планує розвиватися і «виховувати покоління зі здоровим розумом». У нинішніх умовах йому погано вдається це зробити, «але вода точить камінь».
Енвера насторожує двояка політика української влади. «Ми не бачимо змін і політичної волі. Ми не бачимо хороших сигналів з материка, прозорості при створенні структур взаємодії з переселенцями і з кримчанами, що залишилися в Криму», – говорить Енвер.
Тим, хто виїхав, він хоче сказати одне: «Нехай частіше приїжджають. Хоча б раз на два місяці. Нехай дітей піднімають на батьківщині й організовують фонди допомоги кримчанам. Нехай приєднуються до спільних проектів і відеоконференцій і зберігають рідну мову», – звертається Енвер до переселенців.
«Без грошей далеко не заїдеш»
Світлана залишилася на півострові через батьків. «Батьки наполягли. Та й без грошей далеко не виїдеш з незакінченою освітою. Просто страшно залишати місце, де народився. А що, якщо потім не буде шляху назад?», – запитує Світлана, яка боїться змін.
Після «референдуму» студентці здавалося, що вона «просто спостерігає з боку за подіями серіалу, в якому зрештою все одно переможе справедливість».
Дівчина розповідає, що відчуття покинутості було в неї завжди. «Влада особливо не цікавилася Кримом і раніше. Зараз «нова» влада веде активну пропаганду своєї діяльності. Щось робиться, звичайно, але відчуття захищеності і впевненості в завтрашньому дні як не було, так і немає», – зізнається студентка.
«Мені було б приємно, якби ви підписали, що я із Сімферополя, це моє рідне місто»
Костянтин Савчук із Сімферополя на початку квітня 2014-го вже був в Одесі. Розповідає, що виїхав, «тому що дихати стало важко». «І в прямому, і в переносному сенсі. Близькі люди, родичі, ті люди, з яким я спілкувався упродовж багатьох років, почали змінюватися на очах. Таке відчуття, що я їх взагалі не знав. І таких людей ставало все більше», – говорить Костянтин про настрої в Криму під час «референдуму».
Крім того, у нього почалися проблеми на роботі. Костянтину поставили умову: або він стає на російську сторону й отримує російське громадянство, або переїжджає і працює на материку. «Мені все-таки здавалося, що це тимчасово і краще перечекати цю ситуацію з близькими по духу людьми, все ж у своїй країні, в Україні, а не в окупації, тому що я на власні очі бачив, як це все відбувалося. Наше підприємство захоплювали люди зі зброєю, коли я саме був на роботі», – розповідає диспетчер авіапольотів Костянтин.
Як диспетчеру, йому запропонували переїхати в інше місто України за його вибором. «Мені пощастило. У нас був один роботодавець як у Криму, так і в Україні. І він запропонував усім переїхати. Зважилися на це відсотків 20. Дуже багато сумнівалися до останнього, зокрема і я. Я все думав, що це не може бути правдою, всі ці «референдуми». Тому тримався ще до квітня», – пояснює Костянтин.
Сподівався, що скоро це все завершиться. І нарешті хотілося б повернутися додому. Але час минає, а нічого не змінюється, а навпаки, риторика політиків і «телевізорів» змінилася в інший бік, ніби змирилися вже з втратоюКостянтин Савчук
Виїжджаючи, він сподівався, що рано чи пізно справедливість переможе. «Сподівався, що скоро це все завершиться. І нарешті хотілося б повернутися додому. Але час минає, а нічого не змінюється, а навпаки, риторика політиків і «телевізорів» змінилася в інший бік, ніби змирилися вже з втратою», – розчаровується чоловік.
Коли Костянтин приїхав до Львова, то відчув привітність людей, але тепер хлопець відчуває себе «не зовсім у своїй тарілці». «Деякі люди говорили, що ви здали Крим, мало не зрадили Україну. Вони не розуміють, що всі ці «референдуми» були зроблені штучно, а те, що кримчани виходили зі своєї волі на проукраїнські мітинги, тут люди чомусь з рахунків скидають», – говорить Костянтин.
Тим, хто залишився в Криму, він хоче сказати: «Тримайтеся. Напевно, це тільки початок. І для нас, і для вас», – безнадійно каже Савчук.
«Не цунамі і не землетрус... а російська окупація»
Голова громадянської організації «Кримська хвиля» Оксана Новикова в Криму займалася бізнесом. З півострова вона виїжджала «похапцем». «Досить швидко вирішили їхати. Боялися, що закриють кордон відразу після «референдуму», – розповідає Оксана.
На материку їй готові були допомогти друзі, колеги та партнери. За словами жінки, вона їхала до Львова для того, щоб змінити щось в Україні, «щоб не втратити решту території і взагалі мати якесь майбутнє». Вона переконана, що на півострові ніякого майбутнього немає. «Мені дуже боляче думати про те, що наш Крим загине. Але, на жаль, відтоді як я виїхала, таке відчуття, що час там зупинився, і регіон просто притрусило пилом. Молодь виїжджає звідти. Львів сповнений молоді, тут постійно якийсь рух. Де є молодь – там є майбутнє, де немає молоді – там немає майбутнього. Виходячи з цього, у Криму майбутнього немає. Моєму синові 17 років, і ми поїхали вчитися», – пояснює Оксана.
Жінка точно знає, що коли в Криму буде нормальна юрисдикція і правове поле, коли «стануться реальні тектонічні зміни і в мізках людей, і в ситуації», вона повернеться. Повернеться, щоб зробити зі своєї малої Батьківщини щось дійсно справжнє і якісне, те, що матиме майбутнє. «Навіть забудова Криму відбувалася хаотично і, скажімо чесно, не дуже якісно. Я завжди говорила, що тільки яке-небудь цунамі або землетрус врятує Крим від такої ганьби. Ну, не цунамі і не землетрус... а російська окупація. Це навіть крутіше, чесно сказати. Вони там ще більше нароблять всякої капості. Потім це все доведеться змінювати і перебудовувати», – говорить Новикова.
На півострові в Оксани залишилося багато друзів, колег і колишніх партнерів, жінці хочеться побажати їм стійкості. «Перебуваючи там, ти не помічаєш багатьох речей і починаєш вважати їх нормою. Намагайтеся все-таки виїжджати», – говорить Оксана.
«Хочу тільки передати привіт своїм у Криму»
Студент географічного факультету Ленур Абібуллаєв виїхав через десять днів після «референдуму». Виїхав, бо не хотів отримувати російський паспорт, без якого не зміг би продовжити навчання в Криму на бюджеті.
У Львові Ленур відновив навчання і знайшов нових друзів. Каже, що адаптуватися було нескладно. Відчуття покинутості у студента немає. Тут він відчув підтримку з боку місцевого населення, студентів і викладачів.
У Криму ж, навпаки, відчуття покинутості було. «Від мене відвернулися дуже багато моїх друзів через мої політичні погляди. Після того, як я перевівся у Львів, у мене взагалі залишилося тільки декілька справжніх друзів, які продовжують зі мною спілкуватися», – розповідає Ленур.
Йому важко припускати, що буде далі. «Я не можу прогнозувати, тому що у нас в країні все може змінитися за дві-три години, а університет я закінчу через півтора-два роки», – каже студент. Однак після окупації Ленур планує повернутися.
Кримчанам студенту сказати нічого. «Переконувати когось я не збираюся, це безглуздо. Я вже зрозумів. Хочу тільки передати привіт своїм у Криму, от і все. Тим, хто залишився моїми друзями», – посміхається Ленур.
«Вони – герої»
Культурний менеджер Халіл Халілов продає готові музичні проекти і сам створює нові. «Коли все повернеться на місце, я перенесу все це в Крим», – говорить він.
Халіл виїхав для того, щоб зберегти і розвивати культуру свого народу. Він упевнений, що в Криму у нього б цього не вийшло. «Я розумію, що в Криму інформаційна та культурна блокада. Наступний мій проект – це джазова школа, яку ми створили спільно з львівськими музикантами, на базі якої, швидше за все, відбуватиметься і модернізація кримськотатарської музики», – ділиться планами Халіл.
Рішення виїхати він ухвалив, коли зрозумів, що буде чинитися тиск на проукраїнське населення, на кримських татар, зокрема й в галузі культури. Чоловік був не згодний з тим, що відбулося в Криму, і відмовився отримувати російський паспорт. А людям, які незважаючи ні на що продовжують залишатися в Криму, він говорить, що вони – герої.
