Ще до того, як я почав вчитися в Таврійському національному університеті, мене дивувало, наскільки завзято викладачі та представники адміністрації цього вишу обожнюють свого ректора. Перші дифірамби на адресу Миколи Васильовича я почув від літньої доцентки, яка викладала російську мову в мене на підготовчих курсах.
Багрова всі хвалили і продовжують хвалити за те, що він підняв університет: зробив ремонт будівель і заклав гарний ботанічний сад.
Мене завжди дратувало це чиношанування і нудило, коли поява ректора викликала екстаз у студентів на урочистих заходах.
Багров дійсно був господарником. Його тягу до облаштування університету можна було зрозуміти. Адже зятем йому доводився Андрій Припутников – власник будівельної компанії «Професіонал», що виконувала ремонтні й реконструкційні роботи.
Будівля університету, як і ботсад, виглядають гарними, але цей простір ніколи не належав студентам чи викладачам. Він, швидше, виконував роль декорацій і барвистої обгортки
Начебто добре, що будівля університету, як і ботсад, виглядають гарними, але цей простір ніколи не належав студентам чи викладачам. Він, швидше, виконував роль декорацій і барвистої обгортки. Виш на рекламних постерах виглядав привабливо, і ТНУ ніколи не відчував проблем із набором абітурієнтів.
Враження про те, що університетський простір не належить студентам, у мене посилилося, коли Багров ліквідував санаторій-профілакторій, розташований у моєму рідному п'ятому гуртожитку. Ця установа належала студентській профспілці, на чолі якої стояв приручений ректором мужик років сорока, який не має жодного відношення до студентів. Путівка в цей санаторій коштувала якісь символічні гроші, і за неї крім лікувальних процедур ти отримував можливість затаритися в університетській їдальні на 200 гривень (тобто харчуватися там півмісяця). Але Багров закрив цю лавочку за непотрібністю і розмістив там комерційну клініку з найсучаснішим обладнанням.
Багров був типовим представником радянської номенклатури і затятим ворогом будь-якої громадської чи політичної активності студентів
Він був типовим представником радянської номенклатури і затятим ворогом будь-якої громадської чи політичної активності студентів. Під час правління Багрова всі факультети перебували під пильним наглядом спецслужб. У 2008 році мій одногрупник був заявником акції проти міліцейського «свавілля». Тоді під час якоїсь спецоперації бійці «Беркута» в одному із сіл помилково закинули гранату в будинок кримському татарину. І акція, приурочена до міжнародного дня боротьби проти поліцейської жорстокості, серед іншого була реакцією на цей випадок. Мого одногрупника викликав в.о. декана філософського факультету Олександр Цвєтков, і сказав, що йому телефонували з СБУ щодо нього.
«Краще тобі скасувати акцію. Інакше тебе можуть відрахувати. Наш ректор не любить, коли студентами так активно цікавиться СБУ», – сказав глава факультету.
Мій одногрупник скасував акцію, але вона відбулася. Нову заявку в міськраду поніс антифашист Саша Кольченко, який зараз разом з Олегом Сенцовим сидить у СІЗО «Лефортово» за підозрою в тероризмі.
Микола Багров став першим ректором України, який ввів платні послуги у вишах
Микола Багров став першим ректором України, який запровадив платні послуги у вишах, коли міністерство освіти у 2010 році дозволило брати плату за прогули, за переекзаменовки, за користування спортзалом і бібліотекою. Це рішення спровокувало великі студентські протести в Сімферополі. Багров – найперший голова Верховної Ради Криму – звинуватив лідерів протестів у тому, що вони працюють на політиків і відпрацьовують їхні гроші.
Цього ж року співробітник СБУ в кабінеті декана філософського факультету погрожував відрахуванням правозахисниці Олександрі Дворецькій, яка була однією з учасниць профспілки «Студентська дія».
У 2012 році тодішній міністр освіти Дмитро Табачник відвідав ТНУ під час його гастролей на підтримку Партії регіонів. Багров не оминув можливості продемонструвати свою відданість, і в актовому залі університету закликав студентів віддати голоси за ПР. Два роки тому ця ж людина, вислужуючись перед тим же Табачником, звинувачувала лідерів студентських протестів в роботі на політичні партії.
Не можу сказати, що Багров був прихильником регіоналів. Ні. Він був прихильником будь-якої партії, яка перебувала при владі. Він, як старий пропалений номенклатурник не вмів по-іншому.
До академічного світу ця людина майже не мала відношення. Викладачі на задніх рядах актового залу не стримували сміху, коли він ставив неправильні наголоси і плутався в словах, виступаючи на наукових конференціях.
Коли влада в черговий раз змінилася, Багров залишався вірний своїй тактиці і гаряче вітав дії Кремля і дякував Путіну. Тільки цього разу це йому не допомогло, і беззмінний ректор був таки відсторонений від посади.
Але Багров не помер. Йдеться не про стару людину, яка довго і важко хворіла і нещодавно померла, а про соціальну функцію, яку ця людина виконувала. У ТНУ продовжують панувати ті ж порядки, які Багров роками впроваджував. Більше того, після зміни університетського керівництва все, над чим працював Микола Васильович, активізувалося і примножилося. Виш, як і раніше, є фабрикою з випуску дипломів. Тільки тепер вони не визнаються ніким у світі, крім Росії. Співробітників спецслужб, які приходили в навчальні корпуси, як до себе додому, стало в рази більше. Студентська активність зі зрозумілих причин зведена до мінімуму, а нове покоління вірних адміністрації «лідерів студентського самоврядування» готове виступити на підтримку будь-якого починання ректорату або влади.
Поки в ТНУ живі ці традиції, живе чиношанування, корупція, бюрократія і формалізм, Багров живий.
Давид Покровський, випускник ТНУ ім. Володимира Вернадського
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
