Олександр Лієв
Перша причина – політична. Світ не визнає «референдум». Статус невизнаного Криму вимотає Росію. Це відчує на собі кожен росіянин.
Друга – геополітична. Тему чорноморського простору не можна розглядати без розуміння інтересів Туреччини, Румунії та Болгарії. Поки ситуативно Путіну вдалось нейтралізувати ці країни, але інтереси їхні глобальні. У перспективі дискомфорт, наприклад, Туреччини від анексії Криму, підкріплений підтримкою кримськотатарського народу, може зіграти вагому роль. Темпи зростання економіки Туреччини та її політичне становлення в світі змусять із нею рахуватися.
Третя – логістична. Перспективні морські порти перетворилися на каботажні, залізничне сполучення перервано, авіа – лише в напрямку Росії. Все це ще не повною мірою відчули самі кримчани. Жити в таких умовах – дорога ціна за «путінську манну небесну». Історія про керченський міст дано нікого навіть не смішить. Розв'язання цієї проблеми немає.
Четверта – енергетична. Ідеться і про воду, і про електроенергію, і про вугілля... Все це вже зараз поставило на коліна економіку кримського агробізнесу, хімпромисловості і всієї виробничої сфери. Без України ця тема не розв'язувана. Опріснення моря, власна атомна станція та інші фантасмагорії далекі від реальності, навіть їхні автори кажуть про терміни в 10-15 років «реалізації», а життя у людей іде вже.
П'ята – економічна. Основа економіки півострова останні 50 років – сільське господарство, туризм, хімпром і транзит. Ці сфери деградують уже рік. Стагнація на порозі. Замінити їх лише військовими базами вдасться в 3-4 містах. Утримувати решту території та її жителів стане помітним «головним болем» для економіки Росії вже цієї зими.
Шоста – демографічна. Найбільший відсоток пенсіонерів в Україні – саме в Автономній Республіці Крим. Вони і привели півострів у пащу Путіну своїми мріями про СРСР. Зростання відсотка працездатного, молодого населення абсолютно природний. Людей, які народились в Українському Криму. Тих, на кому анексія відбилась найбільше. Їхнє слово стане вирішальним у найближчі 5 років.
Сьома причина – ментальна. Кримчани зовсім не росіяни. І справа тут не в національності. За 25 років сформувались потреби/звичка громадянської свободи. Свободи слова. Свободи вибору. Свободи пересування. Біль втрати свобод поки заглушений лякалками пропаганди: «Скажіть спасибі, що не війна». Але ця байка нетривала. Розсудливі кримчани вже порівнюють перебіг подій у Криму не зі Сходом, а з півднем – із Херсонщиною, Одещиною – і стають очевидними багато речей: і про перспективи, і про дно сьогоднішнє...
Олександр Лієв, експерт, екс-міністр курортів і туризму Криму
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
