Життя під постійним наглядом, конфлікти із самообороною, знищення техніки, захоплення і побої – таким був останній рік життя в Криму для журналіста, спеціалізація якого – розслідування і конфліктна тематика. У Києві Сергій Мокрушин – ведучий, редактор програми «Громадське. Крим». Тут більше свободи, немає загрози життю і здоров'ю, але тепер він далеко від дому.
Яка хронологія подій, як жилось журналісту в українському Криму і що змусило залишити окуповану територію – про це Сергій Мокрушин розповів кореспонденту Крим.Реалії.
– Де ви працювали до анексії Криму?
– Я працював у «Центрі журналістських розслідувань» з 2010 року. У мене був напрямок державних закупівель, ми моніторили державні закупівлі, робили сайт-проект «Публічні гроші», який був повністю присвячений цьому питанню. В цьому напрямку ми досягали успіхів, поки не прийшла Росія.
– Чи були тоді конфлікти з місцевою владою?
Використовуючи демократичні інструменти, зокрема свободу слова, закон про доступ до публічної інформації, ми досягали результатів
– Так, безумовно. Рівень корупції в Криму і тоді був дуже високий. Звісно, розумники, які намагались контролювати витрати бюджетних коштів, виводити на чисту воду всі ці розпили, зустрічали спротив системи. Використовуючи демократичні інструменти, зокрема свободу слова, закон про доступ до публічної інформації, ми досягали результатів. Ми домагались того, щоб прокуратура реагувала на наші публікації, а в деяких випадках – зуміли домогтися скасування явних розпилів. Тобто це працювало.
– Як вдавалося захищати себе?
– По-перше, за України в Криму працював закон. Погано чи добре, були певні проблеми, не завжди охоче реагувала міліція, коли ми просили, але так чи інакше у нас була можливість боротись, і ми певних цілей досягали.
– Коли ви вперше відчули на собі серйозний тиск?
– Відчувалася швидше загальна атмосфера погіршення свобод в Криму. Це сталося, коли в Києві стояв Євромайдан, влада почала закручувати гайки, а головне – делегувала свої повноваження щодо застосування методів тиску іншим людям, з'явилися ці народні дружинники. Був випадок, коли мені тітушки розбили фотоапарат, тобто коли з'явились підозрілі формування в Криму, стало зрозуміло, що щось змінюється і не в кращий бік.
– Що відбувалось далі, як змінювалось становище з часом?
Журналістів затримували, у них вилучали техніку, видаляли відзняті матеріали
– Спочатку метою (окупаційної влади – КР) було придушення протестної активності, протидія роботі незалежних журналістів. Офіс «Центру журналістських розслідувань» був захоплений у березні, журналістів затримували, у них вилучали техніку, видаляли відзняті матеріали – це відбувалося досить довго. А потім це просто перейшло в інший формат: якщо раніше головним ворогом журналіста в Криму була кримська самооборона, то тепер цю функцію виконують спецслужби, тепер ФСБ контролює медіапростір Криму.
– Давайте спробуємо порівняти три періоди: Крим за української влади, період захоплення Криму і період нинішній, російська влада в Криму. Що загрожувало журналісту в його професійній діяльності у кожен із цих періодів?
– В українському Криму проблем було багато, з ними необхідно було боротись, ми боролись, і влада не могла уникнути наших питань.
Можна об'єктивно фіксувати картинку, але є ризик потрапити на допит до ФСБ, є ризик прокинутись від того, що до тебе прийшли з обшуком
Коли Крим був окупований, проблематика змінилася, і з'явилось те, чого ніколи не було – коли на журналістів впливали фізично, і це увійшло на якийсь час у норму. Тоді не було в кого просити про допомогу та дотримання законності, ми не бачили точки опори для своєї роботи. Журналісти опинились у зоні великого ризику, ще ризикували громадські активісти, яких викрадали.
Зараз там взагалі неможливо працювати і вести незалежну журналістську діяльність. Якщо працювати для українських видань, то ти не отримаєш жодної акредитації, немає доступу до чиновників, аби взяти коментарі, ти не можеш потрапити на засідання чи будь-які заходи з так званою «кримською владою», і ти не можеш отримати відповіді на свої інформаційні питання. А як працювати за таких умов? Так, можна спілкуватися з людьми, можна об'єктивно фіксувати картинку, але є ризик потрапити на допит до ФСБ, є ризик прокинутись від того, що до тебе прийшли з обшуком.
– Пам'ятаю, Ви теж зазнали нападу разом з колегою?
– Так, дійсно, було, але я в той момент не виконанував професійних обов'язків. Нас затримала самооборона за образу Володимира Путіна, нас двох затримували близько десяти чоловік, привели до штабу самооборони. Нас обшукали, знайшли посвідчення журналістів, наділи наручники і почали бити. Потім нас допитував депутат сімферопольської міськради Анатолій Петров і представник громадської ради при Раді міністрів Криму Олександр Юр'єв. Десь 4 години минуло до того моменту, поки приїхала поліція, ми змогли викликати її цілком випадково.
Є маса зафіксованих злочинів, скоєних членами так званої кримської самооборони, починаючи від викрадення Решата Аметова, якого знайшли потім мертвим зі слідами жахливих тортур, закінчуючи викраденням і утриманням у неволі журналістів і громадських активістів. Щодо жодної з цих справ не проведене розслідування, ніхто не покараний.
– Я так розумію, що у вашій історії вас затримали не знаючи, що ви журналісти. Як змінилося ставлення самооборони до вас, після того як вони дізналися про вашу діяльність?
– Перший удар був після того, як вони знайшли в мене посвідчення. Вони сказали, що наше ЗМІ і його керівник перебувають у них в оперативній розробці, сильно здивуватись я не встиг, бо посипались удари. Мене повернули обличчям до стіни і продовжили бити, я навіть не бачив, хто конкретно це робив.
– Багато журналістів залишились і працюють у Криму. Чому одні працюють, інші, захищаючи своє життя, змушені виїхати?
Зараз у Криму дозволено без проблем працювати лише тим журналістам, які виконують роль рупорів – ретрансляторів меседжів кримської влади
– Тут необхідно дивитись на те, як працює журналіст. Зараз у Криму дозволено без проблем працювати лише тим журналістам, які виконують роль рупорів – ретрансляторів меседжів кримської влади. Це, по суті, пропагандисти, які, як і раніше, в Криму потрібні, тому що відсутність будь-яких успіхів так званої «республіки Крим», потрібно чимось обґрунтовувати, якось врівноважувати це у свідомості людей.
– Коли прийшло усвідомлення, що професійна діяльність у Криму закінчена?
– З перших днів окупації. Так, я намагався перебувати в Криму, намагався працювати, ходити на судові засідання, спостерігати за процесами, які перебігають, зрозуміти ці процеси. Але з часом стало зрозуміло, що свобода дорожча.
– Коли для вас стало зрозуміло, що «все – їду»?
– Коли почались обшуки у журналістів, які працювали з «Центром журналістських розслідувань». Тоді я зрозумів, що за будь-яке слово, написане раніше, і за те, що ти говориш зараз, ти можеш втратити волю. Це був дуже складний вибір. Я в Криму прожив усе своє життя, для мене він залишається рідним краєм, і я, як і раніше, цікавлюсь тим, що там відбувається, у мене як і раніше болить душа, коли там руйнуються протитуберкульозні кримські здравниці, коли стають непридатними дорожні мережі, коли заростає Північно-Кримський канал – це болить. Але я зробив вибір: залишитись і ризикувати свободою або забезпечити собі свободу і бути корисним тут.
– Як, перебуваючи в Криму, ви вирішили для себе питання громадянства?
– Я не писав заяви, але здав ксерокопію свого паспорта і фотографію. Тому так, сувенір (російський паспорт в Криму – КР) у мене є, але я як і раніше вважаю себе громадянином України. Це – аусвайс, який я отримав на окупованій території, щоб перебувати на якомусь легальному положенні. Це – сувенір, я вважаю його сувеніром, тому що він не має ніякої юридичної сили для мене, я не писав заяву про набуття громадянства, я не визнаю цей референдум і автоматичне наділення людей громадянством, бо це нісенітниця з точки зору права і самі ці паспорти видавалися без заяв.
– Як журналіст, як вважаєте, ви більш ефективні тут чи там?
Перебувати там і бачити на власні очі процеси, які там відбуваються – це безцінно
– Звісно, там. Перебувати там і бачити на власні очі процеси, які там відбуваються – це безцінно. Але там можна або перебувати доти, поки не втратиш свободу, і тоді від тебе зовсім ніякої користі не буде, або перебратися на материкову частину України, працювати і бути корисним суспільству хоча б так.
– Ви повернетесь до Криму?
– Я вірю, що так!
Згідно з результатами дослідження міжнародної неурядової організації Freedom House, Крим увійшов до десятки «найгірших» – найнесприятливіших регіонів для роботи журналістів. Не раз правозахисники, та й самі журналісти повідомляли про утиски та фізичний вплив при виконанні професійних обов'язків у Криму. Низка ЗМІ, які висвітлюють альтернативну владі точку зору, не отримали реєстрацію за російським законодавством і були змушені припинити роботу на півострові. Деякі ЗМІ та журналісти, які представляють такі компанії, потрапили до списку персон нон грата на півострові.
