Доступність посилання

ТОП новини

Олег Панфілов: Путін, Аваков і українські реформи


Олег Панфілов
Олег Панфілов

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Не вірю в такі збіги, але буду сподіватись, що все сталось випадково. Тим більше, що в Україні «антигрузинська» кампанія почалась давно – від дрібних уколів і бурчання з приводу «приїжджих», до публічних виступів українських політиків. На високому рівні в присутності президента – вперше. Це дивним чином збіглося з висловлюваннями Путіна на нещодавній прес-конференції відносно Грузії і Саакашвілі, в першу чергу. Тепер я точно знаю, хто в Україні дивиться російську пропаганду: Аваков і Яценюк.

Дивним чином висловлене Аваковим і Яценюком дуже точно збігається з настроєм Путіна. За два дні на прес-конференції Путін в точності повторив версію про «гастролерів», збрехавши про те, що американці не дають Саакашвілі робочу візу, і одеський губернатор змушений був опублікувати фотографію цієї самої візи, виданої на три роки. Того ж дня, одинадцятого за рахунком свята брехні Путіна, голова МВС України, неначе почувши Путіна, сказав, що подає до суду на Саакашвілі, згадавши, що те ж саме зробить Яценюк.

Дивним чином висловлене Аваковим і Яценюком дуже точно збігається з настроєм Путіна

Теж збіг? Припускаю. Але тільки в одному випадку, якщо ці люди думають однаково, тим більше про одну й ту ж людину, Саакашвілі. Якось зовсім загублена ще одна тема – грубо змонтоване відео, яке першим опублікував прес-секретар МВС України і на яке посилався міністр Аваков. Чому відео і чому так вульгарно вийшло? Відео, на думку багатьох політичних інтриганів, – найкращий спосіб переконати необізнаних глядачів. Точно так само в Грузії три роки тому поширювали відео зі «сценами насильства» в грузинських в'язницях як «доказ злочинів» Саакашвілі. І це вплинуло на результат парламентських виборів. За місяці люди стали уважно роздивлятись те відео і побачили велику кількість огріхів – усміхнений ув'язнений, якому в пряму кишку нібито засовують держак від віника. Інтер'єр виявився зовсім не тюремним, а на стіні «камери» раптом з'явилась намальована червоною фарбою цифра «5» – порядковий номер партії Саакашвілі на виборах. Така оригінальна знахідка режисера.

Останнім часом талановитих режисерів і монтажерів розплодилось неймовірно, особливо з появою Путіна при владі. Сподіваюсь, усі пам'ятають про відео, на якому був зображений чоловік, схожий на генерального прокурора Росії Юрія Скуратова? Можна припустити, що на Луб'янці створена нова кінокомпанія «ЧК-XXI століття». Іноді виходить правдиво, як відео зі стратою «агента ФСБ» в ІДІЛ – хороша режисура, професійні оператори, талановитий монтажер, але драматургічні огріхи все ж помітно. У відео «зустріч Саакашвілі з російським бізнесменом» драматургічна знахідка існує, все інше – якість міського телебачення Мухосранська. Відео як з'явилось, так і зникло, всім стало смішно, але ще смішніше від того, що на цю фальшивку послався міністр Аваков, людина, начебто, не дурна.

Що ж об'єднує цю трійцю – Яценюка, Авакова і Путіна? Посмію припустити – ненависть до Саакашвілі

Що ж об'єднує цю трійцю – Яценюка, Авакова і Путіна? Посмію припустити – ненависть до Саакашвілі. Щоправда, російський президент більш досвідчений у цій ненависті, він при згадці про Саакашвілі «їсти не може» вже 10 років, з того самого часу, коли грузинський президент послав його після пропозиції жити разом, як за СРСР. І не Аваков сказав своє «бе-бе-бе» першим, це зробив Путін ще 2006 року, коли почав збирати компромат на Саакашвілі. До того часу в Тбілісі точно знали, що Путін – злодій, а з Москви кричали, що Мишко – божевільний, тобто, «бе-бе-бе».

Дивним чином усю трійцю об'єднує ненависть до реформ. Путіна це почало дратувати практично відразу після «революції троянд» – він не хотів, щоб населення пострадянського простору почало заздрити якомусь «вискочці» з Тбілісі й тому, що в Грузії стало безпечно жити, що корупція переможена, а президентський кортеж їде так, як усі – без перекривання вулиць і площ. Страшна ненависть охопила Путіна, він став усвідомлювати, що людям більше сподобаються реформи, ніж створення «русского міра», який супроводжують війни, репресії та вбивства політичних опонентів.

Ці люди стверджують, що боролись на Майдані? Але за що вони боролись, якщо поводяться точно так само, як російський диктатор?

Феномен виживання Саакашвілі за цих умов, коли малесенькій країні, в 144 рази меншій за злого і кровожерного монстра, вдалося зберегтись і розвиватись аж до закінчення конституційного терміну президентства Саакашвілі, ще належить вивчати. Останньою напастю, посланою Кремлем для випробування, став російський авантюрист Бідзіна Іванішвілі, з приходом якого почались політичні репресії по-російськи. Аваков і Яценюк цього не знають? Вони дивляться лише російське телебачення? Вони не знають про декілька десятків заяв Євросоюзу, Ради Європи, ОБСЄ та голів західних країн з протестами з приводу політичного переслідування в Грузії? Ці люди стверджують, що боролись на Майдані? Але за що вони боролись, якщо поводяться точно так само, як російський диктатор?

Труднощі грузинської команди в Україні почались практично відразу – в українській владі опинились не лише ті, хто прислухався на Майдані до закликів зробити Україну демократичною правовою та європейською країною. Опинилися й інші, ті, хто себе бачить в українській політиці винятково як безсмертного і в усьому правого політика. Коли деякі експерти називають Саакашвілі авторитарним, то тепер в Україні це може звучати як невинна лайка – свої виявились набагато крутішими. Зараз Україна опинилась у ситуації, яку можна було передбачити відразу після Майдану – революція не може стати успішною, якщо її плодами користуються відразу кілька лідерів різних політичних партій. Це й не революція зовсім, а, як не образливо звучить, трагічне проведення часу з передбачуваним результатом, повторенням всього того, проти чого боровся і вмирав Майдан. І Мишко тут зовсім ні при чому – він приїхав допомагати Україні, а не захоплювати владу. Хто думає інакше, той Аваков і Яценюк.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Професор державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

XS
SM
MD
LG