Спеціально для Крим.Реалії
Один із висхідних політичних трендів на півострові – боротьба зі спекуляцією. Народ завжди проти високих цін. Тому боротьба з дорожнечею – це безпрограшна тема: навіть за відсутності реальних результатів суспільний інтерес гарантований. Адже питання дійсно актуальне: всі ж купують продукти, ліки, паливо.
По-справжньому народною ця боротьба стала за радянських часів. Пам'ятаю, як читав вирізки з місцевих газет тридцятих років про те, як доблесні правоохоронці забирали продукти у спекулянтів-базарників, не даючи їм можливості наживатись на дефіциті і важкому становищі країни.
Аморальне використання ринкових інструментів на свою користь, штучне завищення маржинальності власного продукту – чи це не абсолютне зло? Воно саме.
На початку цього року антиспекуляційний процес плавно стартував із млявої відозви Сергія Аксьонова до власників туристичних об'єктів. Голова Криму закликав бізнес не підвищувати ціни для відпочивальників, щоб не перетворювати півострів на найдорожчий туристичний регіон Росії. Але зараз справа дійшла вже до продуктів харчування та ліків.
Влада використовує всі можливі важелі тиску, щоб створити видимість боротьби зі спекуляціями. І плювати на умовності начебто вільної економіки і відкритого ринку...
Днями, порівнюючи ціни в Краснодарському краї і Криму, Сергій Аксьонов (несподівано) дійшов висновку, що окремі групи ліків і продуктів на півострові коштують дорожче на 30-40%. На думку політика, в усьому винні, звісно ж, аморальні спекулянти. «Логістичну націнку» Аксьонов у розрахунок вирішив не брати, бо вона не може так сильно впливати на ціну.
Весь цей гамір, як і на початку року, закінчився дуже просто: виконавчій владі доручили розробити механізм «контролю ціноутворення», а з підприємцями провели роз'яснювальну роботу, закликавши піти назустріч чиновникам.
По суті, це пряме втручання в ситуацію на ринку. Влада використовує всі можливі важелі тиску, від дисциплінарних до адміністративних, щоб створити видимість боротьби зі спекуляціями. І плювати на умовності начебто вільної економіки і відкритого ринку...
Але що робити самим підприємцям?
Якби Сергій Аксьонов або хтось із його оточення коли-небудь займався хоч подобою справжнього бізнесу, а не лише корупційними схемами, то прекрасно би знали, що головний навик підприємця – вміння діяти в ситуації невизначеності, створювати додаткову вартість, пропонуючи послуги або товари.
Якщо ж усе життя перетворюється на цю саму невизначеність, то природною реакцією підприємця стає бажання максимально захиститись від можливих ризиків і зберегти свою власність у світі, де ніхто не може гарантувати умов для спокійної роботи.
Пояснювати зростання цін на продукти або відпочинок винятково жадібністю місцевих бізнесменів – це дорога в нікуди
Тому пояснювати зростання цін на продукти або відпочинок винятково жадібністю місцевих бізнесменів – це дорога в нікуди. Будь усе так просто, подорожчання було б позамежним у всій Росії. Але ринок на те і ринок, що він завжди підлаштовується під можливості населення і перебуває в якійсь точці рівноваги.
Немає жодних сумнівів у тому, що справжньою причиною зростання цін є транспортна проблема. Однак справа не в націнці на товари (в перерахунку на кілограм ваги вона дійсно не така велика, щоб ліки подорожчали на 30-40%), а в закритості ринку, на який в принципі досить важко зайти.
Поромна переправа як єдиний вантажний транспортний вузол Криму закладає в продукцію вартість самого вантажного перевезення, ризиків втратити швидкопсувний продукт через можливі збої в роботі порома, але головне – ціну часу на доставку вантажу.
Скажімо, якщо йдеться про ліки або якусь групу побутових товарів, то їх дешевше замовити з материка. Але для того, щоб отримати замовлення, необхідно чекати від 3 до 5 днів. Тобто 30-40% націнки на певні групи товарів – це плата за наданий сервіс, прийнятна для учасників місцевого ринку.
Як тільки Крим перестане бути окупованою республікою, ціни моментально стабілізуються, зникне продуктово-зарплатний дисбаланс
Виходить, підприємці цілком адекватно реагують на ситуацію відсутності стабільного і доступного транспортного сполучення з Росією, а ось кримська влада такої розкоші, як адекватність, собі дозволити не може.
Адже за кожною спробою чиновників обмежити вільні економічні відносини стоїть бажання приховати від населення реальне джерело проблем.
Крим заблокований, Крим – це «сіра зона» на світовій мапі. Але як тільки він перестане бути окупованою республікою, ціни моментально стабілізуються, зникне продуктово-зарплатний дисбаланс.
Але для російської влади Криму цей сценарій неприйнятний. Краще просто керувати економікою на ручнику, примусово вичавлювати підприємницьку діяльність у тінь, намагаючись хоч ненадовго нормалізувати абсолютну ненормальність, створити ілюзію, що чиновники можуть за помахом руки змінювати цінники на полицях.
Війна з цінами на ринку, де немає монополістів, – це завжди боротьба проти підприємців і місцевого населення. Але якщо Росія закриває ¾ кримського бюджету прямими вливаннями, то навіщо бити по доходах тих, хто може інвестувати в розвиток місцевого бізнесу? Може, є сенс хоч якось підтримати кримську ділову спільноту?
Але ні, вони підуть іншим шляхом...
Лев Абалкін, кримський політолог
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
