1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один з найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реалії продовжують публікацію унікальних мемуарів Сейдамета.
Продовження. Попередня частина тут
Гаспирали Ісмаїл Бей і Насіб-бек Юсуфбейлі
Наша щира розмова з Ісмаїлом Беєм [Гаспринським] відбулася у великій кімнаті готелю «Suhulet» у кварталі Махмутпаша. Прийшли активні члени нашого товариства, ми ще до зустрічі домовилися, які питання ставити. Разом з Ісмаїлом Беєм прийшли також Юсуф Бей Акчура і зять Ісмаїла Бея – азербайджанець Насіб-бек Юсуфбейлі [у 1919-1920 рр. – прем'єр-міністр Азербайджанської Демократичної Республіки].
На зустрічі ми знайшли спільну мову із Насіб-беком і прив'язалися до нього. Що стосується Ісмаїла Бея, то він серйозно і наполегливо радив нам вчитися. Він визнав непотрібним відгукуватися на наші політичні і соціальні тривоги. Юсуф Бей поділяв подібні погляди. Насіб-бек ж, навпаки, зізнався, що його дуже радує віра, яку він бачить в нас, молодих людях, наше відчуття повної самовідданості, а також наша палка прихильність реформам і справжня вірність справі піднесення і визволення нашого народу. Він закликав нас до наполегливості у здійсненні цих цілей. Він із запалом радив нам, щоб ми, перш за все, прагнули до того, аби наші натури були сильними, чесними і розважливими.
Він закликав нас до наполегливості у здійсненні цих цілей
Слова Насіб-бека торкнулися нас так сильно, що ми, забувши навіть про присутність Ісмаїла Бея, з ентузіазмом показали, наскільки приймаємо його слова.
Зустріч з Ісмаїлом Бєєм не наблизила нас до нього. Щоправда, повага, яку ми відчували до його особи, не зменшилася, але наш гість не наповнив ентузіазмом наші серця. Ми вірили у реформи і з надією чекали від нього допомоги. А замість цього відчули, що він не надавав значення цим майбутнім дням, і, отже, ми не могли визнати його людиною завтрашнього дня. Ми відчували повагу до його минулого, але коли справа стосувалася майбутнього, ми духовно приєднувалися до Насіб-бека. Розмови на тій зустрічі залишили глибокі сліди в наших умах і серцях. Протягом багатьох днів ми обговорювали цю зустріч.
Хоча збори нашого товариства проводилися регулярно щотижня, і ми займалися багатьма справами, ми не нехтували нашим навчанням. Ми не тільки готувалися до уроків, але й з запалом читали серйозні роботи на соціальні теми і з області літератури, а потім обговорювали їх. Ми серйозно і від усього серця слідували закликові Ісмаїла Бея «займатися навчанням».
У 1909 році наше товариство пережило бурхливий період через тих членів, які були студентами медресе. Більшість членів товариства складали, власне, студенти медресе – тому, якби вони почали діяти організовано, вони, безсумнівно, змогли б змістити нас з керівних і адміністративних посад і самі зайняти їх. Вони спробували це зробити і навіть тимчасово досягли успіху, але через кілька тижнів ми знову опанували ситуацію, і після така ситуація вже не повторювалася.
Туркестанський землетрус
У 1909 році наше товариство вчинило деякі дії, які ми згадуємо із гордістю. У Туркестані стався сильний землетрус, сотні тисяч наших братів страждали від голоду і загального хаосу. Комітети допомоги виникали по всій Росії, преса писала про цю трагедію кожного дня. Однак в турецькій пресі, якщо не брати до уваги кількох коротких телеграфних згадок, панувала тиша.
Наше товариство, щоб висловити співчуття туркестанським братам і, в міру можливості, надати їм матеріальну допомогу, організувало доповіді, які у кираатхане «Fevziye» прочитали: депутат зі Стамбула Мустафа Асим [Тургут], Юсуф Акчура, власник газети «Hikmet» [«Мудрість»] Ахмет Хільмі і директор стамбульського «Dârülmuallimîn-i» [«Будинок вчителів» – закладене у 1847 р. перше в Туреччині педагогічне училище] Саїд Бей. У цей же час ми відправили султану телеграму із проханням про допомогу. Відповідь надіслав секретар султана Халід Зія Бей, повідомивши, що султан виділяє 100 золотих лір для підтримки потерпілих.
Товариство зобов'язало мене виступити від його імені, щоб пояснити наше рішення організувати доповіді на тему катастрофи в Туркестані, зачитати листа товариства султану та подякувати секретарю султана за надану допомогу. Це повинно було стати моїм першим виступом перед натовпом. Я був дуже нервовим, збудженим, мої ноги тремтіли. Але мої слова були зустрінуті оплесками, і я зітхнув з полегшенням.
[Зазначені доповіді були опубліковані у Стамбулі в друкарні «Şirket» під заголовком: «Turkistan felaketzedegani menfaatina olmak uzere Kirim Talebe Cemiyeti tarafindan verilen Konferans» («Конференція, організована Товариством кримської учнівської молоді на користь постраждалих від катастрофи у Туркестані») – прим. Джафера Сейдамета].
З виголошених у той раз лекцій найбільше враження на нас справила доповідь Юсуфа Бея Акчури. Лектор говорив чітко, наповнив зміст глибоким хвилюванням і сумом – позаяк стверджував, що наша національна свідомість ще не ожила – і рішуче критикував стамбульську пресу, письменників, поетів і улемів. Він нагадав, яке хвилювання у місцевій пресі викликав землетрус, який стався в італійській Мессіні за півтора року до того. Повними гіркоти словами він засуджував незначний інтерес преси і громадської думки до трагедії, що вразила тюркський край – Туркестан. Він заявив, що не розуміє, чому зараз мовчить Тевфік Фікрет, той самий, який у зв'язку із землетрусом у Баликесірі [у 1898 р.] написав вірш «Verin Zavallılara» [«Віддайте бідним»]. Ми були вражені.
Національна свідомість
Цикл доповідей дуже допоміг формуванню в нас національної свідомості, певні ознаки якої ми вже знаходили у наших умах. Ми більше не шукали «мистецтва заради мистецтва», навпаки, у кожному вірші ми намагалися знайти ті тривоги, які турбують усіх тюрків, ми визнавали вартісними тих творців, які висловлювали ці тривоги – їх ми любили.
Слова Юсуфа Бея, що зміцнили у наших серцях солідарність з усіма тюркськими народами, навчили нас думати про нашу спільноту і про глибоке співчуття до її членів, котрих спіткало нещастя.
Повернення до Криму
Влітку 1910 роки я закінчив [ліцей] «Istanbul Sultanisi» [тут Сейдамет забігає наперед: у 1910 р. його школа «Numune-i Terakki» була перейменована на «İstanbul Lisesi» («Стамбульський ліцей»), а згадану їм назву отримала лише у 1913 р.] і поїхав до Криму. На цей раз я не проводив багато часу в селі, а подорожував півостровом. Я відвідав узбережжя, гори і міста. Я намагався якомога частіше зустрічатися з учителями та інтелігенцією, балакав із селянами. Був присутній на шкільних іспитах. Я закликав людей підтримувати «Hayriye'ye Cemiyeti» [«Благодійне товариство»] і кооператив «Bereket» [«Достаток»] в Ялті.
Під час свого перебування я взяв участь в одній важливій події – таємній зустрічі з вчителями із Ялти у будинку Халіма Баліча, який викладав у Дегірменкої. На цій зустрічі ми вирішили, що слід робити у тамтешніх школах і як діяти серед людей. Ця зустріч стала плідним початком нашої подальшої діяльності.
Кооператив «Bereket»
Літо 1910 року в Криму було ще одним літом – багатим, веселим і спокійним. Село процвітало, люди були радісними і веселими. Всюди закладалися все нові сади і городи, до гір підбиралися нові тютюнові поля, всі змагалися за найкраще… Ситуація для ялтинських купців поліпшувалася з кожним днем, росли лави нашої інтелігенції. Бізнес батька процвітав. Батько закинув торговельні справи в Ялті, продовжував купувати тютюн, прийомний син батька Мустафа Ага доглядав за нашим сільським магазином, дбав про наші товари, а батько – спокійний і вільний – мандрував містами й займався справами нашого народу. Він надавав особливого значення зміцненню позицій «Hayriye'ye Cemiyeti».
Це товариство і кооператив «Bereket», заснований в Ялті, розвивалися завдяки старанням Мехмеда Бекірова, який закінчив юридичний факультет в Одесі і був сином Еміра Асана Аги Бекірова, одного з найвидатніших і найбагатших власників у Дерекої. Батько також, наскільки міг, допомагав йому у справах кооперативу. У свою чергу, завдяки цим контактам батька, я познайомився із Мехмедом Бекіровим і встановив тісні й сердечні зв'язки з купцями – інтелігенцією з Ялти.
Далі буде.
Примітка: У квадратних дужках курсивом подані пояснення Сергія Громенка або переклади, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту
