Українські санкції, оновлені указом президента України Петра Порошенка 15 травня, поширюються не тільки на російські медіахолдинги й Інтернет-сервіси. До повного списку з 468 юридичними особами потрапили автовиробники, агропромислові підприємства, пов'язані з кремлівськими чиновниками, а також банки, авіакомпанії й військові підприємства. До 15 травня 2020 року активи цих компаній в Україні блокуються, їм заборонено виводити капітал за межі країни.
Можливий ефект від санкцій проти Росії в ефірі Радіо Крим.Реалії разом із журналістом Віталієм Портниковим обговорює український економічний оглядач Борис Кушнірук.
– Чому одразу так багато російських компаній потрапило до додатку до указу Петра Порошенка?
– Я нагадаю, що цей список санкцій з'явився не 15 травня – президент просто оновив його, згідно з рекомендаціями Ради національної безпеки й оборони. Так, якщо «ГАЗ» і «КамАЗ» уже були в ньому, то «ПАЗ» додали тільки зараз.
– Наскільки істотні всі ці санкції для російської економіки?
Україна прикрила шлях заходу на свій ринок для деяких російських підприємств
– В основному вони стосуються компаній, які вже й так не розраховували на український ринок, не вели з нами справи. З іншого боку, Україна прикрила шлях заходу на свій ринок для деяких російських підприємств. Оцінити ці збитки я не беруся, але вони, звісно, є.
– Не вийшло так, що Україна в чомусь більше нашкодила собі?
– Навряд чи. Президент не запровадив санкції в дійсно болючих для нас галузях. Україна досі критично залежить від Росії в сфері переробки ядерних відходів – ніхто поки не придумав іншого економічно доцільного способу впоратися з побічними продуктами роботи наших атомних електростанцій. Газопровід до Європи теж нікуди не подівся, і він більше вигідний Україні, ніж Росії. Характерно, що всі три роки після початку війни РНБО й Петро Порошенко не зачіпають ці сфери. Найбільше збитків від таких санкцій зазнала б українська економіка.
– А як щодо кримських підприємств на кшталт «Масандри» й «Нового світу»?
Від торгової блокади півострова серйозно страждають фермери Херсонської й Запорізької областей – їм майже нікуди постачати свою продукцію
– Вони працюють на російському ринку й не потребують українського. Насправді ще від торгової блокади півострова серйозно страждають фермери Херсонської й Запорізької областей – їм майже нікуди постачати свою продукцію. На місці української влади я б запроваджував не нові санкції, а шукав би способи допомогти власним виробникам переорієнтуватися.
– Що ще Україна продовжує купувати в Росії?
– В основному сировину – наприклад, мінеральні добрива. Можна запровадити будь-які мита в цьому сегменті, але через низьку собівартість цього виробництва в Росії їхні добрива завжди буде вигідно купувати в Україні. Коксівне вугілля для металургії ми теж імпортуємо з Росії. Підкреслю: це не те вугілля, яке використовується в якості палива для електростанцій, а саме сировина для промисловості. На жаль, в Україні виробляти коксівне вугілля потрібної якості неможливо, а купувати його десь ще за кордоном дуже дорого. Виходить таке вимушене співробітництво з Росією, але ж зауважте: жодного політичного скандалу навколо цієї статті імпорту не було.
– Тобто ви розглядаєте ці санкції швидше як частину великої політичної гри, ніж як макроекономічне явище?
– За аналогією з блокадою Донбасу спочатку активістами, а потім уже рішенням РНБО – це теж у першу чергу політика. Так само, як і все інше в стосунках між Росією й Україною в останні кілька років. Але від цього обмежувальні заходи не перестають бути корисними, як ми добре бачимо на прикладі американських санкцій. Певна доцільність у них є.
(Над текстовою версією матеріалу працював Владислав Ленцев)
