У Нью-Йорку всім відомо, – якщо хочеш почути українську мову, скуштувати справжніх українських страв – треба їхати в так зване «Східне село». Тут на розі Другої авеню та Дев’ятої вулиці, є і Український народний дім і Пластова станиця, і відомий цілодобовий український ресторан Veselka («Веселка»).
За свою понад 60-річну історію українська «Веселка» стала одним із легендарних мангеттенських місць, де 24 години на добу, 7 днів на тиждень можна поласувати простими і недорогими українськими стравами.
Том Берчард, власник ресторану, його перша дружина була донькою засновника веселки, відомого у Нью-Йорку українського патріота Володимира Дармохвала.
«Його не дуже тішив той факт, що я одружуюся з його донькою. Він мріяв, що вона вийде заміж за українського хлопця, але мені здається, я почав завойовувати його увагу досить швидко. Він побачив, що мені можна довіряти», – ділиться спогадами Том Берчард.
Свекор розповідав Томові про історію України і найбільше хотів бачити державу незалежною, однак 1974 року він раптово помер – просто на роботі. Згодом на прохання родини власника керувати рестораном почав Том Берчард.
«На жаль, перша історія кохання закінчилася, але друга – ніколи. Друга історія кохання до цього району, до цієї спільноти, цього бізнесу, цієї їжі й культури. Ця історія кохання з роками лише міцнішає», – каже власник.
Спершу «Веселка» була геть не схожою на сучасну, згадує Том. Це була місцева крамниця, де продавались солодощі, цигарки, газети й лотерейні квитки, а, окрім того, подавали українські обіди та вечері.
«У той час це більше виглядало, наче українські жінки просто приходили і готували ввечері їжу для власника. Його дружина жила в Нью-Джерсі, а він тут – через дорогу. Приходили його друзі, він подавав їм їжу й навіть не завжди просив платити. Так починався наш бізнес. І мені здається, ми досі подаємо ту саму їжу. Рецепти майже не змінилися», – каже Берчард.
Нині за автентичність страв відповідає Дмитро Марценюк – шеф-кухар ресторану.
«Основне меню ми тримаємо таким, яким воно було 10, 20, 30 років тому», – розповідає він.
В Україні Дмитро працював банкіром. Професійну кулінарну освіту із допомогою Тома отримав вже у США. До класичного меню додає родинні рецепти і власні варіації традиційних страв.
«У нас дуже популярні вареники з яловичими ребрами. Це була моя ініціатива, мій рецепт», – розповідає шеф-кухар.
Щодня на кухні «Веселки» ліплять три тисячі вареників.
«Коли вдома по Скайпу розповідаєш своїм, що стільки – вони дивуються. Як можна стільки наліпити», – розповідає пані Олеся зі Львова, яка відповідальна за левову частку наліплених вареників.
Секрет смачного вареника, каже, у гарному тісті щедрій начинці й дещиці любові.
«Якщо ти з душею робиш якусь страву, то це смакуватме всім і тобі буде приємно, що твою страву люди їдять, дякують тобі за приготовлену страву», – каже жінка.
Разом з пані Олесею вареники ліплять і панянки з Польщі. Жінки кажуть, не сваряться через те, що було першим українські «вареники» чи польські «пірогі».
Кухня «Веселки» – величезна, особливо, як для Мангеттена. Лише борщу тут готують маже 20 тисяч літрів на рік. І, хоч здебільшого в ресторані працюють українці, склад працівників – мультикультурний, а серед відвідувачів 90% – іноземці, каже шеф-кухар Дмитро Марценюк.
Клієнтів у ресторані ніколи не бракує, а на вихідних ще й у черзі доведеться постояти.
«До цієї їжі емоційно прив’язані дуже багато людей. Не важливо, хто ти – українець, поляк, угорець чи будь-хто з єврейським корінням. Мені подобається думати, що наша їжа – смачна, домашня. І багато наших відвідувачів кажуть, що таку їжу готувала їм бабуся», – каже власник закладу.
Серед гостей ресторану – Альберто Карбальо, кухар із Іспанії, який вперше куштує українські страви – вареники, деруни, борщ. Каже: «На вигляд, він (борщ) мав би смакувати по-іншому, але ж ні. Мені подобається». Натоміть, зауважує чоловік, із вареників йому найбільше смакують смажені з яловичими ребрами. І обов’язково зі сметаною. «Я дуже люблю сметану, з нею все смачніше», – додає Альберто. Фаворит іспанця – деруни. Загалом їжа йому сподобалася.
«Коли ти пробуєш щось нове, то завжди трохи скептичний. Мені сподобалось, що я зміг розпізнати смаки і вони мені не здались дивними або чужими. Це нагадало мені про дитинство, це навіть, попри те, що я не українець», – розповідає про враження від їжі Альберто Карбальо.
Під час Революції гідності «Веселка» несподівано стала одним з найбільш динамічних осередків української культури у Нью-Йорку. Ресторан надсилав допомогу, у закладі збиралися волонтери.
Том Берчард, який свого часу мав доводити свою відданість традиціям, радий, що з роками він зумів зберегти автентичність закладу.
«Деякі люди, які не дуже добре знають історію, думають, що я українець, і, якщо чесно – я пишаюся цим!».
