Доступність посилання

ТОП новини

Віталій Портников: Чому Каталонія ‒ не Крим


Чоловік тримає естеладу – неофіційний прапор каталонських земель. Барселона, 1 жовтня 2017 року
Чоловік тримає естеладу – неофіційний прапор каталонських земель. Барселона, 1 жовтня 2017 року

Спеціально для Крим.Реалії

Після резонансного референдуму про незалежність Каталонії багато експертів і користувачів соціальних мереж в Україні зовсім несподівано стали порівнювати каталонську проблему з кримською, стверджуючи, що можливість визнання Каталонії самостійною державою може «закрити» можливість повернення Криму до складу України ‒ і саме тому українці не повинні підтримувати каталонців. І це порівняння, і цей висновок не витримують жодної критики.

Очевидно, що українська держава через повагу до міжнародного права має підтримувати територіальну цілісність Іспанії до того самого дня, поки сама Іспанія не визнає незалежності Каталонської Республіки. Саме такої позиції Україна дотримується відносно будь-яких інших самопроголошених держав ‒ включаючи і Республіку Косово, суверенітет якої визнаний більшістю країн Європейського Союзу та Сполученими Штатами.

Але це аж ніяк не означає, що такої ж позиції відносно сподівань каталонців має дотримуватися звичайний українець ‒ хоча б тому, що в 1991 році його власна країна була в тій же ситуації, що Каталонія сьогодні, і з трибуни українського парламенту тодішній президент Сполучених Штатів закликав українців підтримати зусилля для збереження та зміцнення Радянського Союзу.

З точки зору міжнародного права Джордж Буш-старший мав цілковиту рацію: СРСР був сформованою державою, а ми, українські державники ‒ сепаратистами, які загрожували стабільності й усталеному світовлаштуванню. Ось тільки український народ вирішив інакше.

Каталонський народ боровся то за незалежність, то за автономію упродовж усієї своєї тисячолітньої історії

Не витримує критики й теза, що каталонське прагнення до незалежності не можна підтримувати, адже серед його прихильників чимало представників лівих і навіть лівацьких організацій і трапляються навіть шанувальники Путіна та «ДНР». Рух за незалежність ‒ загальнонародне явище.

Українська незалежність 24 серпня 1991 року була проголошена більшістю голосів українського парламенту, в якому переважали комуністичні функціонери, опоненти демократії, ринкових реформ і самої ідеї самостійної України. У день проголошення незалежності ці люди навіть не дозволили внести до зали засідань парламенту синьо-жовтий прапор, а коли цей прапор з барикад московського Білого дому все ж був «контрабандою» пронесений, його гидливо поставили за статуєю справжнього кумира «батьків незалежності» ‒ Володимира Леніна. Так-так, Володимира Леніна, а не Степана Бандери або навіть Тараса Шевченка. Саме ці настрої українських функціонерів дозволяли тоді «демократичним» представникам російського керівництва вимагати від Горбачова та Єльцина ввести танки до Києва і зупинити відділення «комуністичної» України від «нової» Росії й «оновленого» СРСР.

Зараз представники корінного народу, які повернулися на півострів, не говорять про яку-небудь незалежність і виступають за автономію у складі України, а не Росії

Не варто порівнювати Каталонію і Крим з точки зору державної спадщини. Каталонія відрізняється від всіх інших територій сучасної Іспанії практичною відсутністю епохи мусульманського завоювання, вона існувала як самостійна країна ще тоді, коли всі інші частини цієї держави входили до складу різноманітних еміратів, що і стало причиною значної цивілізаційної відмінності. Каталонський народ боровся то за незалежність, то за автономію упродовж усієї своєї тисячолітньої історії.

З Кримом історія вирішилась інакше. Після окупації півострова військами імператриці Катерини ІІ його державність була повністю ліквідована, а більша частина корінного населення завойованої країни буквально «вичавлена» до Османської імперії.

Автономію у складі Радянської Росії Крим отримав лише через півтора століття ‒ але не минуло й трьох десятиліть, як залишки корінних народів Криму були вигнані з його території.

Відновлення автономії не призвело до забезпечення прав кримських татар, які повертаються на батьківщину, можна сказати, що йшлося швидше про «антитатарську» автономію, і навіть не про автономію російську, а швидше про автономію, яка законсервувала звичаї колишнього СРСР. Нагадаю, що зараз представники корінного народу, які повернулися на півострів, не говорять про яку-небудь незалежність і виступають за автономію у складі України, а не Росії.

Підготовка до каталонського референдуму ‒ як би ми не ставилися до самої легітимності цього процесу ‒ тривала упродовж декількох років, голосуванню передували роки дискусій і проведення консультативного опитування. На парламентських виборах у Каталонії перемогли партії, які не приховували, що виступають за незалежність. У той же час, у Криму не було політичних сил, які виступали би за незалежність півострова або хоча б за його приєднання до Росії.

На голосування в каталонському парламенті не впливали чужоземні війська, голосування в парламенті Криму проводилося під дулами автоматів

На голосування в каталонському парламенті не впливали чужоземні війська, голосування в парламенті Криму проводилося під дулами автоматів. Під контролем окупаційних військ відбувся й «референдум» у Криму. Але найголовніше ‒ це не був референдум про незалежність! Це був референдум про приєднання до Росії. Питання про незалежність Криму було проголосоване місцевим парламентом як проміжний крок, що дозволяв Росії анексувати півострів без зміни власного законодавства.

Питання про незалежність Криму ніколи не ставилося навіть на «фейковому» загальнонародному голосуванні. За нього проголосували депутати, які ніколи не обіцяли цього своїм виборцям. Тому порівнювати Каталонію та Крим ‒ це порівнювати вільне народне волевиявлення, нехай і тричі нелегітимне, з голосуванням під дулами автоматів. Це ‒ справжній подарунок окупантам Криму.

І, нарешті, останнє ‒ чи дійсно визнання каталонської незалежності може вплинути на проблему Криму? В жодному разі. Вихід з каталонського глухого кута ‒ в пошуку взаєморозуміння між Мадридом і Барселоною, Каталонією та рештою Іспанії. Це ‒ вибір вільних людей у демократичному суспільстві.

Історія з Кримом ‒ це не історія відокремлення, а історія окупації частини території однієї країни іншою ‒ при демонстративному ігноруванні прав корінного народу, який живе на цій території. І якби в Україні дійсно б думали про майбутнє Криму, тут давно зрозуміли б, що шлях до припинення анексії пов'язаний, перш за все, із забезпеченням державних прав кримських татар.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Київський журналіст, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії. Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

     

XS
SM
MD
LG