Чи знаєте ви популярні давні українські слова?

Ні. Працювали толокою (спільно, разом) добровільно й задарма, не потребуючи плати за свою працю. Зазвичай особа, на користь якої працювали, частувала робітників. Також звичною справою було завершення толоки танцями та співами.

Так. Працювали толокою (спільно, разом) добровільно й задарма, не потребуючи плати за свою працю. Зазвичай особа, на користь якої працювали, частувала робітників. Також звичною справою було завершення толоки танцями та співами.

Ні. Працювали толокою (спільно, разом) добровільно й задарма, не потребуючи плати за свою працю. Зазвичай особа, на користь якої працювали, частувала робітників. Також звичною справою було завершення толоки танцями та співами.

Ні. Працювали толокою (спільно, разом) добровільно й задарма, не потребуючи плати за свою працю. Зазвичай особа, на користь якої працювали, частувала робітників. Також звичною справою було завершення толоки танцями та співами.

Так. У макітрі за допомогою товкача або макогона розтирають мак, зерно на кутю, розминають картоплю. У ній подають вареники, кашу, картоплю, капусту та інші страви. Найбільш розвиненими у формах і розмірах вони були на більшості території Лівобережної України та центральної частини Дніпровського Правобережжя. Чим далі на захід, тим розміри макітер зменшувались і звужувалася сфера їх застосування.

Ні. У макітрі за допомогою товкача або макогона розтирають мак, зерно на кутю, розминають картоплю. У ній подають вареники, кашу, картоплю, капусту та інші страви. Найбільш розвиненими у формах і розмірах вони були на більшості території Лівобережної України та центральної частини Дніпровського Правобережжя. Чим далі на захід, тим розміри макітер зменшувались і звужувалася сфера їх застосування.

Ні. У макітрі за допомогою товкача або макогона розтирають мак, зерно на кутю, розминають картоплю. У ній подають вареники, кашу, картоплю, капусту та інші страви. Найбільш розвиненими у формах і розмірах вони були на більшості території Лівобережної України та центральної частини Дніпровського Правобережжя. Чим далі на захід, тим розміри макітер зменшувались і звужувалася сфера їх застосування.

Ні. У макітрі за допомогою товкача або макогона розтирають мак, зерно на кутю, розминають картоплю. У ній подають вареники, кашу, картоплю, капусту та інші страви. Найбільш розвиненими у формах і розмірах вони були на більшості території Лівобережної України та центральної частини Дніпровського Правобережжя. Чим далі на захід, тим розміри макітер зменшувались і звужувалася сфера їх застосування.

Ні. Традиційне Різдво не святкували без дідуха. Його ставили на покуті або на столі як символ родючості, добробуту, багатства. На Святу вечерю господар вносив дідух до хати на період Різдвяних свят. Після Водохреща його обмолочували, солому спалювали, а навесні зерном починали засівання ниви.

Так. Традиційне Різдво не святкували без дідуха. Його ставили на покуті або на столі як символ родючості, добробуту, багатства. На Святу вечерю господар вносив дідух до хати на період Різдвяних свят. Після Водохреща його обмолочували, солому спалювали, а навесні зерном починали засівання ниви.

Ні. Традиційне Різдво не святкували без дідуха. Його ставили на покуті або на столі як символ родючості, добробуту, багатства. На Святу вечерю господар вносив дідух до хати на період Різдвяних свят. Після Водохреща його обмолочували, солому спалювали, а навесні зерном починали засівання ниви.

Ні. Традиційне Різдво не святкували без дідуха. Його ставили на покуті або на столі як символ родючості, добробуту, багатства. На Святу вечерю господар вносив дідух до хати на період Різдвяних свят. Після Водохреща його обмолочували, солому спалювали, а навесні зерном починали засівання ниви.

Ні. Писанка – сире яйце, розписане геометричними та рослинними традиційними символами за допомогою писачка, воску, вогню й барвників. Писанки не вживали у їжу, а дарували з метою побажання здоров'я, любові, продовження роду, забезпечення врожаю, захисту від стихій.

Так. Писанка – сире яйце, розписане геометричними та рослинними традиційними символами за допомогою писачка, воску, вогню й барвників. Писанки не вживали у їжу, а дарували з метою побажання здоров'я, любові, продовження роду, забезпечення врожаю, захисту від стихій.

Ні. Писанка – сире яйце, розписане геометричними та рослинними традиційними символами за допомогою писачка, воску, вогню й барвників. Писанки не вживали у їжу, а дарували з метою побажання здоров'я, любові, продовження роду, забезпечення врожаю, захисту від стихій.

Ні. Писанка – сире яйце, розписане геометричними та рослинними традиційними символами за допомогою писачка, воску, вогню й барвників. Писанки не вживали у їжу, а дарували з метою побажання здоров'я, любові, продовження роду, забезпечення врожаю, захисту від стихій.

Ні. Цимбали – давній струнний музичний інструмент, що складається з дерев'яного корпусу, найчастіше у формі трапеції з натягнутими над ним струнами. Звуки на цимбалах утворюються завдяки ударам паличками (або колотушками) по струнах. Цимбали часто входять до складу троїстих музик багатьох регіонів України.

Ні. Цимбали – давній струнний музичний інструмент, що складається з дерев'яного корпусу, найчастіше у формі трапеції з натягнутими над ним струнами. Звуки на цимбалах утворюються завдяки ударам паличками (або колотушками) по струнах. Цимбали часто входять до складу троїстих музик багатьох регіонів України.

Так. Цимбали – давній струнний музичний інструмент, що складається з дерев'яного корпусу, найчастіше у формі трапеції з натягнутими над ним струнами. Звуки на цимбалах утворюються завдяки ударам паличками (або колотушками) по струнах. Цимбали часто входять до складу троїстих музик багатьох регіонів України.

Ні. Цимбали – давній струнний музичний інструмент, що складається з дерев'яного корпусу, найчастіше у формі трапеції з натягнутими над ним струнами. Звуки на цимбалах утворюються завдяки ударам паличками (або колотушками) по струнах. Цимбали часто входять до складу троїстих музик багатьох регіонів України.

Ні. В Україні виробництво ліжників характерне для тих регіонів, у побутовій культурі яких вівчарство було однією з головних галузей господарської діяльності (Гуцульщина, Бойківщина), де ліжники є найбільш вживаними предметами щоденного домашнього побуту. Ними застеляли постіль, піч, припічок, лавиці, стелили та вкривалися під час спання, нерідко підкладали під голову замість подушок. Наявність ліжників у хаті була ознакою доброго майнового стану родини, а їх кількість у приданому молодої засвідчувала заможність нареченої.

Так. В Україні виробництво ліжників характерне для тих регіонів, у побутовій культурі яких вівчарство було однією з головних галузей господарської діяльності (Гуцульщина, Бойківщина), де ліжники є найбільш вживаними предметами щоденного домашнього побуту. Ними застеляли постіль, піч, припічок, лавиці, стелили та вкривалися під час спання, нерідко підкладали під голову замість подушок. Наявність ліжників у хаті була ознакою доброго майнового стану родини, а їх кількість у приданому молодої засвідчувала заможність нареченої.

Ні. В Україні виробництво ліжників характерне для тих регіонів, у побутовій культурі яких вівчарство було однією з головних галузей господарської діяльності (Гуцульщина, Бойківщина), де ліжники є найбільш вживаними предметами щоденного домашнього побуту. Ними застеляли постіль, піч, припічок, лавиці, стелили та вкривалися під час спання, нерідко підкладали під голову замість подушок. Наявність ліжників у хаті була ознакою доброго майнового стану родини, а їх кількість у приданому молодої засвідчувала заможність нареченої.

Ні. В Україні виробництво ліжників характерне для тих регіонів, у побутовій культурі яких вівчарство було однією з головних галузей господарської діяльності (Гуцульщина, Бойківщина), де ліжники є найбільш вживаними предметами щоденного домашнього побуту. Ними застеляли постіль, піч, припічок, лавиці, стелили та вкривалися під час спання, нерідко підкладали під голову замість подушок. Наявність ліжників у хаті була ознакою доброго майнового стану родини, а їх кількість у приданому молодої засвідчувала заможність нареченої.

Ні. Свита – верхній чоловічий і жіночий одяг із домотканого сукна. Залежно від місцевості, свити могли відрізнятися кольором. Найпоширенішими були білі свити, а сірі та темні зустрічалися тільки на заході та півночі. На Поділлі та на південній Волині свити обшивали кольоровими шнурками та різними візерунками. На Буковині та Галичині свити вишивали різнокольоровою вовною на комірі та ззаду на «вусах».

Ні. Свита – верхній чоловічий і жіночий одяг із домотканого сукна. Залежно від місцевості, свити могли відрізнятися кольором. Найпоширенішими були білі свити, а сірі та темні зустрічалися тільки на заході та півночі. На Поділлі та на південній Волині свити обшивали кольоровими шнурками та різними візерунками. На Буковині та Галичині свити вишивали різнокольоровою вовною на комірі та ззаду на «вусах».

Ні. Свита – верхній чоловічий і жіночий одяг із домотканого сукна. Залежно від місцевості, свити могли відрізнятися кольором. Найпоширенішими були білі свити, а сірі та темні зустрічалися тільки на заході та півночі. На Поділлі та на південній Волині свити обшивали кольоровими шнурками та різними візерунками. На Буковині та Галичині свити вишивали різнокольоровою вовною на комірі та ззаду на «вусах».

Так. Свита – верхній чоловічий і жіночий одяг із домотканого сукна. Залежно від місцевості, свити могли відрізнятися кольором. Найпоширенішими були білі свити, а сірі та темні зустрічалися тільки на заході та півночі. На Поділлі та на південній Волині свити обшивали кольоровими шнурками та різними візерунками. На Буковині та Галичині свити вишивали різнокольоровою вовною на комірі та ззаду на «вусах».

Ні. Горщики-двійнята – аналог сучасного ланч-боксу. Для зручності горщики-двійнята мали спільну дерев’яну кришку, яка в полі була як дощечка для нарізання сала. Також у таких горщиках-двійнятах діти несли своїм хрещеним батькам кутю та узвар.

Ні. Горщики-двійнята – аналог сучасного ланч-боксу. Для зручності горщики-двійнята мали спільну дерев’яну кришку, яка в полі була як дощечка для нарізання сала. Також у таких горщиках-двійнятах діти несли своїм хрещеним батькам кутю та узвар.

Так. Горщики-двійнята – аналог сучасного ланч-боксу. Для зручності горщики-двійнята мали спільну дерев’яну кришку, яка в полі була як дощечка для нарізання сала. Також у таких горщиках-двійнятах діти несли своїм хрещеним батькам кутю та узвар.

Ні. Горщики-двійнята – аналог сучасного ланч-боксу. Для зручності горщики-двійнята мали спільну дерев’яну кришку, яка в полі була як дощечка для нарізання сала. Також у таких горщиках-двійнятах діти несли своїм хрещеним батькам кутю та узвар.

Ні. Жлукто використовували для прання. Цей процес був тривалим та ретельним. Спочатку речі замочували. Для цього їх складали у певній послідовності: на дно – найбрудніші, нагору – рушники та святковий одяг. Бочку-жлукто з білизною накривали тканиною, на неї насипали попіл – прадавній варіант прального порошку. На попіл повільно та обережно лили окріп. Після замочування господині відкривали кілочки на дні і виливали воду. На цьому процес прання переставав бути автоматизованим та ставав досить трудомістким: всю білизну перекладали в ночви й несли полоскати до річки, навіть у морозну погоду.

Ні. Жлукто використовували для прання. Цей процес був тривалим та ретельним. Спочатку речі замочували. Для цього їх складали у певній послідовності: на дно – найбрудніші, нагору – рушники та святковий одяг. Бочку-жлукто з білизною накривали тканиною, на неї насипали попіл – прадавній варіант прального порошку. На попіл повільно та обережно лили окріп. Після замочування господині відкривали кілочки на дні і виливали воду. На цьому процес прання переставав бути автоматизованим та ставав досить трудомістким: всю білизну перекладали в ночви й несли полоскати до річки, навіть у морозну погоду.

Так. Жлукто використовували для прання. Цей процес був тривалим та ретельним. Спочатку речі замочували. Для цього їх складали у певній послідовності: на дно – найбрудніші, нагору – рушники та святковий одяг. Бочку-жлукто з білизною накривали тканиною, на неї насипали попіл – прадавній варіант прального порошку. На попіл повільно та обережно лили окріп. Після замочування господині відкривали кілочки на дні і виливали воду. На цьому процес прання переставав бути автоматизованим та ставав досить трудомістким: всю білизну перекладали в ночви й несли полоскати до річки, навіть у морозну погоду.

Ні. Жлукто використовували для прання. Цей процес був тривалим та ретельним. Спочатку речі замочували. Для цього їх складали у певній послідовності: на дно – найбрудніші, нагору – рушники та святковий одяг. Бочку-жлукто з білизною накривали тканиною, на неї насипали попіл – прадавній варіант прального порошку. На попіл повільно та обережно лили окріп. Після замочування господині відкривали кілочки на дні і виливали воду. На цьому процес прання переставав бути автоматизованим та ставав досить трудомістким: всю білизну перекладали в ночви й несли полоскати до річки, навіть у морозну погоду.

Ні. Силянки – вид намиста, яке було дуже популярним серед жителів українських Карпат, Буковини та Волині. Плели си́лянку, нанизуючи різнокольоровий бісер на шовкову нитку технікою «си́ляння». Подібні бісерні прикраси носили й парубки, але не на шиї, а на капелюсі. Дівчина дарувала си́лянку саме тому хлопцю, який їй подобався. Чим більше прикрас на капелюсі, тим популярніший хлопець.

Так. Силянки – вид намиста, яке було дуже популярним серед жителів українських Карпат, Буковини та Волині. Плели си́лянку, нанизуючи різнокольоровий бісер на шовкову нитку технікою «си́ляння». Подібні бісерні прикраси носили й парубки, але не на шиї, а на капелюсі. Дівчина дарувала си́лянку саме тому хлопцю, який їй подобався. Чим більше прикрас на капелюсі, тим популярніший хлопець.

Ні. Силянки – вид намиста, яке було дуже популярним серед жителів українських Карпат, Буковини та Волині. Плели си́лянку, нанизуючи різнокольоровий бісер на шовкову нитку технікою «си́ляння». Подібні бісерні прикраси носили й парубки, але не на шиї, а на капелюсі. Дівчина дарувала си́лянку саме тому хлопцю, який їй подобався. Чим більше прикрас на капелюсі, тим популярніший хлопець.

Ні. Силянки – вид намиста, яке було дуже популярним серед жителів українських Карпат, Буковини та Волині. Плели си́лянку, нанизуючи різнокольоровий бісер на шовкову нитку технікою «си́ляння». Подібні бісерні прикраси носили й парубки, але не на шиї, а на капелюсі. Дівчина дарувала си́лянку саме тому хлопцю, який їй подобався. Чим більше прикрас на капелюсі, тим популярніший хлопець.