ШАНТАЖ, ТОРГИ, НАСЛІДКИ: ЯК КРИМ ЗАЛИШИВСЯ БЕЗ ВОДИ. ХРОНОЛОГІЯ

НАПІВПУСТЕЛЯ І ПЛАНИ ЩОДО ВОДИ

Проблема водопостачання стояла перед півостровом упродовж багатьох років його історії. Історичні документи XIX і XX століть зображають Крим як напівпустелю ‒ відсутність великих річок на тлі посушливого клімату створювала проблеми багатьом поколінням місцевих жителів і унеможливлювала розвиток цієї території.

«Степова частина Криму була справжньою пустелею. Степ без води був практично непридатним для життя. За інформацією вчених, з 926 селищ прісна вода була тільки у 155 селах. 419 сіл взагалі не були забезпечені водою, у 57-ми люди користувалися солоною водою з ям та дрібних колодязів, які влітку висихали. У криницях 207 сіл вода була гіркою та солоною, викликала хвороби людей і тварин», ‒ наводить свідчення кримського журналіста, очевидця тих подій Олексія Бірюкова оглядач Крим.Реалії Олесь Черемшина.

Ідея подачі води до Криму з материкової частини України звучала ще за часів Російської імперії, але реалізована була за радянської влади. Будівництво Північно-Кримського каналу почалося на підставі постанови Ради міністрів колишнього СРСР і Центрального комітету Компартії від 20 вересня 1950 року. За інформацією з українських архівів, канал будували понад 10 тисяч осіб за допомогою двох тисяч землерийних машин. На будівництві використовували бульдозери, переобладнані з військових танків.

ВІДКРИТТЯ ПІВНІЧНО-КРИМСЬКОГО КАНАЛУ

Перший пуск води Північно-Кримським каналом відбувся у 1958 році. Він донині вважається найдовшим каналом в Європі, його протяжність ‒ 402 кілометри. До Криму дніпровська вода вперше дійшла у 1963 році. Щоб відкрити шлях воді, на півострові підірвали тимчасову перемичку на Перекопському валу.

Микита Хрущов на посаді першого секретаря ЦК КПРС відкриває Північно-Кримський канал у 1963 році

Вибух тимчасової перемички на Перекопському валу, що дозволив запустити дніпровську воду в Крим

В Армянську на Турецькому валу, де води Дніпра заходили до Криму, згодом встановили пам’ятний знак на честь цієї події. У 1963 році дніпровська вода дійшла тільки до Красноперекопська, а в 1965 році ‒ до Джанкоя. У Керчі вона з’явилася тільки в 1971 році. Влада колишнього СРСР планувала збудувати другу гілку Північно-Кримського каналу ‒ для забезпечення водою Західного Криму. Але цього не сталося.

З появою дніпровської води на півострові почався активний розвиток сільського господарства. Там вирощували зернові та рис, закладали сади і виноградники. Після розвалу СРСР Північно-Кримський канал продовжив бути основною водною артерією півострова. Його передали в управління Державного агентства водних ресурсів України.

У Криму потужності каналу обслуговувалися місцевим Республіканським комітетом водного господарства. Станом на 2013 рік дніпровська вода забезпечувала до 85% потреб Криму. При цьому питні та господарські потреби кримчан покривалися з природних джерел ‒ підземних свердловин і штучних водойм, які наповнюються опадами.

ЗАХОПЛЕННЯ КРИМУ РОСІЄЮ

27 лютого 2014 року озброєні російські військові (на той момент без розпізнавальних знаків і приховуючи свою належність до російської армії) захопили будівлі уряду та парламенту Криму.

Згодом вони взяли під контроль й інші важливі об’єкти, в тому числі аеропорти та поромну переправу, а також організували блокпости на автомобільних в’їздах на півострів. У результаті зусиллями російських кураторів і контрольованих ними кримських політиків на півострові була скинута, зокрема, й силовими методами, українська влада. У березні 2014 року російський президент Володимир Путін за результатами невизнаного Україною, країнами Євросоюзу та Заходу «референдуму» про статус півострова підписав указ про його «приєднання» до Росії.

У результаті Північно-Кримський канал, як і багато іншого майна України на півострові, опинився під контролем Росії і кримських керівників. Це поставило перед ними низку проблем щодо забезпечення регіону всім необхідним. Питання водопостачання було і залишається досі одним з основних у цьому переліку. Російська та підконтрольна їй кримська влада упродовж понад шести років озвучують суперечливі заяви: від відмови від «брудної дніпровської» води до торгів і погроз.

Навесні 2014 року експерти з Росії та України попереджали, що без забезпечення з материкової частини України у півострова почнуться серйозні проблеми, зокрема з водою.

Самі кримчани не вірили, що можуть залишитися без води.

КРИМСЬКІ БОРГИ ТА МІНІМУМ ВОДИ

Перші проблеми з водою в Криму з’явилися у квітні 2014 року. В цей час на півострові зазвичай готувалися до старту поливного сезону та очікували приходу води в Північно-Кримський канал. На той момент його основні потужності опинилися під контролем російської влади. Однак у 2014 році до Криму дійшла тільки частина дніпровської води. 14 квітня тоді перший підконтрольний Кремлю віцепрем’єр російського уряду Криму Рустам Теміргалієв повідомив, що постачання води до Криму «скорочене приблизно утричі за рішенням Києва».

У той час виконувач обов’язків заступника голови Адміністрації президента України Андрій Сенченко пояснював це проєкту Крим.Реалії наявністю боргу кримських водокористувачів за перекачування води в Північно-Кримський канал у 2013 році в розмірі 1,7 мільйона гривень.

Попри борг, дніпровську воду до Криму подали у березні 2014 року. Російській владі Криму, за словами Андрія Сенченка, необхідно було налагодити помопві станції, заплатити за перекачування води та укласти договір постачання на 2014 рік.

Так виглядав Північно-Кримський канал в Армянську в квітні 2014 року

За словами Андрія Сенченка, керівників водогосподарських організацій Криму в березні 2014 року запрошували до Києва для підписання таких договорів. Але всі вони відмовилися приїхати. Рустам Теміргалієв підтверджував, що угода з українською стороною про водопостачання півострова на 2014 рік не була укладена. За його словами, українська влада не приймала документи з Криму.

У Державному агентстві водних ресурсів повідомляли, що питання погашення кримського боргу залишилося невирішеним, а у Криму незаконно користувалися водою з Північно-Кримського каналу. Російський глава Криму Сергій Аксенов говорив про «резервні плани» водопостачання Криму» і запевняв, що кримчани не постраждають.

«Крим без води не залишиться! Резервні плани є. З питною водою проблем немає. Сільськогосподарським виробникам будуть компенсовані збитки», ‒ говорив він. Депутат російської Держдуми Володимир Жириновський намагався шантажувати українську владу, запропонувавши перекрити течію Дніпра у Смоленській області Росії для материкової частини України.

ПРИПИНЕННЯ ПОСТАЧАННЯ ВОДИ ДО КРИМУ

13 травня 2014 року в Держагентстві водних ресурсів України оголосили про припинення постачання дніпровської води на анексований півострів. Таке рішення у відомстві пояснили «відсутністю конструктивних пропозицій з оформлення договірних відносин для забезпечення водними ресурсами потреб Криму на питне водопостачання та зрошення». Декілька років по тому Андрій Сенченко сказав, що припинення постачання води в Крим відбулося за його особистою ініціативою.

Постачання води припинили дамбою в Херсонській області, спорудженою з мішків із піском. Її збудували для того, щоб утримувати воду на рівні, необхідному для зрошення полів у Херсонській області. Влада Херсонської області анонсувала обладнання на Північно-Кримському каналі пункту обліку подачі води, щоб «виміряти, скільки води забирають у Криму».

ТОРГИ ЗА ВОДУ

Після припинення постачання дніпровської води російська влада Криму спробувала ініціювати ідею її купівлі в української влади. Підконтрольний Кремлю спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов стверджував, що у Криму «готові дорожче платити, тільки щоб не «золота» (вода)».

Але в підсумку поскаржився, що українська влада нібито запросила занадто високу ціну ‒ три гривні за кубометр. Спікер вважав її «неприйнятною». Жодних підтверджень того, що українська влада вела переговори про продаж дніпровської води Криму, немає.

Незабаром підконтрольний Кремлю депутат російського парламенту Криму Едіп Гафаров назвав суму, за яку в Криму готові були купувати дніпровську воду ‒ 40 копійок за кубометр води (або при перерахунку на російські рублі за курсом того періоду ‒ до 1,2 рубля).

ОБІЦЯНКА «НОВОЇ СИСТЕМИ ВОДОПОСТАЧАННЯ КРИМУ»

Російська влада у 2014 році обіцяла вирішити проблему водопостачання Криму без участі материкової України. У Мінприроди Росії повідомляли про створення нової системи водопостачання Криму до 2020 року шляхом облаштування водогону від джерел підземних вод поблизу Джанкоя до Керченського півострова з відгалуженням на Феодосію та Судак.

Дмитро Медведєв, який очолював тоді російський уряд, обіцяв «знайти всі можливі способи, щоб громадяни в Криму і Севастополі були забезпечені чистою прісною водою».

Серед варіантів вирішення проблеми були опріснення морської води та водогін із Кубані дном Чорного моря. Жоден із перерахованих проєктів не реалізований досі.

ПЕРЕГОВОРИ З УКРАЇНОЮ ПРИПИНЕНІ

До осені 2014 року переговори з Кримом про відновлення подачі дніпровської води припинилися, повідомили в Держагентстві водних ресурсів України. У відомстві зазначили, що договори про подачу води в Північно-Кримський канал «можуть бути укладені тільки після визначення в межах законодавства України легітимних органів, які представлятимуть інтереси водокористувачів Криму».

Тоді на території материкової України вже діяв закон про «правовий режим на тимчасово окупованій території», згідно з яким документи та посадові особи російської влади Криму визнаються нелегітимними в українському правовому полі. В таких умовах укладати договори з кримськими функціонерами вже було неможливо.

Після того, як спроби домовитися про постачання води провалилися, підконтрольний Кремлю спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов звинуватив материкову Україну в «водоморі» і зажадав міжнародних розглядів цього питання.

МОЛИТВИ КРИМСЬКИХ «ЧИНОВНИКІВ»

З 2014 року водозабезпечення Криму стало повністю залежати від природно-кліматичних факторів. Попри заяви, що кримчани «без води не залишаться», до кінця 2014 року кримські «чиновники» визнали: таких серйозних проблем у регіоні не було з 1955 року.

На той момент підконтрольний Кремлю міністр ЖКГ російського уряду Криму Олександр Жданов стверджував, що щодня треба «молитися Богу, щоб на півострові було якомога більше дощів і снігу» для наповнення водосховищ.

Кримські аграрії вже у перший рік без дніпровської води почали скаржитися на збитки і змушені були згортати бізнес.

ПЕРШІ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

З усіх можливих способів водопостачання Криму місцева російська влада обрала найдоступніший ‒ видобуток води з підземних джерел. На півострові почалося масове і не завжди неконтрольоване буріння артезіанських свердловин.

Це загрожує екології півострова, попереджав Крим.Реалії доцент кафедри геоекології «Таврійської академії Кримського федерального університету» Олександр Личак. Він стверджував, що через масове буріння свердловин запаси прісної води можуть зникнути, оскільки заміщатимуться солоними, морськими водами, що загалом значно погіршить стан підземних вод.

Учасник будівництва Північно-Кримського каналу, почесний меліоратор України Георгій Капшук говорив кримським ЗМІ, що без постачання дніпровської води в Крим півострів «загине і вся інфраструктура теж, люди підуть, села помруть».

СТРАТЕГІЯ РОСІЇ ‒ ПІДЗЕМНІ ДЖЕРЕЛА КРИМУ

Попри занепокоєння експертів, російська влада зробила ставку на викачування підземних джерел півострова. До цього процесу долучили російських військових. Вони прокладали водогони до кримських водозаборів і скидали воду в Північно-Кримський канал.

У Держагентстві водних ресурсів України вкотре повідомили, що будуть готові укласти договір про постачання води в Крим, «якщо для цього буде визначений легітимний орган».

ПЕРШІ ТРИВОЖНІ «ДЗВІНОЧКИ»

Проблеми з водопостачанням у Криму з’явилися восени 2015 року. На півострові почали міліти водосховища. Одним із перших дефіцит води став явним у Керченському водосховищі. Воно обміліло настільки, що запасів води не вистачало місту ні для пиття, ні для опалювальної системи. Рівень води знизився і в Білогірському водосховищі.

За ними обміліло Тайганське водосховище ‒ раніше повноводна водойма нагадувала ставок.

Кримським аграріям запропонували скоротити вирощування водомістких культур.

КАНАЛ ‒ ПІД ЗАГРОЗОЮ

У лютому 2016 року ексголова Рескомводгоспу Криму Олександр Лієв сказав, що потужності Північно-Кримського каналу стають непридатними через його невикористання. «Ми втрачаємо його і відновлювати його буде дуже важко», ‒ сказав він.

Занепокоєння Олександра Лієва розділила і кримська екологиня Маргарита Литвиненко. За її словами, через простій каналу руйнується протифільтраційний залізобетонний екран, прокладений вздовж його русла, яке заростає бур’янами й деревами.

Володимир Константинов зі свого боку оголосив, що Північно-Кримський канал «не відповідає сучасним вимогам з транспортування води і не підлягає відновленню». На його думку, Крим здатний самостійно вирішити проблему з водопостачанням без відновлення постачання з материкової частини України.

ДАМБА НА ПІВНІЧНО-КРИМСЬКОМУ КАНАЛІ ТА ДЕФІЦИТ ВОДИ В КРИМУ

У квітні 2017 року українська влада відкрила дамбу на Північно-Кримському каналі в Херсонській області. Її встановили замість мішків з піском, які служили тимчасовим заходом для припинення подачі води до Криму у 2014 році.

Її появу пояснювали облаштуванням нової конфігурації системи зрошення Херсонської області, яка дозволить збільшити зрошувальні площі. Однак ця дамба досі залишається недобудованою.

Тим часом у Криму під ударом опинилася промислова сфера, зокрема, місцеві хімічні підприємства ‒ «Кримський Титан» та «Кримський содовий завод».

Згодом на «Кримському Титані» стався сильний викид невідомої речовини, яка отруїла місцевих жителів, природу та врожаї в найближчих населених пунктах. Російська влада оголосила, що причиною стали випаровування сірчаного ангідриду з кислотонакопичувача заводу, що залишився без дніпровської води.

Секретар Ради безпеки Росії Микола Патрушев повідомив, що проблеми з водопостачанням Криму гальмують його розвиток і створюють складнощі для туризму та сільського господарства.

Він закликав «вжити додаткових заходів щодо скорочення дефіциту водних ресурсів», зокрема, за допомогою опріснення морської води та використання замкненого водообороту. Але цього не сталося. Російська влада Криму визнала, що проблемним є не тільки зрошення земель і промислові потреби, а й забезпечення питною водою населення.

Сергій Аксенов вперше озвучив перелік регіонів, де ситуація з водопостачанням найскладніша. Це регіони Східного Криму, Керч, Феодосійсько-Судакський регіон, а також Ялта та Південне узбережжя Криму.

Кримчан почали закликати до економії води.

ЗАСУХА НА МІЛЬЯРД ТА ЗНІМКИ З КОСМОСУ

Відчутними результати відсутності дніпровської води в Криму виявилися у 2018 році. Місцеві водосховища продовжили стрімко міліти. Цей процес особливо помітний на прикладі Білогірського водосховища. У 2018 році воно виглядало так.

У Криму почали періодично оголошувати тимчасові надзвичайні ситуації у зв’язку з дефіцитом води. Через її нестачу постраждало сільське господарство. Збиток кримських аграріїв від весняної посухи 2018 року склав понад один мільярд рублів, стверджував Сергій Аксенов. Він повідомив про «фактично згорілі» 100 тисяч гектарів полів із зерновими, що позначилося на врожаї.

Дмитро Медведєв доручив розробити програму ліквідації дефіциту води в Криму. Її не оприлюднили досі.

Українська влада оприлюднила знімки Криму з космосу, на яких помітне значне погіршення стану рослинності півострова і перші ознаки екологічної катастрофи.

СОЛОНІ СВЕРДЛОВИНИ, «ВБИТИЙ» КАНАЛ

Після невдалих спроб російської влади Криму вирішити питання відновлення постачання дніпровської води на півострів вони почали стверджувати, що півострову ця вода не потрібна. Сергій Аксенов запевняв, що «дефіциту води в Криму немає, економіка та сільське господарство півострова розвиваються, а турпотік зростає».

Водночас підконтрольний Кремлю гендиректор підприємства «Вода Криму» Володимир Баженов визнав, що водопостачання півострова стає проблемним, оскільки в багатьох свердловинах підвищилася жорсткість і мінералізація води.

До кінця 2019 року понад сотні кримських свердловин стали технічними. Так здійснилися прогнози експертів, озвучені ще у 2015 році. Північно-Кримський канал на території півострова до літа 2019 року істотно заріс рослинністю і деревами.

Окремі його ділянки розграбували.

ВОДА В ПОЛІТИЧНИХ ДИСКУСІЯХ

Експредставник президента України в АРК Борис Бабін говорив, що російська влада намагалася підкупити представників України для вирішення питання про відновлення постачання дніпровської води в Крим. Андрій Сенченко розповідав, що особисто йому пропонували за це 20 мільйонів доларів, але він відмовився. Російська влада цю інформацію не коментувала.

Дискусії про постачання дніпровської води в Крим поновилися в лютому 2020 року. Це питання ініціювали українські політики. Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль припустив таку можливість «у разі гуманітарної катастрофи» в Криму.

Однак цю ідею критикують багато громадських активістів, представники української влади та Меджлісу кримськотатарського народу. Вони вважають такий крок порушенням санкцій і «торгівлею на крові». Прихильники подачі дніпровської води в Крим стверджують, що це необхідно для громадян України, які живуть там.

Противники наголошують, що проблему водопостачання півострова має вирішувати російська влада, яка анексувала його. Вони бояться, що дніпровську воду в Криму пустять на потреби російської армії та бізнесу, який працює там у «сірій зоні», порушуючи європейські та західні санкції.

Офіційною позицією влади України наразі залишається те, що подача води в Крим «можлива тільки після його деокупації».

ОСТАННЯ ВОДА?

Останні декілька місяців Крим переживає гострий дефіцит води. Через тривалу посуху на півострові пересохли до критичних позначок усі великі водосховища.

З початку вересня в Сімферополі, а також Сімферопольському та Бахчисарайському районах запровадили жорсткі графіки подачі води. Місцеві скаржаться, що з їхніх кранів течуть нечистоти. Щоб забезпечити сімферопольців водою, місцева російська влада розмістила в місті ємності з питною водою. Першочергово нею забезпечують лікарні, школи та дитячі садки, потім ‒ житловий фонд.

Щоб забезпечити водою Сімферополь, російські військові викачують останню воду з водосховищ сусідніх районів, забираючи її у місцевих жителів. Кримчани бояться незворотних екологічних наслідків. Експерти ж припускають, що без води кримчанам незабаром доведеться шукати інші місця для проживання, поза Кримом.

Російська влада Криму продовжує запевняти, що «ситуація контрольована». І до кінця року обіцяє провести випробування з викликанням штучних опадів.

Тим часом Крим поступово повертається до свого початкового природного стану ‒ напівпустелі, про яку ми згадували на початку.