Сергій Костинський – про репресії в Криму
Час дій із заплющеними очима вже давно минув. Настав час напруженої інтелектуальної роботи, наслідком якої і має бути дія.
Сергій Костинський про табу і спільні теми з жителями окупованого півострова
Сергій Костинський дискутує з Павлом Казаріним про кримські міфи й Україну
Не забуду і не прощу тоталітарному режиму трагедію 18 травня так само, як ніколи не забуду і не прощу розкуркулення і вбивства тим же режимом своїх предків
Сергій Костинський про те, що українська влада у своїх діях щодо Криму багато в чому нагадує нетверезого таксиста. Ні слів не розібрати, ні визначити маршрут прямування
Крим був, є і буде частиною України. Тільки усвідомлення цього дозволить подолати ідеологічні та політичні перешкоди, які ми самі встановлюємо на шляху повернення наших співвітчизників назад додому
Молоде покоління кримчан, яке матиме якісну європейську освіту і професійний досвід, стане кадровою опорою української держави в справі виведення Криму з глибокої економічної, міжетнічної та політичної кризи, в який він опиниться на той час
Окупація Криму Російською Федерацією знищила інститут посередництва, залишивши нечисленний кримськотатарський народ один на один з владою, що складається з проросійськи налаштованих російських націоналістів і політичних пристосуванців
Якщо доля наших співгромадян у Криму нам не байдужа, має відбутися симетрична «кримізація» українського інформпростору. Однак в основу цієї роботи мають лягти не «традиційні цінності» російських ЗМІ – відверта брехня і маніпуляції, а усталені в цивілізованому світі етичні та редакційні принципи
Українська держава, враховуючи свій попередній негативний «кримський досвід», нарешті продемонструвати нові підходи щодо вирішення проблем Криму і забезпечення колективних прав і свобод свого «маленького, але гордого» корінного народу
Поки ми, українці, не знищимо недовіру, відчуття національної переваги і політичний інструменталізм у ставленні до цього народу, він ставитиметься до нас так само, як ми кілька століть ставилися спершу до поляків, а потім – до росіян
