Доступність посилання

ТОП новини

Блоги

субота 1 Грудень 2018

Calendar
Грудень 2018 р.
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
26 27 28 29 30 1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31 1 2 3 4 5 6

Українські моряки, затримані в Керченській протоці, є військовополоненими. Все частіше ця фраза з'являється в медіа. А 27 листопада Прокуратура Автономної Республіки Крим порушила кримінальне провадження через порушення прав військовополонених. У цій статті з'ясовуємо, що таке військовий полон, які права мають військовополонені та які перспективи їх звільнення з точки зору міжнародного права.

Військовополонені та військовий полон ‒ це поняття міжнародного гуманітарного права, що регулюються Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року. Міжнародне гуманітарне право чи право збройних конфліктів застосовується в Криму відтоді, коли російські військові вдерлися на територію півострова в лютому 2014 року.

Згідно з Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими, особовий склад збройних сил, потрапивши до рук ворога, є військовополоненим. Усі затримані українські моряки є службовцями ВСУ, які перебували при виконанні своїх обов'язків і мали відповідні ідентифікаційні знаки. Ці факти не заперечує ні Росія, ні Україна. Відповідно, немає жодних сумнівів у тому, що українські моряки є комбатантами, а після затримання набули статусу військовополонених.

Військовий полон ‒ багатовікове поняття, і навіть у сучасному вигляді воно все ще відсилає до лицарських понять про честь. Сенс військового полону або інтернування не в тому, щоб покарати комбатантів супротивника, а в тому, щоб обмежити боєздатність їхньої країни. Інтернування здійснюється для того, щоб позбавити супротивника певної кількості боєздатних комбатантів, обмеживши їхню свободу. Це основне поняття військового полону в сучасному міжнародному праві, воно формує всі інші гарантії захисту.

Така філософія інтернування забороняє будь-яку ненависть або помсту затриманим супротивникам. Вбивство, умисне поранення, тортури або інше негуманне поводження з військовополоненими вважається військовим злочином.

Філософія інтернування забороняє будь-яку ненависть або помсту затриманим супротивникам

Сторона, що захопила військових у полон, може утримувати їх до кінця збройного конфлікту або до відповідного обміну між державами, які воюють. Важко хворі та поранені військовополонені мають бути передані своїй країні або третій країні, адже важко поранені та хворі тривалий час не зможуть брати участь у військових діях. Женевські конвенції навіть дозволяють звільнення військовополонених під чесне слово утриматися від участі у військових діях надалі, якщо це допускають закони країни, до якої вони мають стосунок. У цьому випадку після звільнення рідна країна не може примушувати колишніх військовополонених брати участь у військових діях. Зрозуміло, що останнє положення архаїчне й більше нагадує про війни минулих століть.

Мета обмеження свободи не вимагає ув'язнення в окремих камерах. Тому військовополонені можуть бути обмежені в пересуваннях за межі табору, але не можуть бути ув'язнені в камерах. Важливо, що військовополонені залишаються військовими своєї країни. Їм дозволене носіння відзнак. Військовополонені офіцери не зобов'язані віддавати честь службовцям табору, а тільки своїм вищим офіцерам.

У тому, що стосується умов тримання, харчування та гігієни, Женевська конвенція повністю прирівнює військовополонених до військових країни, яка затримала військовополонених. Умови їх утримання мають бути не гіршими, ніж умови утримання своїх солдатів.

Умови утримання військовополонених мають бути не гіршими, ніж умови утримання своїх солдатів

Наприклад, після збройного конфлікту між Еритреєю та Ефіопією окремо розглядали питання ставлення до військовополонених. Були зафіксовані серйозні проблеми з медичною допомогою та умовами утримання при евакуації Еритреєю військовополонених. Але вони не були визнані порушеннями, оскільки еритрейські військові під час евакуацій перебували в таких же умовах. Порушенням у цій частині визнали тільки відсутність постачання взуття для військовополонених. Оскільки власні військові Еритреї були повністю забезпечені взуттям, військовополонені мали бути також нею забезпечені.

Військовополонених не можна судити за участь у військових діях, якщо тільки вони не вчиняли військових злочинів і не порушували норми міжнародного гуманітарного права. В обмежених випадках їх можуть судити також за звичайні злочини, вчинені до збройного конфлікту. Відразу після затримання країна, в чиїй владі перебувають військовополонені, зобов'язана проінформувати країну, чиїми військовими є затримані, через Міжнародний Комітет Червоного Хреста. Надалі країна, що утримує військовополонених, зобов'язана допускати представників Міжнародного Комітету Червоного Хреста для відвідування військовополонених та інформувати його щодо їхнього стану та змін в режимі утримання, кримінальному чи дисциплінарному переслідуванні. Заборонені допити військовополонених. При затриманні військовий має повідомити базову інформацію про себе й більше нічого.

Можна подумати, що норми міжнародного гуманітарного права ‒ занадто бутафорські та громіздкі. Мовляв, не буде ж Росія будувати табори для двадцяти українських військовополонених.

У 1989 році США увійшли до Панами для повалення диктатури Мануеля Нор'єги. Нор'єга був затриманий на початку 1990-го, суд США визнав його винним у вимаганні грошей і торгівлі наркотиками. Після судового процесу США визнали Нор'єгу військовополоненим, і наступні 15 років він відбував покарання в умовах, відповідних до Женевських Конвенцій. Для одного військовополоненого створили такі умови, щоб виконати міжнародні зобов'язання. Якими б складними ще були згадані вище норми, вони обов'язкові для кожної країни, що підписала Конвенцію. Російська Федерація є однією з таких країн.

Основними інструментами реагування на порушення цих норм є індивідуальна кримінальна відповідальність винних у військових злочинах і відповідальність держави за скоєння цих дій.

Ніякі фізичні або моральні тортури та жодні інші заходи примусу не можуть застосовувати до військовополонених для отримання від них будь-яких відомостей ‒ це є військовим злочином

Повертаюся до ситуації в Криму. Відразу після затримання українських моряків Росія мала поінформувати Україну та Міжнародний Комітет Червоного Хреста про затримання і про те, чи застосовуватимуть інтернування до українських військових. Під час допиту кожен військовополонений зобов'язаний повідомити тільки свої прізвище, ім'я та звання, дату народження та особистий номер або, за відсутності такого, іншу рівноцінну інформацію. З жодних інших питань представники Росії не мають права допитувати українських військових. Ніякі фізичні або моральні тортури та жодні інші заходи примусу не можуть застосовувати до військовополонених для отримання від них будь-яких відомостей ‒ це є військовим злочином. Росія не має права утримувати українських військовополонених в СІЗО або ІТТ, їм мають надати умови, схожі з умовами проживання російських військовослужбовців.

Притягнення до кримінальної відповідальності також регламентується Женевською Конвенцією. Сумнівно, що Росія може притягувати українських військових до відповідальності за перехід, оскільки вони виконували свої бойові завдання, перебуваючи в умовах збройного конфлікту з Росією. Але навіть якщо стосовно військовополонених і ведеться кримінальне переслідування, слідство та судовий процес можуть здійснювати тільки суди, які судять за подібні правопорушення військовослужбовців Росії. Досудовий арешт не може перевищувати терміну в три місяці. Про кримінальне переслідування, початок судового процесу та вирок має бути повідомлено Міжнародний Комітет Червоного Хреста. Порушення цих норм та інших процесуальних гарантій також буде військовим злочином з боку Росії. Поранені військові мають бути передані Україні або нейтральній країні.

Все зазначене вище є правовими нормами й застосовується до ситуації, незалежно від визнання будь-якої країни або організації. Невизнання Росією стану збройного конфлікту або статусу військовополонених не має значення для статусу або прав затриманих моряків. Їхні права не залежать від політичної волі Росії.

Окрім загального регулювання, Женевські конвенції дають кілька механізмів, які можна використовувати для підтримки українських моряків. Вони включають можливість репатріації та обміну військовополонених, участь Міжнародного Комітету Червоного Хреста у процесах над українськими моряками, індивідуальну кримінальну відповідальність за найбільш серйозні порушення гуманітарного права. Важливо використовувати ці механізми для захисту українських військових, які потрапили в полон після інциденту в Керченській протоці.

Євгенія Андреюк, правозахисниця, експерт із міжнародного права

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Олексій Назімов

Ця інформація не для того, щоб викликати жалість, а для того, щоб розповісти, що може чекати на людину за відстоювання своїх інтересів і непримиренність із несправедливістю. Часи концтаборів ніби як позаду, а методи хороші й понині.

22 і 29 жовтня в зв'язку з етапом із СІЗО до ІТТ Алушти я пропустив миття в лазні, що відбувається щопонеділків. На перший погляд, це здається незначним, але з огляду на кількість арештантів у камері, антисанітарні умови нашого тримання й інші «нюанси» перебування в ув'язненні, цей вид гігієни життєво необхідний, щоб уникнути небажаних наслідків для здоров'я.

Понад три тижні мене утримували в антисанітарних умовах, при цьому неодноразово етапували в Алушту для участі в судових засіданнях

У проміжку між етапами 26 жовтня я написав заяву на ім'я начальника СІЗО з проханням надати мені можливість помитися в лазні. Мою заяву проігнорували, ні 26-го, ні 27-го, ні 28-го жовтня мені не дали такої можливості. Понад три тижні, з 15 жовтня по 5 листопада, мене утримували в антисанітарних умовах, при цьому неодноразово етапували в Алушту для участі в судових засіданнях.

31 жовтня о 21:00 мене під приводом етапу вивели з камери СІЗО. Однак етапу не було – мене помістили в напівтемний сирий підвал, званий «кишкою», і протримали в ньому близько двох годин, після чого знову повернули в камеру.

«Кишка» – це перехід між корпусом, де здійснюється відправка-приймання арештантів етапу, і корпусом, де безпосередньо розміщені камери. Це довгий вузький підвал, у якому проходять комунікації. У підвалі висока вологість, вогкість, каналізація в несправності і труби постійно протікають, а постійними мешканцями цього місця є щури. В цей підвал співробітники СІЗО заганяють одразу по кілька десятків арештантів – так, що «яблуку ніде впасти», не кажучи вже про те, щоб ув'язненим було де присісти. У такій тісноті і антисанітарії арештантів тримають по кілька годин, щоб дати відчути всю красу ув'язнення. При тому, що за інструкціями арештантів належить розводити в камери.

2 листопада мене етапували до Верховного суду Криму, де розглядали мою апеляційну скаргу на продовження терміну утримання мене під вартою. За весь день із 8:00 ранку мені не надали харчування (обід і вечеря). При цьому в «кишці» мене протримали понад чотири години.

Я попросив поміряти мені артеріальний тиск, на що фельдшер сказав, що в нього немає тонометра

3 листопада стан мого здоров'я різко погіршився. Я почав відчувати запаморочення, нудоту – судячи з усього, піднявся артеріальний тиск. На ранковій перевірці я попросив надати мені медичну допомогу. Фельдшер прийшов десь ближче до обіду. Я попросив поміряти мені артеріальний тиск, на що фельдшер сказав, що в нього немає тонометра, і попросив простягти руку в «годівницю» двері камери. Взявши мою руку, він потримав її кілька секунд, потім заявив, що ніякого тиску в мене немає. На цьому надання медичної допомоги закінчилося.

4 листопада стан мого здоров'я не покращився, я попросив вивести мене на прогулянку подихати свіжим повітрям, але отримав відмову. 5-го, 6-го і 7-го листопада на прохання в прогулянці мені знову відмовили. Чотири дні я перебував без свіжого повітря, який для мене в той момент був життєво необхідний, беручи до уваги різке погіршення здоров'я й відмову в медичній допомозі.

Згідно із законом, прогулянка має тривати не менш ніж одну годину на добу. Понад два роки я перебуваю в камері площею 28 квадратних метрів, де перебуває від 15 до 22 арештантів залежно від наповнюваності СІЗО. Годинна прогулянка на свіжому повітрі є єдиною можливістю хоч якось підтримувати здоров'я, яке з кожним днем стає все гірше і гірше, враховуючи умови утримання, мій вік і постійний психологічний тиск із боку можновладців.

Вранці 17 листопада стан мого здоров'я знову різко погіршився – з'явився гострий біль в області серця, кашель, температура. Про це я повідомив на ранковій перевірці і знову попросив про допомогу. Однак ні 17-го, ні 18-го листопада ніхто до мене не прийшов ...

Та все це було неодноразово оформлено мною у вигляді скарг на ім'я прокурора Республіки Крим, але, за класикою жанру, залишилося без розгляду. Так само, як і попередні...

Олексій Назімов, головний редактор видання «Твоя газета»

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Довідка: 22 листопада 2018 року міський суд Алушти виніс вирок у справі «алуштинських вимагачів», в т.ч. головного редактора видання «Твоя Газета» Олексія Назімова. Назімова засудили до 4 років 7 місяців позбавлення волі в колонії загального режиму.

Більше

XS
SM
MD
LG