Доступність посилання

ТОП новини

Блоги

Геннадій Афанасьєв

(Попередній блог ‒ тут)

Людські емоції як вулкан. Коли вони сплять, то не являють собою жодної небезпеки ні для себе, ні для оточення. Але от якщо цей древній дрімаючий звір у результаті прокидається, то бережися ‒ пощади буде чекати нізвідки. Лавина емоцій почне пожирати хвилею все те, що траплятиметься їй на шляху, не розбираючи й не замислюючись про наслідки своїх дій. У емоцій немає минулого та немає майбутнього, у почуттів є тільки сьогодення й неуникність доконаного, що завжди приводить до неминучості.

Усе те, що не буде поховане під палючим розпеченим полум'ям, виявиться похованим під тоннами вулканічного пилу. І ось ненаситний монстр засинає й знову перетворюється на мирну та невинну істоту. Йому спокійно. Він більше не розривається на частини, викидаючи червоний вогонь зі своїх вен.

У долині мороку взяти приклад зі могутнього каменю не просто. Тут не заснути й не сховатися. Душа та тіло тріщать по швах і, вибухаючи, розносять свідомість. У цьому місці з ран сочиться невгамовна гаряча кров, і її нестача приводить до нескінченного лютого холоду. Це те, що повністю не вщухне вже ніколи. Це чудовисько може причаїтися й чекати, поки не випадає можливість встромити кинджал у тіло.

Минуле б'ється з тріском порцелянового посуду, що падає на підлогу. Нічого вже не склеїти, залишаються лише хворобливі непотрібні спогади

Життя після арешту змінюється радикально, разюче. Минуле б'ється з тріском порцелянового посуду, що падає на підлогу. Нічого вже не склеїти, залишаються лише хворобливі непотрібні спогади. Стає зрозуміло, що попереднє було лише чимось примарним і по-справжньому не існувало. Все життя людини ‒ міражі, піщані замки, що їх ми будуємо власними руками, палаючий будиночок фз ляльками. Складно зрозуміти, переконатися та побачити таку кількість мрій та сподівань, що руйнуються в одну мить, що без вибору й безвихідно доводиться спостерігати арештанту.

Уявні друзі, знайомі, колеги, однокурсники та однокласники тануть як вогники в багряній заграві небосхилу за секунди перед настанням світанку. Відбувається перевірка на справжню, нічим не прикриту сутність тих, кому уявно був дорогим. Іноді з цього непроглядного відбору залишаються лише одиниці, але й цей сумний результат уже можна вважати за щастя та неймовірну вдачу.

Те, що служило завжди опорою, дає величезну тріщину й, здавалося б, міцно збудована будівля людських зв'язків та відносин руйнується

Так і виходить: те, що служило завжди опорою, дає величезну тріщину й, здавалося б, міцно збудована будівля людських зв'язків та відносин руйнується, не залишаючи надії на відновлення і перетворюючи все на руїни та прах.

Сім'я часто є єдиним рятівним колом. Батько, мати, брат, сестра. Але не їхнього тепла шукає чоловік, йому потрібна його половина, та єдина, якій була віддана любов. Серце рветься, серце мріє, серце любить. Але марно.

З Машенькою я познайомився задовго до мого арешту. Вона красива модель, а я фотограф. У неї була сніжно-біла оксамитова шкіра, немов покрита снігом, який щойно випав, довгі миготливі вії та вогонь зелених, одночасно невинних очей. Таку хотілося любити й захищати, щоб вона, не розуміючи суті речей, що відбуваються довкола, просто сміялася у відповідь. Ця гримуча суміш зробила свою справу, я розтанув. Лавина понеслася з гір.

Нам було добре разом. Ми ніколи не сварилися й весело проводили весь свій вільний час. Безтурботне життя в мирі та спокої країни, уподобаної сонцем. Так нам здавалося. Але пазуриста лапа ведмедя вже рвала зсередини наш спокійний устрій. Почалася революція. Вийшло так, що й ми побували в епіцентрі боротьби за свободу. Спільні переживання та спільне майбутнє. Далі тільки жорсткіше. Окупація. Війна.

У день мого викрадення я йшов до неї на зустріч, але так і не зміг дістатися до мети. Зараз здається, що я ще два з половиною роки прямував на зустріч до коханої, але щось постійно йшло не так. Мене не було, а вона ще довго чекала мене в призначеному місці, читаючи телефонні повідомлення, ті, які відсилали їй співробітники ФСБ Росії з мобільного телефону, який забрали у мене.

Я писав їй щирі листи, де сам себе переконував жити й попутно намагався вдихнути життя в неї

І ось мене немає. Я десь то у підвалах, то під струмом, то під чимось ще гіршим, бажаючи лише відмучитися швидше. Розбиті горем батьки й вона поруч із ними. Не зникла, стала їм крилами та підтримкою. І якось все розкрутилося. Я писав їй щирі листи, де сам себе переконував жити й попутно намагався вдихнути життя в неї, а вона відповідала не менше зворушливо, залишаючи сліди відбитків своїх губ на паперових розворотах заповітних конвертів.

Безумовно це було прекрасно. Я міг лише позаздрити сам собі. Адже кому ж може випасти таке щастя? Хто ще знайшов того, з ким можна пройти крізь вогонь? Попри все з нею я жив, мріяв, планував майбутнє. З нею попереду ще був шлях. Був порятунок. У ті місяці, втративши все, я зміг віднайти ще більше. Від сплеску всіх цих емоцій наважився на дуже ризикований, але неймовірно бажаний крок ‒ зробити їй пропозицію.

Я все дужче чекав на відповідь. У результаті отримав. Прості наївні слова, які говорять про те, що нічого не вийде

Звісно, було присутнє абсолютне розуміння, що тяготи та страждання, які випали на мою долю, випробування жорстоко били не тільки мене, а й моїх близьких, її. У такому становищі мало шансів на успіх, занадто мізерна ймовірність так званого «хепі-енду», але серцю не накажеш. Минали дні, протікали струмками тижні, а я все дужче чекав на відповідь. У результаті отримав. Прості наївні слова, які говорять про те, що нічого не вийде, адже вона, вже три місяці спить з іншим...

У такі моменти люди перестають відчувати.

Така ситуація складається практично в кожного арештанта й лише одиницям уготоване щастя везіння. Справжньої любові так мало, лише ширма, що згорає швидше ніж солома на вогні труднощів і тривог.

Потрапивши до місць позбавлення волі, чоловіки перестають вірити в жіночу вірність, як і в щиру любов. Воно й не дивно. Сумна статистика говорить сама за себе, і показує світ зовсім в інших фарбах. Але незважаючи на це, чоловіки продовжують любити.

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Всі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут

Акція в Києві на підтримку насильно зниклих в Криму українців і кримських татар

24 травня 2016 року о 22:17 він зателефонував батькові й запитав, де лежать документи на машину. Це був останній дзвінок Ервіна Ібрагімова додому.

Уже два роки його батько Умер намагається домогтися від слідства якихось дій. Але безуспішно.

«Ніхто нічого не робить. А я не заспокоюся, поки його не знайду. Я не знаю, яким способом, звичайно. Я в будь-якому випадку надію не втрачаю. Я цим живу. Цим живу», ‒ говорив він у одному з інтерв'ю до першої річниці викрадення сина.

Ервін Ібрагімов народився в 1985 році в Узбекистані, куди були депортовані з Криму його рідні. А коли сім'я повернулася на батьківщину, переїхавши до Бахчисарая, ‒ навчався в національній кримськотатарській школі. Потім закінчив Одеську національну юридичну академію, потім Академію держуправління при президенті України. Пройшов за конкурсом до Бахчисарайської райдержадміністрації ‒ почав працювати юристом в управлінні сільського господарства. Кілька разів обирався депутатом міської ради та був членом місцевого меджлісу.

Він завжди мав активну громадянську позицію, їздив до Києва на Євромайдан, 26 лютого 2014 року вийшов на мітинг на підтримку територіальної цілісності України під стінами Верховної Ради Криму, потім регулярно приходив підтримувати співвітчизників, коли їх судила російська влада.

Два роки без Ервіна Ібрагімова (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:05:07 0:00
Завантажити на комп'ютер

Коли після подій березня 2014 року він ухвалив рішення піти з держслужби, то фактично став правою рукою Ільмі Умерова в Бахчисарайському меджлісі.

Після арешту Ахтема Чийгоза ми почали готувати Ервіна зайняти місце керівника бахчисарайського регіонального меджлісу
Ільмі Умеров

«Він почав працювати в регіональному меджлісі. Показав себе дуже активним, безстрашним. Брав участь у багатьох заходах, мав активну позицію. Після арешту Ахтема Чийгоза ми почали готувати Ервіна зайняти місце керівника бахчисарайського регіонального меджлісу, але не встигли», згадує Ільмі Умеров, який у той момент вже був призначений заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу й паралельно керував бахчисарайським меджлісом.

Ервін завжди захоплювався футболом, багато років був лідером бахчисарайської команди, в складі якої три роки поспіль завойовував Кубок Меджлісу з футболу. У 2017 році в Криму планували провести невеликий футбольний турнір «Алтин тамга» («Золота тамга» з кримськотатарської ‒ КР) і присвятити його Ервіну, але матч тоді перервали російські силовики, продовжити гру заборонили.

Ервін Ібрагімов
Ервін Ібрагімов

У серпні 2015 року в Анкарі відбулося друге засідання Всесвітнього конгресу кримських татар, був обраний Виконавчий комітет. Представником від Криму став і Ервін Ібрагімов. Останній раз він виїжджав на засідання виконкому в Литву незадовго до викрадення. Відтоді на кожному засіданні місце Ервіна залишається порожнім ‒ фотографія й табличка з іменем.

Один із співробітників ФСБ Росії сказав Ервіну, що він занадто активний, запитав, чи не боїться він

12 травня 2016 року в будинку Ільмі Умерова проходив обшук, і тоді один із співробітників ФСБ Росії сказав Ервіну, що він занадто активний, запитав, чи не боїться він. Ервін розповідав про це своїм близьким. Розповідав ще, що помічає за собою стеження. Але тоді ніхто не надав цьому особливого значення ‒ пов'язали з майбутнім Днем пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу.

18 травня Ервін разом з Ільмі Умеровим поклав квіти до меморіальної дошки пам'яті жертв депортації в Бахчисараї, потім автопробігом поїхали в Ханський палац на молебень.

Вранці 25 травня батько Ервіна приїхав у будинок до Ільмі Умерова й сказав, що Ервін зник, що він знайшов його машину в 200 метрах від будинку на дорозі ‒ з відкритими дверима й ключем у запалюванні. А сам Ервін у цей день планував поїхати разом з Ільмі Умеровим до Судака, де проходило засідання в адміністративних справах проти кількох кримських татар, затриманих за проїзд з національними прапорами в День пам'яті жертв депортації. Але Умеров поїхав один, бо не зміг додзвонитися до нього.

У той же день до обіду друзі Ервіна знайшли відео з камер спостереження найближчого магазину ‒ видно, як його машину зупинили люди в формі співробітників ДПС, як підвели до свого мікроавтобуса, як він виривався й намагався втекти, як його зловили й заштовхали всередину, як машина поїхала в бік Бахчисарайського водосховища.

Зловили й заштовхали всередину, машина поїхала в бік Бахчисарайського водосховища

Друзі та родичі Ервіна, спостерігаючи бездіяльність правоохоронців, які відмовилися навіть порушити кримінальну справу, в той же день почали свої пошуки ‒ розклеювали містом оголошення, прочісували найближчі до місця викрадення поля, лісопосадки та водойми. А представники російської влади висунули версію, що він був викрадений з метою дестабілізації ситуації в Криму, для дискредитації силовиків.

«Був відеозапис, на якому видно людей, одягнених у форму співробітників ДАІ, а також автомобіль, обладнаний спеціальними відзнаками ДІБДР. Це не відповідає дійсності. Оскільки цього посту не було, цей автомобіль не зареєстрований, і взагалі постової групи там не було й не мало бути. Ця версія опрацьована, щоб скомпрометувати правоохоронні органи», ‒ коментувала викрадення Ервіна на той час російський прокурор Криму Наталія Поклонська.

Відтоді минуло вже два роки, за цей час батьки отримували повідомлення і з вимогою викупу, і з погрозами. А ще люди проводили молебні у дворі будинку в його день народження та в річницю викрадення, в різних містах відбуваються акції з вимогою повернути Ервіна, а 24 числа кожного місяця активісти виходять до посольства Росії в Києві й запитують: «Де Ервін?».

Більше

XS
SM
MD
LG