Після анексії Криму Росією 2014 року проти кримчан на півострові почали відкривати кримінальні справи за звинуваченням у сепаратизмі, а саме у «закликах до порушення територіальної цілісності Російської Федерації». Фактично за публічні висловлювання кримчан, які не підтримали російську анексію, вирішили притягувати до кримінальної відповідальності. Сьогодні за цими звинуваченнями відомо про чотири карні справи в Криму: проти редактора сайту «Black Sea News» Андрія Клименка, журналістки Анни Андрієвської через репортаж із зони АТО, проти заступника голови Меджлісу Ільмі Умерова за висловлювання на кримськотатарському телеканалі ATR, а також проти журналіста Миколи Семени, який є багаторічним кореспондентом газети «День» і «Дзеркало тижня» та який співпрацював із «Радіо свобода».
19 квітня підконтрольний Росії прокурор Криму Наталія Поклонська заявила про порушення кримінальної справи щодо кримського журналіста за статтею російського законодавства про «сепаратизм» за публікації у ЗМІ. Під час обшуку в квартирі Семени силовики шукали підтвердження зв'язку журналіста з проектом Радiо Свобода Крим.Реалії. Силовики вилучили два ноутбуки, носії інформації й відвезли журналіста на допит. 29 квітня стало відомо, що Миколу Семену перевели в статус обвинуваченого.
Сьогодні він перебуває в Сімферополі під підпискою про невиїзд. Про те, як живе в таких умовах відомий кримський журналіст, на що сподівається і що бачить у зв’язку зі своїм переслідуванням у Криму – в інтерв’ю з Миколою Семеною.
– На якому етапі розгляд вашої справи?
– Розслідування справи продовжене вже втретє. Виявляється, що таку просту справу про вирішення, є злочин чи немає в одній статті, недостатньо було розв'язати за два місяці. Два місяці вони читали цю статтю, вони продовжили ще на два місяці й зараз продовжили до жовтня. Такої необхідності у продовженні цієї справи немає, вона могла бути вирішена протягом двох місяців, що виділені законодавством для цього.
Переслідується кілька завдань: змусити замовкнути, заборонити працювати, а також виїхати й не бути свідком усіх тих процесів, що відбуваються зараз у Криму
Я думаю, що тут переслідується кілька завдань: змусити замовкнути, заборонити працювати, а також виїхати й не бути свідком усіх тих процесів, що відбуваються зараз у Криму.
– Із вас взяли підписку про невиїзд, як ви живете в таких умовах?
– Після 2014 року я двічі виїжджав у гості до родичів у Запоріжжя, і одного разу це було пов’язано з перевірками на кордоні, особливо останнього разу наприкінці 2015-го. Але це було до відкриття кримінальної справи. Під час відкриття кримінальної справи у мене взяли підписку про невиїзд, і я без дозволу слідчого не маю змоги кудись виїхати з Сімферополя, а тим більше за межі Криму, під загрозою арешту. Виїжджаючи з Сімферополя, я питаю дозволу, і якщо мені дозволяють, то я виїжджаю. Але я навіть не пробував це робити.
При цьому в мене є кілька складних хвороб. Я пройшов тут медичне обстеження (зокрема, УЗД серця й рентгенографія хребта), результати якого надіслав до однієї з медичних клінік у Києві. Мене туди зараз запрошують на лікування, бо є загроза того, що в мене почнуть розвиватись ознаки інвалідності. Ми подали клопотання з проханням дозволити виїзд на лікування, але я не знаю, як воно вирішиться.
– Якою була реакція кримських журналістів, які до анексії півострова працювали з вами, а сьогодні працюють на російські ЗМІ?
Червоною лінією там проходило те, що Радіо Свобода – це ЦРУ, Крим.Реалії – це агенти ЦРУ
– Уже після відкриття карної справи по кримському телебаченню було спеціальне ток-шоу з журналістами, де обговорювалася моя карна справа. У ній брали участь лише заангажовані проросійські журналісти й депутат так званої держвлади Шувайников. Червоною лінією там проходило те, що Радіо Свобода – це ЦРУ, Крим.Реалії – це агенти ЦРУ, ті люди, які в Криму для них писали – це теж агенти ЦРУ. Одна журналістка, така доволі сіренька й непримітна, сказала: «Семена вже поважного віку, я дивуюся, чому він не виїхав звідси?» На що можна було відповісти так: в наш дім прийшли, ми не маємо права сказати слова проти? Маємо не просто посунутись і виділити агресорові ще дві кімнати в нашому домі, а взагалі залишити свій дім і виїхати невідомо куди?
– Як так вийшло, що 2014 року журналістський цех поділився на два табори?
– Для мене було дуже великою несподіванкою, що голова кримського відділення Кримської спілки журналістів України Людмила Хорошилова зібрала всіх журналістів, не запросивши туди тих, хто мав явно проукраїнський і об’єктивний підхід до роботи. Вона зібрала частину спілки, і вони вирішили перейти до російської спілки журналістів Росії всією компанією. Я говорив з цими хлопцями, окремі з них казали: «Ну, а що? Раз ми зараз Росія, то до Росії». Інші казали, що «ми ж не відмовилися від Української спілки журналістів, ми будемо і членами української спілки, і російської». Для мене також велика несподіванка, що ті люди, які працювали тоді в кримських газетах українських, нічого поганого про Україну не могли сказали. А тепер вони почали писати про Україну неправду…
Я пояснюю це двома факторами. Перший: фактор несподіванки, нібито перспектива, що можна бути і членом української, і членом російської. Другий: вони перебувають під тиском, як, наприклад, «Крымская газета», «Крымские Известия».
Журналісти повторюють ті фрази, які говорить кримська влада. Вони стали просто ретранслятором
Журналісти повторюють ті фрази, які говорить кримська влада. Вони стали просто ретранслятором.
– Яка втрата для кримчан у тому, що немає свободи слова, що ЗМІ стали такими, якими є?
– Була невелика група журналістів, яка виїхала одразу. Були журналісти, такі як я, які залишалися для роботи тут. Від такої зміни в інформаційному середовищі кримчани втратили можливість об’єктивно оцінювати події, які відбуваються, їм нав’язується думка, що Росія велика, Росія сильна, Росія розбомбить кого завгодно. Ми тут із ядерною зброєю, ми всі великі патріоти, всьому світу диктуватимемо свою волю... Вони втрачають адекватні орієнтації у просторі, у світовому просторі. Крим також втрачає в тому, що всі ці ЗМІ покликані лише виправдовувати й пояснювати те, що робить влада.
Нема критичного підходу. У Криму не отримали реальної критики проведення того референдуму, що відбувся. Критика й аналіз його ще попереду і правда про референдум ще буде опублікована й буде відкрита. Нема правдивої розповіді про те, якими саме силами і яким саме чином Крим був приєднаний до Росії. Тут замовчуються події тієї операції, події, які дійсно лежали в основі процесу, а не міфічний референдум.
– Кримчанам взагалі потрібна критичність, правда, аналіз?
– Виходячи з того, що в кожної людини є об’єктивна потреба у правді, я думаю, що так. Якщо людина сама по-собі усвідомить, що вона живе в обстановці брехні, це має привести її до величезного розчарування, вона має усвідомити, що нічого не чує чи не бачить, а якщо вона чує й бачить, по своїй природі людина має намагатися осягнути правду й реальний перебіг подій.
Раніше в кримських ЗМІ всі зміни, які пропонувалися, обговорювалися
Раніше в кримських ЗМІ всі зміни, які пропонувалися, обговорювалися. Скажімо, якщо пропонувалась конституція, то вона обговорювалася, якщо пропонувався закон – обговорювали. Зараз кримська Конституція ухвалена фактично без обговорення, ніхто її не бачив. Змінився сам спосіб сприйняття кримським суспільством політики й політиків. Зараз кримські ЗМІ не відіграють ролі, яку повинні відігравати ЗМІ в громадянському суспільстві.
– Російські незалежні ЗМІ взагалі беруть участь в інформаційному просторі Криму? Замінили вони хоча б частково незалежні кримські ЗМІ?
– Ми вдячні, що в Росії поряд із провладними ЗМІ існує цілий розряд ресурсів, які об’єктивно висвітлюють кримську ситуацію. До них я б відніс такі: «Новая Газета», «Открытая Россия», «Горизонтальная Россия», «Дождь». Вони опублікували цілу низку матеріалів, які адекватно висвітлюють події та їхні наслідки у Криму. Але дуже багато кримчан про них не знають. Об’єктивні російські ЗМІ присутні тут дуже мало, я думаю, що вони не перевищують навіть п’яти відсотків. Маса провладного й тотального інформування забиває весь простір – і друкований, і інтернет, і радіо, і телебачення.
– Звинувачення за статтею, що Вам інкримінують, нові для кримських реалій…
– Навіть у російському законодавстві не було такої статті, за якою можна було б відкривати карні справи в подібних випадках. Але після анексії Криму Державна дума внесла до Карного кодексу Російської федерації статтю 280.1. Стаття 280 там уже існувала – це стаття про тероризм. А їм ще треба було статтю про екстремізм внести. Тепер караються «заклики до порушення територіальної цілісності Російської федерації». При чому, в цю територіальну цілісність, із моєї точки зору, вони неправомірно включають і територію Криму. Тож усе, де ви кажете, що Крим – це Україна, – все це може бути кваліфіковано як заклики до порушення територіальної цілісності Російської федерації.
Але Крим не вважають частиною Росії більша частина світу. Тож Москва може застосувати й до них цю статтю й відкрити проти всього світу карну справу про порушення територіальної цілісності Російської федерації.
– Якщо закриють кримінальне провадження, ви поїдете з Криму?
Я хочу працювати професійно, а працювати професійно у кримських умовах неможливо
Я розумію, що оптимальним виходом для мене буде виїхати. Я хочу працювати професійно, а працювати професійно у кримських умовах неможливо. Треба з цього робити висновки чи шукати середовище, де можна буде працювати й робити внесок у те, щоб до Криму повернулася свобода слова, свобода інформації.
