(Продовження, першу частину інтерв'ю читайте тут)
Крим.Реалії підготували велике інтерв'ю з головою Меджлісу кримськотатарського народу, народним депутатом України Рефатом Чубаровим. У другій частині він розповідає про конкуренцію на виборах голови Меджлісу, про рішення делегувати Заура Смирнова та Ленура Іслямова в лави підконтрольної Росії влади півострова й про те, чому він не дозволив собі поїхати з Криму відразу після анексії.
‒ У 2013 році ви перемогли на виборах голови Меджлісу. Ви набрали 126 голосів, Ремзі Ільясов (зараз ‒ віце-спікер російського парламенту Криму ‒ КР) набрав на 12 голосів менше. Як ви думаєте, якби трапилося навпаки, це щось би змінило? Адже в 2014 році Ільясов перейшов на бік російських окупантів.
‒ Все досить драматично відбувалося. Десь за місяць у нас була зустріч з Ремзі Ільясовим з його ініціативи. Ми говорили про те, як будемо взаємодіяти після Курултаю. Він запитав, чи готовий я, якщо буду обраний головою, запропонувати йому посаду першого заступника. Він продовжив, що якщо він буде обраний, то відразу запропонує мені посаду першого заступника голови. Я відповів, що не буду цього робити. Також тоді я сказав, що якщо я не буду обраний, то не буду балотуватися і на члена Меджлісу.
Коли результати голосування стали відомі, він мені через своїх контактерів ще раз повідомив, що хотів би очолити управління взаємодії з органами державного управління, депутатами місцевої ради. Я відповів, що не готовий запропонувати йому посаду, що у нього є найвищий статус члена Меджлісу кримськотатарського народу й що він обов'язково знайде собі застосування.
‒ Ви були ворогами? Чи це така конкуренція?
‒ У нас різні стилі й різне розуміння командної роботи. Я намагаюся переконати людей в правильності того, що ми робимо чи маємо робити. Я найменше намагаюся поставити людину в якесь залежне від мене становище. Ремзі може взяти під опіку людину, але тільки в тому випадку, якщо від цієї людини він очікує зараз або в майбутньому якихось дій.
‒ Якби Ремзі Ільясов тоді переміг, як би він вчинив у 2014 році?
Багато моїх дії та рішень були пов'язані з моїм розумінням необхідності захисту кримськотатарського населення
‒ Те, що відбувалося в перший місяць окупації і відбувається зараз, вимагає постійного осмислення. Було дуже багато мотивацій в наших головах, які визначали нашу позицію. Багато моїх дії та рішень були пов'язані з моїм розумінням необхідності захисту кримськотатарського населення, яке залишилося практично наодинці з російською військовою машиною. Я впевнений, що переважна більшість моїх колег теж виходили з цього.
Деякі мої друзі говорять про те, що Ремзі завжди жив образою на рішення Курултаю, який його, як він вважає, не підтримав. Але ж 114 голосів ‒ це немало. На 12 голосів менше взяти ‒ це майже що рівні були сили. Я хотів би, щоб у вас колись була можливість звернутися до нього з цими питаннями, хоч така ймовірність близька до нуля. Ми повернемося до Криму, у мене сумнівів жодних немає, але думаю, що Ремзі буде далеко звідти. Я бачу такою його долю.
‒ Чому?
‒ Я просто знаю. Я вважаю, що треба дуже диференційовано підходити до відповідальності людей, які причетні до вторгнення російських військ, окупації Криму. Люди, які з власної волі безпосередньо допомагали окупантам закріплюватися, які брали участь у переслідуванні інших громадян, які зламали присягу... Тут відповідальність має бути дуже жорсткою.
‒ Ремзі Ільясов у цьому списку? Я зазначу, що в 2014 році за співпрацю з новою владою Ільясов був тимчасово виключений зі складу Меджлісу, й Прокуратура АРК підозрює його в державній зраді, він оголошений у розшук...
‒ Будь-який кримський татарин, який пішов на пряме співробітництво з владою та отримав посаду в цій владі, при цьому нічого не зробивши для того, щоб захистити переслідуваних громадян України, й своїми діями заохочує ці переслідування... Для мене ці люди є злочинцями.
Ремзі Ільясов неодноразово виступав з коментарями щодо переслідування кримських татар і етнічних українців, які могли тільки посилити гоніння проти мирних громадян. Тому його міра відповідальності має бути повною.
‒ І все-таки в 2014 році Курултай вирішив делегувати своїх представників у російську владу Криму. За яке рішення ви тоді були? Чи були у вас сумніви ‒ що вибрати?
У ті дні не можна було уникнути контактів з владою, яка створювалася Москвою
‒ У ті дні не можна було уникнути контактів з владою, яка створювалася Москвою й, по суті, вже була окупаційною. Ситуації, з якими до нас зверталися люди, вимагали моментального втручання. Багато з них були конфліктного характеру: там п'яні казаки з автоматами, там група кримських татар вирішила захищати село, там в Джанкойському районі БТРи заїхали в одне із сіл, щоб знести будинки...
Було необхідно, щоб хоча б кілька людей наших перебували там і могли вплинути на ті дії. Але надсилання представників кримськотатарського народу не означало політичного визнання того, що відбувається в Криму, ми відразу від цього відмежувалися. Як би там не було, через короткий час ми побачили неефективність цього шляху, й вже після 18 травня один з наших представників (Ленур Іслямов ‒ КР) з власної волі й після нашого рішення залишив Раду міністрів.
‒ Якби тоді ви знали, як все обернеться, ви б проголосували так само?
‒ Я знаю, що ми тоді зробили все, щоб уникнути прямих погромів і побиттів кримських татар. Були різні варіанти поведінки тих парамілітарних організацій, які заполонили Крим. Це були не просто місцеві маргінали. В основному вони були зі Ставрополя, Краснодара ‒ це бандити, які пройшли Чечню, які ножами різали жінок, дітей чеченських... І вони були готові до таких дій у Криму.
‒ 4 квітня (2014 року ‒ КР) Держрада Криму затвердила дві кандидатури, які Меджліс делегував: Заура Смирнова та Ленура Іслямова. А 7 червня Меджліс вже відкликав їх. До цього, 28 травня, Іслямов був знятий з посади рішенням Державної ради Республіки Крим. Але Заур Смирнов не захотів піти, він працював у російському уряді Криму до жовтня 2017 року, поки його не звільнили. Яка різниця між Ленуром Іслямовим та Зауром Смирновим?
‒ Різниця в тому, що вони делегувалися з дуже чіткими завданнями, і коли ці завдання виявилися неможливими для реалізації, ми в одному випадку ухвалили рішення, що він звідти йде. В іншому випадку ‒ це переформація свідомості у Заура Смирнова. Вони (Заур Смирнов та Руслан Бальбек, якого призначили замість Ленура Іслямова ‒ КР) для себе вирішили, що на трагедії свого народу, на трагедії Криму вони можуть збудувати особисту кар'єру. У Ленура Іслямова цієї мотивації не було й немає.
На мене напряму тиснули, щоб я поїхав до Путіна. Я поставив свою умову, що поїду тільки, щоб обговорювати безпеку життя кримськотатарського народу в Криму. Відповідно, зустріч не відбулася. Спроба повезти на зустріч Ленура Іслямова теж закінчилася провалом, тому що він сказав, що поїде на зустріч тільки з головою Меджлісу кримськотатарського народу. Інші, серед них і Ремзі Ільясов, поїхали на цю зустріч. З цього моменту в нас і почався явний розкол.
‒ Як ставитися до такої цитати Ленура Іслямова від 4 квітня 2014 року, коли він вступив на посаду: «Взагалі, будь-який успіх дорівнює кількості рукостискань. Треба тиснути руки, тому що ми вже суб'єкт РФ, треба жити за правилами, які вже існують, а не дутися на когось ще». У вас, наприклад, таких цитат немає.
‒ Можливо, у нього були такі невдалі висловлювання. Але в тих умовах, в яких він перебував, при виконанні поставлених перед ним завдань... Це вимагало певних формальностей у взаємодії. Такі питання можна ставити нескінченно: як ставитися до того, що ми (я маю на увазі Україну) покинули Крим, що війська виводили й вели переговори з окупантами про виведення бойової техніки, чому ми зустрічалися на різних міжнародних майданчиках з представниками російської держави?
Зібрати валізу й поїхати з Криму ‒ це найлегше. І так зробили багато з тих, хто не прийняв російську окупацію. Але кинути народ, який тебе потребує, ‒ я не можу цього допустити. Поготів, ми пройшли через систему виборів, в яких сконцентрувалася довіра нашого народу. Коли держава, яка зобов'язана гарантувати безпеку зокрема й твого народу, не в змозі була цього зробити, ти не міг відмовитися від деяких дій. Це аксіома для всіх часів. Головне ‒ не переступити межу, де ламається гідність і починається зрада.
У ситуації, коли жоден політичний діяч не міг приїхати до Криму або, перебуваючи в своїй столиці, чи то в Брюсселі, Варшаві, Вільнюсі або Києві, вплинути на становище кримських татар, і ми самі вирішували свою долю, ми врятували свій народ, ми не впали в ноги окупантам. У цьому треба бачити феномен кримськотатарського Меджлісу того часу й всього кримськотатарського національного руху.
(Текстову версію матеріалу підготувала Катерина Коваленко)
