Крим.Реалії підготували велике інтерв'ю з головою Меджлісу кримськотатарського народу, народним депутатом України Рефатом Чубаровим. У першій частині він розповідає про свою сім'ю, про те, як використовує соціальні мережі, та про журналістів, з якими краще не спілкуватися.
‒ Рефате-ага, а коли у вас була перша любов?
‒ Тут не може бути винятків. Це все шкільне, як у всіх хлопчиків і дівчаток ‒ старші класи.
‒ А якщо говорити про вашу сім'ю, дітей: чи можете підняти завісу?
‒ У мене троє дітей ‒ три дівчинки. Так вийшло, що Всевишній мене не нагородив хлопчиком, але, сподіваюся, що хтось з онуків буде хлопчиком. В очікуванні.
‒ Ваш головний недолік і головне достоїнство?
‒ Я тільки минулого року наважився кинути курити, а до цього курив неймовірну кількість років. Зараз я розумію, що робив величезну дурницю, але курити я кинув після дуже суворого дзвінка. Людина завжди має прагнути бути здоровою, тому що вона й уявити не може, які випробування на неї можуть бути покладені. І вона має бути готовою ці випробування подолати.
‒ Коли ви написали свій перший пост у Facebook? Пам'ятайте, коли зареєструвалися в цій соціальній мережі?
‒ Це був 2012 рік. За характером я консерватор, і щоб долучитися до чогось кардинально нового, мені треба відчути потребу. Я кілька років придивлявся до Facebook, мені здавалося, що це щось несерйозне. Але в якийсь момент я зрозумів, що це використання дуже багатьох можливостей, які ти не можеш в інших формах реалізувати. Тут безпосередньо можеш говорити з людьми, яким ти або цікавий, або яким ти ненависний. Є можливість говорити їм в обличчя те, що хочеш. Коли я це усвідомив, я буквально за кілька місяців увірвався у Facebook.
Я буквально за кілька місяців увірвався у Facebook
‒ Ви коментуєте, вступаєте в дискусії, ревно ставитеся до питань про Меджліс, кримських татар. Здається, що ви залучені в це, що вам цікаво й те, що пишуть у Facebook, що пишуть журналісти... Чи справді це так?
‒ Може скластися таке відчуття, що я постійно в Facebook. Але, скажімо, зал Верховної Ради... Сидіти й тупо слухати обговорення того чи іншого питання, коли ти вже визначився у своєму рішенні з цього питання, ‒ велика розкіш. Але піти не можна, тому що треба проголосувати. Тому у мене, як правило, навушник у лівому вусі, щоб все-таки контролювати, про що йде дискусія. А переді мною або планшет або телефон ‒ там я або дивлюся кореспонденцію, відповідаю на листи, реагую на повідомлення в Facebook.
‒ Чи є у вас чорний список журналістів, ЗМІ, користувачів Facebook?
‒ У свій час я дуже бурхливо реагував на повідомлення, які у мене з'являлися в чаті ‒ брудного, образливого характеру. Особливо під час окупації та в перші роки після того, як мені заборонили в'їжджати в Крим. І я таким людям відповідав в їхньому стилі: чим бруднішим був випад у мою адресу, тим жорсткіше в такій самій формі він отримував відповідь. Я цих людей відразу банив, не розбираючись. Я ніколи не думав, що так багато каламуті може піднятися, зокрема й серед знайомих мені людей. Раптом після приходу російських окупантів ці люди уявили себе вершителями не тільки долі Криму, але й моєї. Але потім я зрозумів, що не хочу опускатися до їхнього рівня. Тому що людина, яка починає тебе ображати, позбавлена можливості розуміти, що ти їй кажеш.
Прикро, коли в найбільш серйозних питаннях журналіст намагається задовольнити свої уявні або явні фобії
Що стосується журналістів... Останнім часом ми спостерігаємо дилетантів у всіх сферах суспільного життя, і журналістика тут не виняток. Дуже прикро, коли в найбільш серйозних питаннях журналіст намагається задовольнити свої уявні або явні фобії. Замість того, щоб розкрити співрозмовника або висвітлити тему, він намагається повірити громадській думці. Не всі погоджуються з такого роду моїми міркуваннями, але я так бачу. З такими журналістами я намагаюся не взаємодіяти.
‒ Чому вас це так зачіпає?
‒ Журналіст не менш відповідальний перед суспільством, ніж обрана посадова особа. Журналіст може критикувати все й вся, але при цьому я особливо ціную тих з них, які підводять свого читача до можливих вирішень проблем. Огульна й така безмежна позиція «зрада» в сьогоднішній ситуації мене не влаштовує.
Журналісти, звертаючись до тих чи інших проблем, мають створити у читача бажання залучитися до цієї роботи, а не впасти у відчай. Навіть якщо ситуація ахова, якщо вона навіть страшно катастрофічна.
(Продовження інтерв'ю вийде наступного тижня)
