Як створювалася книга, заснована на реальних подіях, «Прес-машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму»? Хто став героєм збірки? Що відбувається зі свободою слова в Криму після анексії?
Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії говорили з українським журналістом, медіа-експертом, автором книги «Прес-машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму» Юрієм Лукановим.
‒ Розкажіть про вашу книгу. Як довго ви над нею працювали? Хто став героєм видання?
‒ Ідея виникла вісім місяців тому в «Центру інформації з прав людини». Мені запропонували взяти інтерв'ю в журналістів, які виїхали з Криму після 2014 року. Але мені не хотілося працювати «підставкою для мікрофона», я зробив текст більш структурованим, розбив за темами: репресії проти кримських татар, проти журналіста Миколи Семени та цілий калейдоскоп історій про те, як Росія знищувала свободу слова в Криму.
‒ Під час російського вторгнення до Криму ви перебували на півострові. Висвітлювали події березня 2014. Це вплинуло на вибір теми для книги?
Уже в 2014 році росіяни проводили системну роботу щодо недопущення в Криму нелояльних до Росії журналістів до джерел інформації
‒ Однозначно! Крим завжди був у сфері моїх професійних інтересів. Коли стало відомо, що росіяни захопили кримський уряд і парламент, я вже наступного дня був у Криму й висвітлював ці події. Разом з двома колегами з «Центру журналістських розслідувань» Євгеном Гаркушею та Сергієм Мокрушиним витягали з полону так званої «кримської самооборони» французького журналіста. Також я проводив у Криму прес-конференцію, оскільки в той час очолював Незалежну медіа-профспілку України, проводив певну громадську роботу. Багато епізодів, описаних у книзі, я бачив на власні очі.
З плином часу я розумію, що вже в 2014 році росіяни проводили системну роботу щодо недопущення в Криму нелояльних до Росії журналістів до джерел інформації, з репресій щодо журналістів, фізичних нападів на них.
‒ Героями вашої книги стали кримські журналісти, які були свідками російської анексії Криму. Як ви шукали героїв, чим керувалися при цьому?
Микола Семена – ключова фігура, символ репресій проти кримських журналістів
‒ Це були журналісти, які в той час жили в Криму, або приїжджали, щоб висвітлювати ці події. Наприклад, була історія, коли в Севастополі побили групу з телеканалу «Інтер», з ними була й кримська журналістка Олена Механік. Журналістів грубо побили, кидали їх у багажник. А пізніше українські військові передали журналістам перехоплені записи спілкування бойовиків з російськими військовими, з яких стало зрозуміло, що це були свідомі дії, туди спеціально надіслали машину, щоб побити й залякати журналістів.
Я проводив дослідження, шукав очевидців, і з часом зібралося близько 20-ти героїв, які описали все, що з ними відбувалося в Криму. У книзі великий розділ присвячений журналісту Миколі Семені. Це основна фігура, символ репресій проти кримських журналістів. Ми з ним неодноразово спілкувалися, коли проти нього порушили кримінальну справу. Після того як був винесений вирок, ми з ним вже не спілкувалися, бо судом це йому заборонено. Але я вивчав матеріали справи Миколи Семени, які теж лягли в основу книги.
Росія провела в Криму цілеспрямовану роботу з витіснення незалежних ЗМІ
Окремий розділ присвячений кримськотатарським засобам масової інформації, проти яких в Криму здійснювалися репресії, зокрема й за етнічною ознакою. Це і «Крымское агентство новостей», і телеканал ATR. Тоді велася тривала боротьба, яка закінчилася тим, що редакції переїхали до Києва. Росія провела в Криму цілеспрямовану роботу з витіснення незалежних ЗМІ. Вони там практично все придушили. Але ми знаємо, що все одно є громадські журналісти, які продовжують інформувати про все, що відбувається на півострові. Також є нинішня робота редакції Крим.Реалії, яка нагадує роботу «Радіо Свобода» часів Радянського Союзу. Тоді робота редакції зробила дуже багато, по суті, змінила свідомість громадян СРСР і сприяла розпаду Радянського Союзу.
‒ Чи багато що з того, що розповідали герої вашої книги, збігалося з тим, що бачили в Криму ви самі?
‒ Звичайно! Розповім один із прикладів. Коли я дізнався, що «зелені чоловічки», які захопили уряд Криму, вийшли на вулиці, то відразу поїхав туди з камерою. А там квартал біля Верховної Ради Криму повністю був оточений «самообороною». Мене туди не пускали, але мені вдалося пройти за оточення разом з журналістами, яких пропустили. Я побачив автомобіль телекомпанії «Мир», за допомогою якого можна проводити прямі трансляції, поряд з яким працювали винятково російські журналісти. Ця машина обслуговувала нібито телеканали-конкуренти, але було очевидно, що її роботу координували з центру. Ці журналісти спокійно працювали біля кримського парламенту, до них виходили кримські депутати. Жодного незалежного журналіста, окрім мене, там не було.
‒ Як ви плануєте знайомити з книгою читачів, на яку аудиторію розраховане видання?
‒ Книгу випустили українською та англійською мовами, фінансував цей проект «Центр інформації з прав людини». Книга написана для української аудиторії та читачів за кордоном. Якщо знайдуться ресурси, можна видати її також російською мовою. Книгу англійською мовою, можливо, презентують під час конференцій ОБСЄ, ООН. Міністерство інформації України обіцяло допомогти поширити її через посольства.
Цільова аудиторія книги ‒ специфічна, це люди, які цікавляться подіями, що відбуваються в Україні, політологи. Тема свободи слова досить специфічна й навряд чи зацікавить широкого читача, але я все одно намагався писати популярною мовою, щоб це було цікаво не тільки фахівцям.
‒ У назві вашої книги є фраза: «Як Росія знищувала свободу слова в Криму». Як ви можете схарактеризувати нинішній стан зі свободою слова на півострові?
У Криму зараз можна критикувати, як в Радянському Союзі, «окремі недоліки»
‒ Наскільки мені відомо, навіть ті, хто вітав російську анексію Криму, зараз відчувають проблеми. У Криму є люди, які критикують владу, вони звикли до цього за України, але зараз проти деяких вже порушені кримінальні справи. У Криму зараз можна критикувати, як в Радянському Союзі, «окремі недоліки». Але системно критикувати владу неможливо, інакше будуть проблеми. Також, як відомо, в Криму порушують справи навіть проти тих журналістів, які виїхали з півострова, наприклад, Андрія Клименка, Анни Андрієвської.
До цього питання потрібно підходити більш широко. З економічної точки зору Росії Крим не потрібний, це дотаційний регіон. Але це непоганий військовий полігон, туди заводять війська, є чутки про присутність ядерної зброї. Щоб це не висвітлювали, Росії необхідно задушити вільну журналістику. До того ж, Росія привозить до Криму за свій кошт групи іноземних журналістів, яким дають дозовану інформацію, в межах якої Крим подається як тема конфлікту між Росією та Заходом, а Україна практично не згадується.
