Після анексії Криму у 2014 році громадянське суспільство Криму було зачищене російською владою, а по суті ‒ знищене. Багато лідерів громадянського суспільства вимушено поїхали на материкову Україну, щоб не виявитися позбавленими волі чи взагалі викраденими, що на той час стало не рідкісним явищем для Криму.
Але час минав. Російська влада, розуміючи, що їй необхідне ручне й повністю контрольоване «громадянське суспільство», стала створювати всякі національно-культурні автономії та провладні громадські організації, тим самим, нібито, заповнивши вакуум, що утворився в 2014 році на місці громадянського суспільства. Ці представники нового «громадянського суспільства» Криму стали вірними слугами, ні, не народу, а влади. Вони, як сторожові пси свого господаря, готові самі придушити будь-яке інакомислення та незалежну громадянську ініціативу в Криму.
Тепер їх стали вивозити на міжнародні майданчики: то ООН, то ОБСЄ, де вони, намагаючись виглядати переконливими, розповідають, як добре й вільно живуть люди в «російському Криму». Забуваючи повідомити, що це стосується тільки тих, кому не потрібна свобода слова, не потрібна демократія, не потрібні міжнародні норми права, та й взагалі не потрібна свобода.
А ось ті, хто не співає в унісон з російською владою, хто поважає невід'ємне право України на територіальну цілісність, хто вірить, що права та свободи людини ‒ це не порожній звук, а нормальна ситуація, тим у Криму зовсім не солодко. Якщо для придворного «громадянського суспільства» у російської влади пряник, то для цих людей ‒ батіг.
Якщо для придворного «громадянського суспільства» у російської влади пряник, то для цих людей ‒ батіг
І все ж воно повільно, але вірно пробуджується ‒ громадянське суспільство Криму. Пам'ятаю перші зустрічі об'єднання «Кримська солідарність» ‒ ще боязкі, але з гордим викликом. І ось «Кримська солідарність» вже звучить на всіх рівнях ‒ від найменшого кримського села, де збирають на штрафи для «Кримського марафону», до майданчиків найбільших міжнародних структур, де активісти розповідають про репресії в Криму. Цей паросток виявився міцним, і чобіт агресора виявився безсилим задавити його.
Якщо «Кримська солідарність», переважно, займається захистом прав людини в Криму, то є вже нові об'єднання, які займаються широким колом питань, таких як свобода слова, захист культурної спадщини Криму та екології. Як, наприклад, об'єднання «Вільний Крим».
Навіть в умовах анексії та придушення інакомислення ‒ потрібно й можливо боротися за свою свободу
Незважаючи на репресії, продовжує діяти Український культурний центр. Його активісти збираються на зустрічі, проводять культурні заходи. Цей вогник української і, головне, щирої самосвідомості, хай не яскраво, але чітко видно в темряві, створеній з псевдоукраїнських організацій, які імітують любов до українських заходів від російської влади в Криму. Псевдоукраїнська громада Криму отримує від російського бюджету величезні гранти, створила медіа-ресурс, який практично ніхто не читає. Напевно, тому в Криму ніхто й не знає про діяльність цієї організації. Натомість активісти справжнього Українського культурного центру, вкладаючи у свою активність лише свій власний людський ресурс і попри всі перешкоди ‒ продовжують діяти та розвиватися.
Можна назвати ще не один осередок зароджуваного громадянського суспільства Криму, але суть у тому, що навіть в умовах анексії та придушення інакомислення ‒ потрібно й можливо боротися за свою свободу, за свої права, за свою людську гідність, а головне ‒ за вільне майбутнє Криму.
Зарема Сеїтаблаєва, кримчанка, блогер (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
