12 березня 2015 р. у Волинському обласному театрі ляльок у Луцьку в рамках презентації історичного твору «Маруся» виступив Василь Шкляр.
Серед іншого Василь Шкляр сказав: «Я не є великим прихильником України від Сяну до Дону. Вважаю, що Україні потрібна та територія, де є український дух. У 21 столітті територію країни не варто вимірювати квадратними кілометрами. Навіщо мені російськомовний, до кісток просякнутий, кацапський Крим, де я завше відчував себе, як на чужині? Навіщо мені Донбас, який підтримує Путіна? Мені кажуть, що там теж є кращі люди. Але ж кращі є й в Америці, і в Фінляндії. Я не хочу жити з такими людьми, які підтримують Путіна. Кращі українці проливають там кров. Але та земля не варта їхнього життя», – переконаний Василь Шкляр (цитується, за Інтернет-виданням Таблоїд Волині).
Отже, Василь Шкляр не хоче ні Криму, ні Донбасу в складі України. Цього ж хоче Путін.
Стаття 110 Кримінального кодексу України чітко вказує на те, що публічні заклики до зміни меж території або державного кордону України є злочином.
Заява Василя Шкляра лунає в країні, де російсько-терористичні війська щодня вбивають і калічать наших солдатів і мирних громадян, катують полонених заручників
Заява Василя Шкляра лунає в країні, де російсько-терористичні війська щодня вбивають і калічать наших солдатів і мирних громадян, катують полонених заручників.
Звісно, у нас Кримінальний кодекс традиційно не застосовується навіть до відвертих ворогів держави, які є і у владі, і в публічному просторі, – зокрема, й до тих, які ведуть злочинну діяльність, не маючи депутатського імунітету.
Непорушність кордонів держави мусить бути незаперечною істиною для кожного громадянина цієї держави: на цьому стоїть її суверенність і міць. Але присутні на зустрічі волиняни, мешканці краю, де була створена і діяла УПА, не заперечували оратору, пішли по домівках і розповіли рідним та друзям: «Крим і Донбас треба віддати Путіну, бо там немає українського духу, – так сказав Василь Шкляр».
У своїх романах «Чорний Ворон» і «Маруся» письменник змальовує боротьбу українських повстанців, носіїв українського духу, проти окупаційної влади у 1920-х роках. Як тоді логічно узгодити цю творчість із антидержавними заявами Василя Шкляра про непотрібність Україні територій, де живуть українці?
Цивілізований світ підтримує боротьбу України на Сході і наполегливо декларує необхідність повернення Україні Криму. Боротьба українських героїв за Донбас триває. Власне, не за Донбас, а за всю Україну. Поразка чи втрата навіть частини східної території неминуче призведуть і до збройної боротьби на західніших територіях України, а може, і Європи. Путіна та імперську Росію не нагодувати ні Кримом, ні Донбасом. Невже цього не розуміє Василь Шкляр?
«Треба відвойовувати ту територію, де є справді Україна, а вже потім збудувати нормальну державу», – це теж слова письменника. Про які території йдеться, уточнень немає. Зате є яскраві метафори та монолог. Діалогу чи дискусії немає.
Крим – гангрена?
Ім’я Василя Шкляра стало близьким для ворогів країни ще після його інтерв’ю УНІАН 10 лютого 2011 року. Вороги охоче переклали російською цитату: «Так, давайте погодимося, Крим ніколи історично не був українською територією, і якщо нація хвора й не може перетравити, освоїти цю територію, то її краще позбутися. Це все одно, коли в людини гангрена ноги, і щоб усе тіло не захворіло, – її просто відрізають». Сепаратисти радо посилалися на ці слова у дискусіях в Мережі. Ніхто з розумників так і не зауважив, що, відрізавши людині хвору ногу, ти зробиш її інвалідом. А йшлося про величезний півострів!
Була оголошена ще одна вельми наївна, як для сивочолого чоловіка, думка: «Якщо ці «неукраїнські» регіони від’єднаються, то Росія вже ніколи не становитиме серйозної загрози Україні». Звідки у письменника така упевненість у доброті Кремля – невідомо, бо історія свідчить про інше: Росія не зупиняється і загарбує чужі території уповні, асимілюючи або й винищуючи корінне населення.
Держава Кримом не займалась
Нерозуміння значення Криму для України переважною частиною сучасного політикуму та й більшістю інтелігенції є аксіомою. Тому особливих протестів, ба навіть позовів за фактичний заклик до порушення цілісності кордонів держави досі не було. Не було на ці слова й жодної реакції чи заяви протесту з боку українських партій.
Нерозуміння значення Криму для України переважною частиною сучасного політикуму та й більшістю інтелігенції є аксіомою
Про те, куди ж подітись українцям півострова чи Донбасу, письменник не сказав і не скаже. А українці та росіяни разом із кримськими татарами вже стали біженцями після агресії путінської Росії. Відбулась гуманітарна катастрофа як на рівні суспільства, так і для кожного із сотень тисяч громадян України, яких за міжнародними нормами сором’язливо називають внутрішньо переміщеними особами.
Василь Шкляр не єдиний, хто бачив зросійщений стан цих областей. Але у той час, як влада не робила необхідних і послідовних кроків для інтеграції мешканців в Україну ні в інформаційному, ні в організаційному, ні в культурному, ні в духовному просторах, місцеві патріоти не припиняли боротьби за уми людей.
Шкляр ніколи не допомагав українцям Криму обстоювати наші державні інтереси. А ось Богдан Ступка і багато інших діячів мистецтв допомагали.
Потужні культурні акції фестивалю «Червона Рута» 1995 року та гастролі митців Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка на чолі з Богданом Ступкою, які відбувалися щодва роки, гуртували севастопольців, і ставлення до української культури ставало прихильнішим. Ці виступи привернули увагу десятків тисяч глядачів.
І ще один яскравий штрих. Якось у 2008 році у прямому ефірі Севастопольської регіональної державної телерадіокомпанії під час передачі про Північно-Атлантичний альянс слово надали експерту Ігорю Лосєву. Під час телефонного опитування кількість підтримки севастопольськими глядачами шляху України сягнула 32%, після чого щось там у підрахунку «зламалось». Отже, лояльних до України і до НАТО (!) людей було чимало.
Також варто нагадати результати референдуму 1 грудня 1991 року, коли 83,9% виборців у Донбасі, 54,1% у Криму та 57% у Севастополі проголосували за незалежність України.
Важливо зауважити, що Крим є природною територією і продовженням материкової України. А останні процеси вкотре свідчать, що півострів без України є неповносправним через відсутність там води, електроенергії та продуктів (усе це з дозволу корумпованої влади спритні ділки завозять на окуповану територію контрабандою!).
«Донбас + Крим = спільний біль»
Сотні тисяч біженців з Криму й Донбасу не втрачають надії повернутися до своїх рідних домівок, жити й працювати для України. В країні розвинувся волонтерський рух і патріоти жертвують свій час, ресурси, гроші, допомагаючи як біженцям, так і героїчним воякам на Донбасі. Отже, нікому не байдужі постраждалі співвітчизники.
Через три дні після виступу Василя Шкляра – 15 березня – кримські татари, які мешкають на Волині, відзначили сумну річницю окупації Криму акцією в місті Луцьку. Того ж дня у Львові люди вийшли до пам’ятника Шевченку з гаслами «Крим – це Україна», «Донбас + Крим = спільний біль» і «Путін, руки геть від України».
Як розцінили б заклики Шкляра до здачі українських територій його літературні герої Чорний Ворон та отаманша Маруся?
Уява малює, як пан письменник відвідує ці протестні заходи та на свіжому повітрі оприлюднює свої погляди справжнім патріотам України. Чи дослухали б вони палкі промови про необхідність віддачі Путіну Криму й Донбасу?..
І ще… Як розцінили б заклики Шкляра до здачі українських територій його літературні герої Чорний Ворон та отаманша Маруся?
P.S. Дисидент Володимир Буковський вірить у силу українців і попереджає: «Віддасте Донбас – Путін піде далі!».
Микола Владзімірський, севастопольський блогер
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
