Фашисти – клеймо, яке кремлівська пропаганда чіпляла спочатку на учасників протестів проти Віктора Януковича, а тепер – на новий український уряд та мало не на весь український народ. Таким чином росіяни збурюються проти своїх сусідів та підтримують агресивну політику Володимира Путіна. Утім, говорить дослідник європейських праворадикальних партій та рухів Лондонського Університету-коледжу Антон Шеховцов, в самій Росії ознак фашизму присутньо набагато більше, ніж в Україні.
– За основною ознакою нацизму і фашизму – злочинами на етнічному, расистському ґрунті – де Росія і де Україна?
– Статистка злочинів на расовому ґрунті в Росії набагато вища ніж в Україні. У рік в Росії від нападів неонацистських організацій, угруповань гине понад 20 осіб, у тої час як в Україні останній раз чоловік загинув (на етнічному ґрунті – Т.В.) у 2010-му році. Навіть за цією статистикою ми бачимо, що проблема фашизму та неонацизму в Україні не стоїть так гостро як у Росії. Навіть враховуючи кількість населення, в Росії на порядок більше нацистських, профашистських організацій, скінхедів, ніж в Україні.
– А щодо ідеології панівної верхівки – в США Путіна часто порівнюють з Гітлером? Чи це справедливо?
– Я б не сказав , що в Росії при владі перебувають люди, які самі по собі є фашистами. Я б скоріше назвав Росію і Кремль фашизоїдними. За своєю стратегією та вчинками, а особливо, риторикою, вони інколи нагадують фашистські режими, але повністю їх ототожнювати з режимами Німеччини чи Італії 30-40-х років не можна. Звичайно, путінський режим авторитарний, імперіалістичний, але там відсутній такий важливий елемент як революційність. Ось революційності там немає. Є консерватизм, особливо соціальний консерватизм, авторитарність та імперіалістичне розширення кордонів Російської Федерації.
– Але партнерами Москви за кордоном часто є праворадикальні партії. Чи поділяє Кремль їх ідеологію?
– Я думаю, що російська еліта ні з ким себе не ототожнює крім фінансових інтересів всередині країни і фінансових груп у Західній Європі і США. Політичну еліту в Росії можна радше порівняти з бізнесменами і менеджерами, ніж з реальними політиками. Політики там дуже мало. Там занадто багато бізнес-інтересів.
Незважаючи на це Кремль співпрацює з крайнє правими партіями та організаціями в Західній Європі і США, тому що стратегія Кремля спрямована на ослаблення Євросоюзу, на ослаблення США. З цією метою Кремль підтримує, зокрема, і фінансово, крайнє праві партії в Європі - для підриву стабільності, демократії та для поляризації європейського суспільства, аби зробити їх менш демократичними і, таким чином, аби Росія могла самоствердитися на території Євразії.
– Наскільки на Кремль впливає ідеологія таких одіозних фігур як Олександр Дуґін та Олександр Проханов?
– Ідеологи на зразок Олександра Дуґіна, а також Олександра Проханова або людей, які входять в Ізборський клуб, мають вплив на Кремль, але цей вплив є опосередкованим. Наскільки я знаю, Дуґін ніколи не зустрічався з Путіним і ніколи б не мав шансу запропонувати свою власну євразійську ідеологію Путіну безпосередньо. Але є люди, які виступають посередниками між Ізборським клубом і Кремлем.
Одним з таких посередників є Сергій Глазьєв, з яким Дуґін співпрацював десь в 2005-2006 роках. І зараз Сергій Глазьєв входить в цей Ізборський клуб, будучи радником Путіна з інтеграції колишніх Радянських республік і формування Євразійського союзу в 2015 -му році.
Сам Сергій Глазьєв співпрацює вже більше 10-15 років з таким крайнє правими політиком в США як Ліндон ЛаРуш, який є засновником напівфашистської секти у Сполучених Штатах Америки. І видавництво Ліндона ЛаРуша навіть опублікувало книгу Сергія Глазьєва, перекладену на англійську мову.
– У Росії дуже поширені антиукраїнські настрої: згідно з російськими опитуваннями суспільної думки 52% росіян готові воювати з українцями, а не підтримали анексію Криму лише 20%. Що це? Хиба це не фашизм? Нічого подібного в Україні ж немає – коли Росія не втручається, про неї і не згадують.
– Не можна сказати що з росіянами щось сталося. Вони такі і є. Особливо враховуючи, що вони втратили імперію, відчули себе приниженими, зрозуміли, що без імперії вони вже не являють такої сили на міжнародній арені, плюс прихід Путіна, який пообіцяв зробити росіян знову великим народом, і пропаганда, яка проводилася з кінця 90-х років, теж зробили свою справу. І тому, звичайно, присутність цих українсько-ненависницьких настроїв в Росії велика і вони можуть ще більше зростати.
Порівнювати Україну і Росію можна і потрібно, але все-такі це дві дуже різні країни і два дуже різних суспільства. В українців ніколи не було уявлення, що вони є формуючим елементом імперського простору. Водночас у росіян ця туга за імперією залишається дуже високою. І коли вони позбулися цієї імперії у них сталася, звичайно, криза власної ідентичності. Російський народ фактично ніколи в своїй історії не знав демократії. Ті три роки, коли Єльцин намагався побудувати демократію в Росії, це напевно, - єдиний досвід демократії в Росії, який в них є.
– За основною ознакою нацизму і фашизму – злочинами на етнічному, расистському ґрунті – де Росія і де Україна?
– Статистка злочинів на расовому ґрунті в Росії набагато вища ніж в Україні. У рік в Росії від нападів неонацистських організацій, угруповань гине понад 20 осіб, у тої час як в Україні останній раз чоловік загинув (на етнічному ґрунті – Т.В.) у 2010-му році. Навіть за цією статистикою ми бачимо, що проблема фашизму та неонацизму в Україні не стоїть так гостро як у Росії. Навіть враховуючи кількість населення, в Росії на порядок більше нацистських, профашистських організацій, скінхедів, ніж в Україні.
– А щодо ідеології панівної верхівки – в США Путіна часто порівнюють з Гітлером? Чи це справедливо?
– Я б не сказав , що в Росії при владі перебувають люди, які самі по собі є фашистами. Я б скоріше назвав Росію і Кремль фашизоїдними. За своєю стратегією та вчинками, а особливо, риторикою, вони інколи нагадують фашистські режими, але повністю їх ототожнювати з режимами Німеччини чи Італії 30-40-х років не можна. Звичайно, путінський режим авторитарний, імперіалістичний, але там відсутній такий важливий елемент як революційність. Ось революційності там немає. Є консерватизм, особливо соціальний консерватизм, авторитарність та імперіалістичне розширення кордонів Російської Федерації.
– Але партнерами Москви за кордоном часто є праворадикальні партії. Чи поділяє Кремль їх ідеологію?
– Я думаю, що російська еліта ні з ким себе не ототожнює крім фінансових інтересів всередині країни і фінансових груп у Західній Європі і США. Політичну еліту в Росії можна радше порівняти з бізнесменами і менеджерами, ніж з реальними політиками. Політики там дуже мало. Там занадто багато бізнес-інтересів.
Незважаючи на це Кремль співпрацює з крайнє правими партіями та організаціями в Західній Європі і США, тому що стратегія Кремля спрямована на ослаблення Євросоюзу, на ослаблення США. З цією метою Кремль підтримує, зокрема, і фінансово, крайнє праві партії в Європі - для підриву стабільності, демократії та для поляризації європейського суспільства, аби зробити їх менш демократичними і, таким чином, аби Росія могла самоствердитися на території Євразії.
– Наскільки на Кремль впливає ідеологія таких одіозних фігур як Олександр Дуґін та Олександр Проханов?
– Ідеологи на зразок Олександра Дуґіна, а також Олександра Проханова або людей, які входять в Ізборський клуб, мають вплив на Кремль, але цей вплив є опосередкованим. Наскільки я знаю, Дуґін ніколи не зустрічався з Путіним і ніколи б не мав шансу запропонувати свою власну євразійську ідеологію Путіну безпосередньо. Але є люди, які виступають посередниками між Ізборським клубом і Кремлем.
Одним з таких посередників є Сергій Глазьєв, з яким Дуґін співпрацював десь в 2005-2006 роках. І зараз Сергій Глазьєв входить в цей Ізборський клуб, будучи радником Путіна з інтеграції колишніх Радянських республік і формування Євразійського союзу в 2015 -му році.
Сам Сергій Глазьєв співпрацює вже більше 10-15 років з таким крайнє правими політиком в США як Ліндон ЛаРуш, який є засновником напівфашистської секти у Сполучених Штатах Америки. І видавництво Ліндона ЛаРуша навіть опублікувало книгу Сергія Глазьєва, перекладену на англійську мову.
– У Росії дуже поширені антиукраїнські настрої: згідно з російськими опитуваннями суспільної думки 52% росіян готові воювати з українцями, а не підтримали анексію Криму лише 20%. Що це? Хиба це не фашизм? Нічого подібного в Україні ж немає – коли Росія не втручається, про неї і не згадують.
– Не можна сказати що з росіянами щось сталося. Вони такі і є. Особливо враховуючи, що вони втратили імперію, відчули себе приниженими, зрозуміли, що без імперії вони вже не являють такої сили на міжнародній арені, плюс прихід Путіна, який пообіцяв зробити росіян знову великим народом, і пропаганда, яка проводилася з кінця 90-х років, теж зробили свою справу. І тому, звичайно, присутність цих українсько-ненависницьких настроїв в Росії велика і вони можуть ще більше зростати.
Порівнювати Україну і Росію можна і потрібно, але все-такі це дві дуже різні країни і два дуже різних суспільства. В українців ніколи не було уявлення, що вони є формуючим елементом імперського простору. Водночас у росіян ця туга за імперією залишається дуже високою. І коли вони позбулися цієї імперії у них сталася, звичайно, криза власної ідентичності. Російський народ фактично ніколи в своїй історії не знав демократії. Ті три роки, коли Єльцин намагався побудувати демократію в Росії, це напевно, - єдиний досвід демократії в Росії, який в них є.
