Доступність посилання

Блоги

п'ятниця 22 Вересень 2017

Один із лідерів кримськотатарського національного руху Ільмі Умеров

Останнє слово одного з лідерів кримськотатарського національного руху Ільмі Умерова в підконтрольному Росії суді

(Останнє слово одного з лідерів кримськотатарського національного руху Ільмі Умерова, сказане ним у підконтрольному Росії Сімферопольському районному суді 20 вересня 2017 року)

Я не вважаю себе винним перед Росією в чому б то не було! Це вона винна переді мною! Це вона вчинила акт агресії щодо України, окупувавши й анексувавши мою Батьківщину ‒ Крим!

Мене судять за сфабрикованою справою. І, звичайно, не за мої висловлювання в конкретній телевізійній програмі, а за політичні переконання й погляди, які я не приховую.

Мене судять за сфабрикованою справою. За політичні переконання й погляди, які я не приховую

Не визнаючи юрисдикцію Росії в Криму, я вважаю за можливе повернення Криму тільки ненасильницьким шляхом, думаю, що ефективне посилення економічних санкцій привело б до того, що РФ сама ухвалила б рішення про повернення Криму під юрисдикцію України.

Таким чином, моя думка повністю збігається з позицією всього цивілізованого світу. Підтвердженням тому є численні міжнародні акти й договори, а також резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 27 березня 2014 року та 19 грудня 2016 року, в яких ООН підтверджує суверенітет і територіальну цілісність України в її міжнародно визнаних кордонах і не визнає законності якої б то не було зміни статусу АРК та м.Севастополя, яка ґрунтується на результатах «загальнокримського референдуму», що відбувся 16 березня 2014 року, оскільки цей «референдум» не має законної сили, а також визнає Крим невід'ємною частиною України, яка перебуває під тимчасовою окупацією Російською Федерацією.

Ще раз нагадаю, що згідно з ч.4 ст.15 Конституції РФ закріплюється пріоритет міжнародного права над внутрішнім законодавством. Окрім того, навіть ваш президент Путін недавно, коментуючи висловлювання одного з російських чиновників з приводу зовнішньої політики, сказав: «Кожна людина має право на власну думку».

Зміни 2014-го року ‒ це результат агресії з боку Росії. Вони не можуть вважатися легітимними

Ще хочу підкреслити, що є межі між Україною та Росією, які визнані як самими цими двома країнами, так і в усьому світі. І я, швидше, виступаю за відновлення територіальної цілісності як Росії, так і України в їх міжнародно визнаних кордонах, що утворилися при розвалі СРСР в 1991 році. А зміни 2014-го року ‒ це результат агресії з боку Росії, анексії Криму та встановлення в Криму де-факто російської влади. Ці зміни не можуть вважатися легітимними.

У подіях лютого-березня 2014 року кримськотатарський народ виявив свою тверду громадянську позицію прихильності цілісності України й досі, в переважній більшості, її не змінює. Саме за таку позицію кримськотатарський народ опинився під катком репресій російської окупаційної влади, яка де-факто встановилася в Криму, що знайшло відображення в резолюції ГА ООН «Положення в галузі прав людини в АРК і Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року:

«Засуджуючи серйозні порушення та зловживання, вчинені щодо жителів Криму, включаючи позасудові вбивства, викрадення, насильницькі зникнення, політично мотивовані кримінальні переслідування, дискримінацію, утиски, залякування, насильство, довільні затримання, тортури й жорстоке поводження з ув'язненими, та їх переведення з Криму до Російської Федерації, а також порушення інших основних свобод, зокрема свободи вираження думок, свободи релігії або переконань...»

Ілюзій не маємо, виправдувального вироку не очікуємо

Що стосується конкретно справи проти мене, то під час судових засідань, які тривають з травня, підтвердилася абсолютна неспроможність звинувачення, яке повністю розсипалося. Демонізована ФСБ насправді виявилася не в змозі навіть за цілий рік як слід сфабрикувати кримінальну справу на три томи. Однак це не завадило прокурору попросити для мене обвинувальний вирок.

Захисники спрацювали добре, їм я вдячний!

Нас влаштовує тільки виправдувальний вирок, будь-яке інше рішення буде оскаржене в наступному рівні суду, потім у міжнародних судах.

Втім, ілюзій не маємо, виправдувального вироку не очікуємо.

Сьогодні в Криму зрадники України судять тих, хто не зрадив!

Зрадники судять патріотів!

Боротьба триває, незалежно від змісту вироку!

Кримськотатарський народ обстоює тут безпеку всього цивілізованого світу. Якщо агресія Росії щодо України й Криму залишиться безкарною, це стане прецедентом, через який остаточно зруйнується весь світовий порядок.

Закінчу виступ рядком з національного гімну кримськотатарського народу:

«Ант еткенмен, сез бергенмен, міллет ичюн ольмеге...»

«Я поклявся, я дав слово, за народ свій померти...»

До зустрічі в Гаазі!

Ільмі Умеров, один із лідерів кримськотатарського народу

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Микола Семена

Останнє слово кримського журналіста в підконтрольному Росії суді

(Останнє слово кримського журналіста Миколи Семени, сказане ним у підконтрольному Росії Залізничному райсуді Сімферополя 18 вересня 2017 року)

Ваша честь! Шановний суде! Всі учасники процесу ‒ свідки того, що я був тут гранично відкритий, говорив чесно й щиро, як і писав свої книги й свої статті в газетах, журналах та інтернеті. При цьому я спирався як на міжнародне право, так і на внутрішнє російське та українське законодавство, і в усіх випадках переконливо аргументував свою позицію. Я думаю, що саме так і має завжди чинити будь-який свідомий і законослухняний громадянин будь-якої держави: і України, й Росії також. І держава не тільки не має законного права його за це судити, але не має і морального права йому докоряти за це, тим більше що в Конституції вона гарантувала як свободу слова, так і свободу думок. Інакше ця держава приречена.

Я не розумію, як можна переслідувати журналіста за текст, в якому тричі зазначено, що це «думка», за статтею 280.1 (Кримінального кодексу Росії ‒ КР), якщо є стаття 29-а Конституції, спеціально присвячена праву громадян на думку, і стаття 52-а, яка забороняє її незаконно обмежувати, що і переводить це поняття з морального в суто юридичну площину.

І тому я зараз можу констатувати, що моя думка з питання Криму збігається з думкою світової більшості, всіх міжнародних організацій, урядів переважної більшості країн. Більше того ‒ вона збігається з думкою великої частини російського політикуму, який сьогодні відкрито говорить, що Крим належить Україні навіть за російськими законами. Росія, яка мене судить, сьогодні з цього питання в глибокій меншості, її позиція не базується на законі. Тому ця кримінальна справа взагалі не базується на вимогах Конституції, на обов'язковому для Росії ‒ як члена ООН ‒ міжнародному праві та на чинному законодавстві Росії.

Влада намагається зробити так, щоб у країні не було опубліковано жодної думки, відмінної від думки влади. Але річ у тім, що це порушення Конституції

Що ми побачили в результаті судового слідства? Очевидно, що в питанні Криму влада сама порушила як міжнародне право, так і численні свої зовнішні зобов'язання та внутрішні закони, вчинила всупереч підписаним договорам і зобов'язанням, хоча була реальна можливість вирішити це питання відповідно до міжнародного права й без усіх ускладнень, які вона отримала у відповідь. Потоптані права своїх громадян, права громадян сусідніх держав, розв'язана війна. А для того, щоб сховатися від критики за це порушення закону та уникнути відповідальності, чиновники цієї країни паралельно з процесом незаконної анексії внесли до кримінального права статтю 280.1, саме для переслідування своїх критиків. Тепер же ця влада, яка винна сама, намагається перекласти свою провину на інших, зокрема на журналістів і на мене конкретно, й намагається зробити так, щоб у країні не було опубліковано жодної думки, відмінної від думки влади. Але річ у тім, що це порушення Конституції.

Під час слідства різні люди кілька разів пропонували мені уникнути суду. Може, жартома, може, з метою провокації, може, хотіли випробувати мій настрій. Але я від самого початку домовився з адвокатами ‒ і вони сьогодні можуть це підтвердити, ‒ що ми не будемо нічого робити не за законом. Саме через законослухняність я відмовився від цього шляху й відбув цей суд від початку до кінця. І я повністю згодний сьогодні з тим, що говорили мої шановні адвокати. Ми зробили це, тому що не хотіли, щоб нас ототожнювали з державою, яка сама порушує свої ж закони, яка заохочує беззаконня, яка ігнорує закони, ті норми й правила, за якими живе сьогодні, в XXI столітті, весь світ, усі країни й уся світова політика.

Для того, щоб осмислити те, що з нами усіма сталося, між засіданнями суду я ще раз перечитав багато літератури, яка розповідає про репресії в Росії в усі періоди її історії, від царського періоду, ще від декабристів, до нинішнього часу. Я можу сказати, що сьогодні в результаті всіх політичних процесів, які відбуваються в Росії, я передбачаю, що через зовсім короткий час всі нині репресовані будуть реабілітованими, а в суспільстві незабаром з'явиться новий потужний потік тюремної літератури. Буде багато нових Достоєвських, нових Солженіциних, нових Шемякіних, нові «Діти Арбата» і новий «Один день Івана Денисовича», з'явиться новий «Архіпелаг ГУЛАГ», буде багато нових письменників, які детально, за документами напишуть історію Криму 2014-2017 років, опишуть і цю анексію, і ці суди, і цю прокуратуру, і саме так цей період увійде в історію Росії. Він увійде не так, як його описують зараз примітивні кримські газети й телебачення, а так, як напишуть ті, кого сьогодні переслідують, і це буде новий етап ганьби для Росії. Історія Росії 2014 року буде відновлена значно раніше, ніж була відновлена історія та сказана правда про репресії 30-х років, зовсім скоро. І 2014-2017 роки увійдуть в історію, як вони є.

Навіщо це все Росії, яка ганебно демонструє неповагу до своїх громадян, а громадяни демонструють зневагу до своєї держави-гонителя?

І ось я не розумію, навіщо все це потрібно було сьогодні цій величезній, ядерній країні, яка могла б стати найбагатшою й найщасливішою країною в світі, але обрала ганьбу в'язниць і таборів, політичних судів, обрала бідність і порушення прав своїх громадян.

Навіщо це все нинішній Росії, навіщо це в XXI столітті, коли весь світ живе вже за нормальними законами, коли всі країни поважають своїх громадян, а громадяни шанують свою державу, ось навіщо все це Росії, яка ганебно демонструє неповагу до своїх громадян, а громадяни демонструють зневагу до свого держави-гонителя? Таку Росію складно зрозуміти, це не піддається виміру не тільки «аршином загальним», але це незбагненне як для здорового глузду, так і для закону!

Але я знаю, що є й інша Росія, ціле співтовариство прогресивних мислителів і діячів, які візьмуть Росію поранену й вилікують її. Тому очевидно, що Росія сьогодні стоїть напередодні великих якісних змін у політиці. Мине короткий час ‒ я думаю не більше ніж 2-3 роки ‒ і політична ситуація в країні кардинально зміниться. Всі політичні справи будуть переглянуті, їхні жертви будуть реабілітовані. Як тоді почуватимуться учасники цих політичних процесів, які виступали на стороні обвинувачення? Я передбачаю, що упродовж найближчих 2-3 років уже світове товариство знову вирішуватиме питання про статус Криму, і тоді будуть розглянуті всі можливі варіанти: і повернення Криму до складу України, і Кримськотатарська національна республіка, і варіанти незалежної держави, і всі інші варіанти. Але зрозуміло одне, що жоден з них не буде збігатися з нинішнім його статусом, як незаконним, і рішення буде ухвалене на основі міжнародного права, і всі винні в порушеннях закону в 2014-2017 роках будуть покарані.

У першу чергу, буде відновлене право громадян на висловлення своєї думки.

Сьогодні, на жаль, як уже говорилося, ми маємо парадоксальну правову колізію. З одного боку, це частина законодавства, виписана відповідно до міжнародного права і в ній дотриманий принцип верховенства права. З іншого боку, це нові закони, які суперечать конституції та колишнім законам, вони написані останнім часом, в них не дотримується принцип верховенства права, вони не узгоджені з міжнародним правом, є політично тенденційними і ведуть до політично мотивованих вироків.

Свобода слова ‒ це основна функція громадянського суспільства, яка забезпечує право громадян на інформацію, а вони тільки тоді будуть свідомими громадянами й будівельниками, і реформаторами своєї держави, коли матимуть повні, справжні знання про процеси в суспільстві, про все зможуть розмірковувати вільно й усвідомлено, без обману та помилок.

Цей вирок, якщо він буде обвинувальним, це вирок не стільки мені, українському журналісту, скільки всій журналістиці в Росії

Тому цей вирок, якщо він буде обвинувальним, це вирок не стільки мені, українському журналісту, скільки всій журналістиці в Росії. Бо якщо не буде свободи слова для всіх, якщо не буде свободи висловлення думок для всіх ‒ то не буде взагалі й журналістики як такої, не буде свободи слова ‒ не буде громадянського суспільства, не буде чесного правосуддя ‒ не буде правового суспільства, тоді й громадяни перестануть бути громадянами, а будуть васалами. Потрібно тільки одне ‒ щоб для цього у всіх була політична воля. І вона, я вірю, скоро буде.

З іншого боку, вирок, який буде заснований на міжнародному праві, в цій справі дасть надію всім журналістам Росії, що не тільки їхні професійні права можуть бути захищені, але буде захищене і право всіх громадян знати правду й вільно володіти інформацією про всі події.

І ось тепер, Ваша честь, на цьому політичному, економічному, міжнародному, правовому та літературному тлі, я ‒ у Вашій волі. Я все сказав, як воно є і як воно має бути в житті.

Микола Семена, кримський журналіст, автор Радіо Свобода та Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Більше

XS
SM
MD
LG