Доступність посилання

ТОП новини

Блоги

субота 21 Квітень 2018

Calendar
2018 2017 2016 2015
Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень
Квітень 2018 р.
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
26 27 28 29 30 31 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 1 2 3 4 5 6
Емір-Усеїн Куку

Емір-Усеїну Куку 41 рік. 2016 року його звинуватили в причетності до забороненої в Росії політичної ісламської організації «Хізб ут-Тахрір» та заарештували. Пізніше йому інкримінували ще одну статтю ‒ підготовку до насильницького захоплення влади. Йому загрожує 25 років позбавлення волі. Правозахисний центр «Меморіал» визнав Куку політв'язнем, а міжнародна правозахисна організація Amnesty International назвала його «в'язнем совісті».

Емір-Усеїн народився в Новоросійську, в родині активіста національного руху кримських татар Кемала Куку. Дитячі роки минули на Кубані, але школу він закінчив уже в Криму, в рідному Кореїзі біля Ялти. Після школи не зміг одразу вступити до вишу, тому допомагав батькові в спорудженні будинку.

Через рік Емір-Усеїн усе ж вступив до університету. Він отримав дві вищі освіти ‒ за спеціальностями менеджмент та бухгалтерський облік. Міг отримати й третю, юридичну ‒ але, провчившись два роки на юридичному факультеті, зрозумів, що це не його, й покинув навчання.

Він брав активну участь у безлічі заходів, пов'язаних із кримськими татарами в Кореїзі та Ялті ‒ будь то жалобні заходи до Дня депортації чи національне свято Хидирлез, реставрація старої корєїзької мечеті чи захист від забудови кримськотатарського кладовища в Місхорі.

Із 2011 року Емір-Усеїн займався правозахисною діяльністю ‒ в основному з питань релігії. А після 2014 року, коли в Криму почали зникати люди, російські силовики почали проводити обшуки в будинках кримських татар і заарештовувати активістів, він став членом Кримської контактної групи з прав людини, яка шукала зниклих людей і надавала юридичну допомогу заарештованим кримським татарам. Він займався цим аж до арешту.

Емір-Усеїн Куку: з правозахисника в політв'язні (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:04:23 0:00
Завантажити на комп'ютер

З майбутньою дружиною Мер'єм їх познайомили спільні друзі. Через півроку Емір-Усеїн зробив їй пропозицію.

Він така людина, яка не зраджує ні собі, ні своїм принципам. І не зміниться, не зрадить
Мер'єм, дружина Емір-Усеїна

«Цього року буде 13 років, як я заміжня, 14 років ‒ як я його знаю. У нього дуже багато позитивних якостей. Він така людина, яка не зраджує ні собі, ні своїм принципам. І не зміниться, не зрадить», ‒ говорить вона.

Мер'єм згадує день обшуку ‒ 11 лютого 2016 року, коли заарештували Емір-Усеїна. Силовики прийшли рано вранці, обшукали кожен куточок у недобудованому будинку, копалися навіть в кошику із брудною білизною та в сміттєвому відрі, перевірили кожну книгу в домашній бібліотеці. Мер'єм Куку розповідає про реакцію дітей на те, що відбувалося навколо:

«Бекір розумів багато чого, він багато читав, багато знав про депортацію, і ось у день обшуку він запитав: «Це ось так дідуся забирали, коли йому 12 було, так НКВСівці чинять?» І я зрозуміла, що дитина все зрозуміла, йому навіть пояснювати не треба. А Сафіє під час обшуку пішла й намалювала ось цього дядька з автоматом ‒ маску, балаклаву, автомат і поруч ‒ квітку-семицвіт».

Це був не перший візит російських силовиків до їхнього будинку. За 10 місяців до арешту в них уже проводили обшук, затримували Емір-Усеїна. Але ввечері він повернувся додому ‒ побитий і покалічений, але повернувся. Тоді, в квітні 2015 року, правозахисника затримали дорогою на роботу ‒ на автобусній зупинці, на очах у односельців.

Головою уткнули в крісло, руки підняли, ластівка так звана, й натискали. Дуже сильно суглоби пошкодили та били
Мер'єм, дружина Емір-Усеїна

«Його заштовхали в газель, потім повезли. І наші знайомі злякалися, що його можуть викрасти й тому поїхали вслід за цією газеллю. Потім Емір-Усеїн вже розповідав, що всередині його дуже сильно почали бити. Головою уткнули в крісло, руки підняли, ластівка так звана, й натискали. Загалом, дуже сильно суглоби пошкодили та били, звинувачуючи, що зібрав людей», ‒ розповідає Мер'єм.

Пізніше Емір-Усеїн записав відео, в якому докладно розповів, як все відбувалося того дня: як викрали, як били та що говорили.

«Вони комусь телефоном чи рацією повідомляли, що за нами хвіст, за нами погоня, що потрібно змінити машину. Тобто всі атрибути голлівудського бойовика. Тільки без стрілянини», ‒ описував ті події правозахисник.

Того ж дня до нього додому приїхали з обшуком: двір заполонили люди з автоматами. Емір-Усеїна схиляли до співпраці зі спецслужбами, погрожували, згадує його дружина Мер'єм: «Тоді я чула сама, як йому сказали: ти маєш бути з нами. Один співробітник, знущаючись, сказав: ти такий машаллах, такий весь ерудований, багато що знаєш, ти маєш бути з нами, інакше... І ось так він і сказав ‒ інакше ти підеш за тероризм».

Після арешту побачень із сім'єю не дозволяли дуже довго, тому єдиною можливістю для Мер'єм побачити чоловіка були судові засідання. А діти могли побачити батька тільки в коридорі, тому що до 14 років до зали не допускають.

«Звичайно, на суд дітей не пускають. Усе через те, що нібито це травмує психіку. Вони про це не думали, коли вдиралися рано вранці в наші будинки, а тільки зараз про це говорять. Це цілковите лицемірство», ‒ коментує цю заборону 11-річний син Бекір.

Перше побачення було майже через півтора роки ‒ для його мами, брата та дітей. Дружину слідчий не пустив. Мер'єм розповідає, що п'ятирічна Сафіє розплакалася, запитавши, коли тато повернеться додому й почувши у відповідь: «Не скоро», а син Бекір не витримав і втратив свідомість, із СІЗО його винесли на руках. Сама вона побачила Емір-Усеїна вперше через рік і вісім місяців ‒ всього на годину.

Мер'єм показує цілу коробку листівок і листів ‒ у них слова підтримки та співчуття. Є лист від президента України Петра Порошенка для Емір-Усеїна та листівки від Джамали для дітей.

«Для них у тій темряві це якісь промінчики, що про них не забули, їх пам'ятають, знають, люблять, поважають», ‒ каже Мер'єм.

Дитячі малюнки та листи іноді вдавалося передати в СІЗО з адвокатом. Таким же чином отримували відповіді від нього.

Син Бекір намагається у всьому бути схожим на батька ‒ не по роках дорослий, такий же стриманий і серйозний, так само любить читати та захоплюється історією Криму. Розповідає про хобі тата й показує його колекцію старих фотографій із зображеннями Криму.

«Він дуже захоплювався історичним виглядом Криму та Кореїза. Також у нього було колекція старовинних марок із арабськими написами. А ще він колекціонував монети Кримського ханства, Туреччини, майже всього світу», ‒ розповідає хлопчик.

Одним із останніх захоплень Еміра стало бджільництво ‒ він завів кілька вуликів у дворі й вечорами після роботи добував мед.

«Дуже сильно запам'яталося, як він говорив: «Як же його продають?» Ну, він тільки початківець був бджоляр. Як же його продавати? Він такою дорогою ціною дістається. Коли він качав мед, ось цей весь вулик на нього налітав, ось на цього викрадача меду», ‒ каже Мер'єм, прогулюючись між вуликами, на яких за два роки потріскалася та облупилася фарба, а бджіл там давно вже немає.

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

(Попередній блог ‒ тут)

У якийсь із однаково безликих днів до моєї виправної колонії в місті Сиктивкар приїхав адвокат. Дістатися сюди, відшукати дорогу, вистояти чергу, щоб отримати дозвіл на відвідування підзахисного, ‒ це цілий подвиг, впоратися з яким складно було б, напевно, навіть могутньому Геркулесу.

Через віддаленість колонії наші зустрічі з адвокатом були нечастими, а тому й дуже значущими. Вони були єдиною можливістю обмінятися інформацією, питаннями і переживаннями. Сподіванням на краще, вітром свободи і звісткою з дому.

Сподіватися було, звичайно, нерозумно ‒ про що й говорив мій захисник. Але надія ‒ це те, чого не можна позбутися, це почуття проривається з грудей назовні і є справжнісіньким двигуном, який змушує йти на ризик і робити карколомні речі для простого обивателя.

Надія ‒ це те, чого не можна позбутися, це почуття проривається з грудей назовні

Не стану приховувати, що відразу ж став скаржитися на всі свої проблеми. У момент, коли дійшов до виразок, адвокат попросив зняти верхній одяг і показати рани ‒ щоб він переконався, що я не перебільшую і не прикрашаю дійсність. Я тоді ходив із палицею, прив'язував її від спини до ліктя, щоб пахва не згиналася і гоїлося все те м'ясо, що стирчало з мого тіла. Побіліле обличчя ні про що добре не віщувало, а розповідь про те, як помер його товариш в армії, ‒ не додала оптимізму й зовсім. Виявилося, інфекція легко могла потрапити в кров ‒ і тоді вже пиши пропало. На цьому зустріч і закінчилася. Жалюгідні кілька хвилин для нас. Того, хто був у російському полоні, і адвоката, який пройшов шлях в кілька тисяч кілометрів.

Як з'ясувалося пізніше, правозахисник, побачивши мій стан, підняв величезну бурю в просторі засобів масової інформації не тільки моєї рідної України, а й майже всього світу, що згодом дало ефект.

Жодного разу більше не відвівши на огляд до місцевого «лікаря», без якихось спроб лікування, мене, нарешті, замовили на етап до лікарні. Здавалося б, треба радіти. Але ні. Це абсолютно не означало, що мене збирався хтось лікувати. Скоріше, навпаки. Але я не знав, хіба міг я про це здогадуватися, не побачивши і не відчувши на власній шкурі всі кола цього пекла? Черговий етап в гості до Люцифера.

Етапи ‒ це завжди неймовірні побоювання і ще більші сподівання. Арештанти, яких вабить у невідомість, тільки це і мають. «Прийомки», обшуки й очікування завжди одні й ті самі. Відточений сценарій, відрепетирувані дії, лише рівень зла десь більший, а десь менший. Арештанта важко здивувати, він побачив багато чого. Його емоції сховалися глибоко всередину, немов черепаха в панцир. Але все ж російські інквізитори ‒ такі вигадники, що завжди примудряються принести щось новеньке у ваше життя.

Лікарня в місті Бутово виявилася такою ж негостинною, як і все інше в колючому світі цієї варварської держави під назвою Росія. Здавалося, до хворих людей, нехай і арештантів, все ж таки має бути інше ставлення, але ж ні. Поблажок ні для кого не існує. Виняток ‒ лише прихвостні режиму, яким кидають кістки їхні господарі. Але вони зовсім іншої масті. Після довгого переїзду поїздами й «автозаками» ув'язнених тримають по десять годин на відстійниках. Ці приміщення є і туалетом, і їдальнею одночасно, що більше підходить тваринам, ніж людям. Багато часу минає в очікуванні того, щоб арештантів відвели до іншої камери подібного типу, але вже з гордою назвою ‒ палата!

Завжди так: хто злякався і піддався – програв, проявив твердість і не поступився – переміг

Витримавши ці тортури, більшість арештантів все ж таки розвели по «палатах», а ось мене чомусь повели окремо і в іншу сторону. Зупинилися ми перед місцевим туберкульозним диспансером, в якому, як розповідали ув'язнені, хворі, які розкладаються від хвороби, доживають останні свої дні. Кажуть, що такі приміщення спалюють потім, адже навіть стіни просякнуті хворобою. Чудово. В цьому ж будинку на другому поверсі були розміщені камери штрафного ізолятора, в якому розмістили і мене. Одиночна камера метр на метр і дірка в підлозі як туалет ‒ лікування так лікування. Все, про що мріяв. Люкс! Можна сказати, що пішов на поправку. Ні свіжого повітря, ні сонця, ні можливості пересуватися. Санаторій ‒ здоров'я.

Прийому в лікаря я так і не дочекався, натомість мене часто викликали до начальника безпеки цієї установи. Розмова з ним складався до неможливості примітивно й одноманітно. Він говорив: «Або ти виконуєш всі наші правила і вимоги, або призначимо тобі такі процедури, що ще довго сісти не зможеш. А якщо не будеш виконувати правила внутрішнього розпорядку, то ми сюди ОМОН заженемо, всі ШІЗО уздовж стін розтягнемо, що потім своїм говоритимеш?». Загалом, ми не домовилися, а його залякування залишилися просто словами. Воно завжди так: хто злякався і піддався ‒ програв, проявив твердість і не поступився ‒ переміг, нехай нічого і не отримавши з того, що вкрай необхідно. Всі ці виклики, звичайно, супроводжувалися пристойною порцією стресу для організму, що не могло не вплинути на стан здоров'я. Мета поїздки була виконана. Залишки імунітету знищено. Через кілька днів рано вранці за мною прийшли і відвезли назад. Вилікували.

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Всі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут

Більше

XS
SM
MD
LG