Доступність посилання

Блоги

понеділок 22 Травень 2017

Calendar
2017 2016 2015
Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень
Травень 2017 р.
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 1 2 3 4
Ілюстративне фото

Європа скасувала українцям візи, і в Криму це викликало неймовірне збудження

Європа скасувала українцям візи, і в Криму це викликало неймовірне збудження. Ці недавні російські піддані поставилися до витівки європейців куди болісніше, ніж росіяни, так би мовити, традиційні. Кримчани ще не зовсім звикли, як це – бути виключеними з-поміж цивілізованих народів, якими себе давно і звично вважають росіяни. Вони раптом відчули, як може приємно бути українцем.

Цим кримчанам втовкмачують, що і з візами цілком непогано і що українці настільки зубожіли, що ніякої Європи їм не потрібно, і що в самій Європі їх ніким, окрім як двірниками, не бажають бачити – і кримчани кивають, погоджуючись. А потім згадують, що, слава богу, не порвали свої українські паспорти, а заховали. І уявляють, яке, напевно, це приємне відчуття – без жодних черг під посольствами, без пояснень навіщо, взяти і в'їхати, скажімо, до Польщі або влетіти до Відня. По-сусідськи, по-дружньому, уникнувши перевірок і підозр. По-людськи, без принижень. Урешті-решт, це просто зручно.

Зараз у відповідних українських держустановах наплив кримчан. Вони масово роблять собі біометричні паспорти

І тому зараз у відповідних українських держустановах наплив кримчан. Вони масово роблять собі біометричні паспорти. Тут вони виступають повноцінними громадянами, які страждають у окупації. Вони в своєму праві. І при тому кожен другий з них на рідному півострові або завуч у школі, або співробітник російської податкової, або добровільний мережевий стукач. Або навіть депутат «держради».

Проміжний стан Криму, коли на нього претендують відразу дві столиці, породжує у кримчанах деякі риси представників малих націй – лагідність, незлобивість, пристосовність, приземленість. Часто, так би мовити, моральну амбівалентність. Сусіднім, імперським і гордим народам, вони здаються безпринципними. Здається, вони завжди готові зрадити, взяти корм з руки ворога. Ілюстрацією може служити Швейк, солдат імперії, чех, який не розуміє високих цілей, чи то тупак, то чи мудрець. Але він завжди виживе, при будь-якому керівництві.

І ось кримчани стають такими ж. Вони і бояться Києва і Москви, і трохи люблять їх, готові виявити і відданість, і ненависть до них. Вони хочуть і російських пенсій, і вільно їздити до Європи. У Криму ніколи не зізнаються в любові до українського шоколаду, а в Києві – у членстві в «Єдиній Росії». Будуть приховувати і те, й інше. Ніколи не будуть задоволені, але в кожному положенні знайдуть хороші сторони.

Іван Ампілогов, російський письменник, кримчанин, учасник АТО

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Ілюстративне фото

Геннадій Афанасьєв – про переїзди з камери до камери

Переїзди з камери до камери вже не були для мене чимось надзвичайним. Нові страхи й сумніви – що чекатиме на новому місці? Це завжди велика загроза, треба бути дуже обережним. Адже арештанта завжди оточують «вертухаями», а ця категорія людей живе провокаціями, особливо коли ляльководами в грі є співробітники ФСБ. Кожен невірний крок може призвести до абсолютного зламу твоєї долі.

Нові «апартаменти» розташовувалися неподалік старих. Вони передбачали розміщення чотирьох осіб, але, на щастя, були порожніми. У дві-три ходки ми перенесли всі наші пожитки. Місцеві старожили говорили, що це VIP-камера, яку відремонтували для колишніх місцевих депутатів, але насправді вона нічим не відрізнялася від інших. Все-таки там була одна деталь, яка все затьмарювала, – орда тарганів.

Клопи – справжня чума в тюремних умовах

Раніше мені здавалося, що їх не може бути ще більше, але це виходило вже за межі фантастики. Бігали, не звертаючи увагу на людину, де хотіли – по подушці й ліжку, по стінах, столах і стелі... Я зробив усе, що в моїх силах, щоб скоротити популяцію цього рою. Але, як виявилося, це були квіточки, тому що буквально через якийсь час на нас почали падати бомби у вигляді клопів. Це жахливі істоти, які болісно впиваються в твою шкіру і починають пити кров. Після того, як їх зриваєш, місце укусу починає свербіти і напухає. Клопи – справжня чума в тюремних умовах, і боротися з ними найчастіше можна тільки за допомогою спеціальних хімічних засобів, які нам, звуичайно, ніхто ні за що не видасть.

«Живіть як хочете. Це не наші проблеми», – можна було почути від співробітників цієї установи.

Не встигли ми розташуватися, як двері відчинилися, і на порозі з'явився новий співкамерник: «Мир цьому дому. Я Сергій». Максим розплився в усмішці. Виявилося, ці хлопці довгий час сиділи разом, але їх розселили, тому що привезли мене. Вони думали, що вже ніколи не побачаться, а доля розпорядилася інакше.

Живіть як хочете. Це не наші проблеми

Сергій близько року просидів у слідчому ізоляторі «Бутирка» в місті Москва. Його звинувачували в шахрайстві, і через те, що ці дії, за версією слідства, були вчинені в Криму, то його і перевезли в СІЗО номер один. Виявилося, що в цій в'язниці відбували покарання дуже авторитетні люди, чиїх знайомих якраз-таки і обдурив свого часу Сергій. На нього, з його власних слів, було оголошене полювання, тому і визначили на спецблок. Звичайно, за це задоволення довелося пристойно заплатити начальнику слідчого ізолятора. Але загроза зберігалася, адже доводиться часто їздити на суди і назад, потрібно ходити до адвоката і на побачення з близькими – а це все через загальні коридори, які доступні всім іншим арештантам. Більше того, дійшла інформація, що місцевому «продольному» пропонують певні ув’язнені суму в розмірі двох тисяч доларів лише за те, щоб той хоч на день переселив Сергія в камеру за територією спецблоку.

В цілому, мої сусіди у камері, ділячись один з одним своїми страхами, побоюваннями і неймовірними проблемами, виглядали вельми кепсько. У Максима навіть око сіпається, тому що йому ще треба було перебувати в цьому місці як мінімум рік. А ось Сергій дуже підбадьорився. Він зрозумів, що може і не дожити до свого звільнення, якщо залишиться тут, і вирішив піти на угоду зі слідством, лише для того, щоб його засудили в прискореному режимі й відразу ж відвезли відбувати покарання в якусь колонію, де він мав намір спустити накопичені аферами гроші на облаштування свого комфортного існування.

У розмовах і спогадах минув день, остаточним акордом якого була вечеря з об'єднаних припасів нашої нової камерної групи. Мені було передбачене спальне місце на другому ярусі з романтичною тропічною назвою «пальма». Через те що людей похилого віку не поженеш забиратися на неї кожного разу, ініціатива перепадає молодшим. Проблема була в тому, що настил складався з металевої пружинної решітки. У більшості її місць вона зяяла величезними дірами. Добре, що всі арештанти – барахольщики, що носять свої речі з собою. Серед цього мотлоху знайшлися різні картонні коробки і порожні упаковки з-під молока, які послужили настилом. Максим позичив свою зимову куртку як матрац, якого в мене не було. Той, що був у попередній камері, перейшов у власність Сергія. При переїзді йому не дали забрати виданий йому так званий інвентар, а я, як порядна людина, не став обстоювати те, що за логікою речей мені не належало. Якось так погано-бідно, але розташувався. Істинно депутатські апартаменти.

Приблизно опівночі в двері постукали:

‒ Афанасьєв?

У той час я і не думав ще лягати відпочивати, читав книгу Теодора Драйзера.

‒ Завтра о 6 ранку бути готовим з речами на етап.

Охоронець пішов, а я залишився здивований. Що? Куди? Навіщо? Чому? Співкамерники поділяли мої почуття і також дивувалися. Мене наспіх почали збирати. Хто дав кілька пачок цигарок, хто – кілька упаковок каш швидкого приготування. Я почав нервувати, і з кожною хвилиною це відчуття наростало...

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Більше

XS
SM
MD
LG