Доступність посилання

ТОП новини

Блоги

понеділок 18 Червень 2018

Calendar
2018 2017 2016 2015
Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень
Червень 2018 р.
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
28 29 30 31 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 1
Сейран Салієв

Ім'я Сейрана Салієва стало відомим задовго до його арешту в жовтні 2017 року. Він був небайдужий до проблем інших ‒ з цього й почалося його переслідування російськими силовиками.

12 травня 2016 року, коли в Бахчисараї російські силовики обшукували будинки кримських татар, Сейран Салієв розповідав у місцевій мечеті про те, що відбувається і закликав людей підтримати співвітчизників. Силовики визнали дії Салієва організацією несанкціонованого мітингу й оштрафували його на 20 тисяч рублів. Активіст не припинив допомагати іншим і говорити про заарештованих співвітчизників:

«Їх несправедливо посадили в місця позбавлення волі, їх зараз немає з нами. Я б хотів, щоб кожен про це пам'ятав», ‒ говорив він пізніше на одному зі свят.

Сейран Салієв
Сейран Салієв

У січні 2017 року квартиру, де Сейран Салієв жив з вагітною дружиною, трьома дітьми та літньою мамою, ветераном кримськотатарського національного руху Зодіє Салієвою, прийшли з першим обшуком.

Після повідомлення про початок обшуку в будинку активіста зібралося багато людей, виїхали адвокати Еміль Курбедінов та Едем Семедляєв. Дорогою їх зупинили співробітники ДПС, Курбедінова тоді затримали й відвезли назад до Сімферополя, в будівлю Центру з протидії екстремізму. І Сейрана Салієва, й адвоката Еміля Курбедінова заарештували ‒ на 12 і 10 днів відповідно.

Після обшуку дружина активіста Муміне Салієва розповідала, що силовики шукали заборонену ісламську літературу:

«Переворушили всю шафу з літературою, говорили: «Шукайте «Крепость мусульманина». Один з них так поспішав: «Давайте закругляйтеся, там адвокат їде». А чоловік каже: «Ну правильно, я ж маю право на адвоката». І вони вже стали швидше все це проводити. І сама мотивація абсолютно незрозуміла, тому що вони говорили «ІДІЛ, ІДІЛ», а потім один з них вже говорить: «Ну якщо з ІДІЛ нічого не знайдете пов'язаного, ну Хізб ут-Тахрір подивіться».

Муміне Салієва, дружина Сейрана Салієва
Муміне Салієва, дружина Сейрана Салієва

​Сейрана, який вийшов на свободу, вдома зустрічали друзі та близькі ‒ з повітряними кулями та музикою, під'їзд прикрасили фотографіями, а для гостей приготували частування.

«Ось мене 12 діб не було ‒ і діти он як скучили. Я уявляю як ті сім'ї, які вже більше ніж по два роки не бачать своїх батьків», ‒ говорив у той день Сейран.

Еміль Курбедінов та Сейран Салієв. 7 лютого 2017 року
Еміль Курбедінов та Сейран Салієв. 7 лютого 2017 року

Другий обшук закінчився інакше ‒ Сейрана Салієва і ще п'ятьох кримських татар звинуватили в причетності до забороненої і визнаної екстремістською в Росії ісламської політичної організації «Хізб ут-Тахрір» і заарештували. Вже близько 8 місяців вони в СІЗО. Своїх дітей Сейран бачив відтоді лише один раз ‒ в коридорі суду.

Доля небайдужого. Історія Сейрана Салієва (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:04:05 0:00
Завантажити на комп'ютер

Сейрану Салієву 32 роки, народився він у Краснодарському краї. Після повернення до Криму його родина влаштувалася недалеко від Бахчисарая. З дитинства він був товариським і активним, не дуже любив вчитися в школі, але захоплювався музикою та займався в театральній студії. Після закінчення школи вивчився на оператора комп'ютера, потім вивчав в університеті кримськотатарську та англійську мови. Сейран завжди захоплювався історією Криму, влітку підробляв екскурсоводом у Бахчисараї. Займався боротьбою, був головним суддею на святкових турнірах з національної кримськотатарської боротьби Куреш.

З дружиною Муміне він познайомився під час навчання в університеті, вони разом 11 років. Незадовго до арешту вони здійснили паломництво до Мекки. У Салієвих четверо дітей: син і три дочки. Молодшій було всього півроку, коли Сейрана заарештували.

Муміне Салієва тримає на руках молодшу доньку – Сафію
Муміне Салієва тримає на руках молодшу доньку – Сафію

Муміне Салієва активно допомагає дітям інших політв'язнів ‒ без батьків ростуть вже 113 маленьких кримчан. Вона створила ініціативу «Кримське дитинство» та проводить різні заходи: екскурсії Кримом, майстер-класи та лекції.

«Ці діти жили зі своєю бідою, розуміючи, що я ось такий без батька. Вони побачили, що їх багато. Що весь народ солідарний з цими дітьми», ‒ розповідає Муміне.

На суди у справі так званої другої бахчисарайської групи «Хізб ут-Тахрір» завжди приходить багато людей ‒ підтримати обвинувачуваних та їхніх родини, навіть незважаючи на те, що засідання проходять в закритому режимі й до будівлі суду нікого не пускають.

Сейрану Салієву загрожує до 20 років позбавлення волі

«Я кожен раз бачу нові обличчя і бачу хлопців, які піддавалися адміністративним стягненням. Але, незважаючи на це, вони приходять. Це говорить про те, що нашу ідею не можливо побороти. Її просто неможливо закувати в ланцюги й посадити за тюремні ґрати. Народ став на бік тих, кого обмовили екстремістами, терористами, вимагачами. Народ в це не вірить», ‒ каже Муміне Салієва.

А поки слідство триває, Сейран Салієв перебуває в СІЗО, діти часто пишуть йому листи, малюють листівки, і сподіваються на швидку зустріч з ним. Сейрану Салієву загрожує до 20 років позбавлення волі.

Доньки Сейрана і Муміне – Самія і Суріє
Доньки Сейрана і Муміне – Самія і Суріє

Олег Сенцов і Олександр Кольченко в суді, 2015 рік

Ця публікація з'явилася 8 серпня 2015 року, через рік після порушення першої кримінальної справи проти групи кримчан. Фотографії зроблені майже по гарячих слідах, сліди фальсифікованих підпалів ще не змиті. Вирок Сенцову і Кольченку на момент публікації ще не було винесено, і залишалася дуже слабка надія на більш благополучний результат справи. Тому і апеляція до елементарної логіки читача, серед яких я сподівався побачити і представників російського «правосуддя», зрозуміла.

Суд, особливо за замовленою політичною справою, як правило, не привід для веселощів. Але на фотографіях із залу Північно-Кавказького окружного військового суду в Ростові-на Дону ми бачимо посмішки на обличчях головних дійових осіб, хоч і посміхаються обвинувачені з-за ґрат. Серйозно сприймати ахінею, яку несуть «таємні» свідки звинувачення навіть Олег з Олександром не в змозі ‒ надто вже безглузді ці погано вивчені пропагандистські штампи.

Давайте й ми оцінимо «серйозність» основних звинувачень, пройшовши вулицями Сімферополя та поглянувши трохи пильніше й не так серйозно на те, що ховається за словами прокурора.

Будівля офісу «Російської громади Криму» за адресою вул. К. Лібкнехта 11/2. Саме ці двері й підпалили «невстановлені особи» в ніч на 14 квітня 2014 року, інших дверей, як видно на фотографії, в будівлі немає. Цей підпал інкримінують зокрема й Сенцову та Кольченку.

«Невідомі кинули горючу речовину в двері офісу, що розташовані за ґратами. В результаті обвуглилася одна стулка дерев'яних дверей, горів ґанок, постраждав також один із прапорів над входом. За зовнішніми ознаками, вогонь далі не поширився», ‒ писали тоді газети.

Складно сказати, як міг горіти мурований ґанок, але привід для ремонту вийшов блискучий. Заодно й двері замінили на броньовані. Зараз будівля виглядає так.

А ось офіс кримського відділення «Единой России», що на Аксакова 7, який підпалаили чотирма днями пізніше, в ніч на 18 квітня, ремонтувати чомусь не стали. Може, за прикладом міст-героїв Севастополя та Ленінграда ‒ там на деяких відновлених після обстрілів будівлях спеціально залишили невеликі невідреставровані ділянки стін. Щоб майбутні покоління могли бачити сліди варварських авіабомбардувань та обстрілів важкої артилерії фашистів.

Якщо в приміщенні «Російської громади Криму» підпалили двері, то офісу «Единой России» не пощастило з вікном, точніше, з підвіконням. І взагалі простежується якась парність у долі цих приміщень. Над обома майорять прапори Росії та Республіки Крим. Обидва офіси розташовані в симпатичних маєтках на тінистих тихих вуличках у престижних частинах міста, неподалік центру. Обидва практично не постраждали від пожеж-терактів. І горіли вони майже одночасно.

Але, головне, обидві будівлі фігурують в одній судовій справі як основний доказ. Хоча тут можна провести ще одну паралель, тепер уже з іншою справою, яку теж можна трактувати як навмисний підпал і за яку її фігуранти отримали 20 років (пам'ятаєте, скільки прокурор просить для Сенцова та Кольченка?). Щоправда, ті нелюди підпалили не підвіконня з дверима, а дванадцять убитих ними людей, і розташований той будинок не в звільненому з української неволі Сімферополі, а в споконвічно російському регіоні, в станиці Кущевській Краснодарського краю. І звали тих вбивць у народі не «правосеками» та «бендерівцями», а Цапками. Хоча, як відомо, страшніше «бандерівців» звіра немає, недарма кубанські казаки, які заполонили Крим саме навесні минулого року, так ревно їх вишукували.

Вічний вогонь над могилою невідомого солдата в парку імені Гагаріна в Сімферополі. Саме його, за версією звинувачення, хотіли підірвати Сенцов, Кольченко, Афанасьєв та Чирній за допомогою невеликої саморобної бомби.

Меморіальний комплекс зроблений на совість, з натурального граніту. Щоб оцінити обсяг вибухових робіт, необхідних для мінімально помітних пошкоджень такого об'єкта, варто побувати на екскурсії на 35-й береговій батареї в Севастополі. Там, як стверджують ветерани, німецько-фашистські нелюди скинули на кожен квадратний метр укріплення десятки тонн снарядів, але потрібного ефекту так і не домоглися. Наші моряки билися до останнього і, якби не відсутність боєприпасів і наказ Ставки залишити Севастополь, невідомо, скільки б ще вони попсували крові фельдмаршалу Манштейну. На що тільки розраховували ті, хто хотів, за версією слідства, підкинути сюди пару шашок самопального тротилу?

Ще, як стверджує звинувачення, Сенцов і Кольченко збиралися підірвати ось цей нікому не потрібний пам'ятник Леніну навпроти залізничного вокзалу Сімферополя. Дивлячись на дідка, розумієш, що все, що дідку залишилося ‒ це наглядати за автостоянкою, яка розташувалася під самим п'єдесталом.

Закладати вибухівку планували в тріщини пам'ятника. Ну, якщо цю тріщину розколупати киркою, то, можливо, й вийшло б закласти, але не динаміт, а лише пару прокламацій, та й то щільно складених вчетверо. Треба було, звичайно, попросити допомогти довбати габро-діабаз таксистів з колорадськими стрічками на машинах, які цілодобово чергують поруч, і видати їм для цього ломи.

За розповідями старожилів, поруч із Леніним на лавці сидів кам'яний Сталін, але в одну з ночей після ХХ з'їзду КПРС Сталін зник, відрізаний разом з меблями.

Швидше за все, якби зараз зник і Ленін, то городяни навряд чи б помітили пропажу ще місяці два. Квітів, в усякому разі, сюди давно не приносять. Та й сам пам'ятник потихеньку обсипається.

Ну, і наостанок невелика шарада на тему ленініани. Спробуйте швидко відшукати на фотографії зовсім невійськовий, неурядовий об'єкт, який має мінімальне відношення до культури й абсолютно не впливає на життя сучасного міста, вибух якого зміг би настільки сильно дестабілізувати ситуацію в напханому російськими військами Криму, щоб Крим на ранок знову став українським?

Знайшли? Хотілося б цим жартом і закінчити нашу невеличку подорож Сімферополем. Але стає не до сміху, коли в жертву маленькому кам'яному ідолу на пустельній привокзальній площі намагаються цілком серйозно принести молоді життя кримчан...

Степан Біда, кримчанин, блогер (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Вперше цей текст був опублікований у серпні 2015 року

Більше

XS
SM
MD
LG