Доступність посилання

ТОП новини

Блоги

вівторок 20 Лютий 2018

Calendar
2018 2017 2016 2015
Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень
Лютий 2018 р.
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
29 30 31 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 1 2 3 4

У 2014 році, коли Крим «повернувся в рідну гавань», нова влада дуже хвилювалася щодо реакції кримських татар на те, що відбувається. Переважна їхня більшість не брала участі в «референдумі», не визнає його результатів і зараз. А тому впевнена: головний російський геостратег дав чіткі вказівки генералам «тиснути», а в разі чого ‒ «мочити» цих «аборигенів». Ті взяли під козирок і приготувалися. Вони чекали акцій незгоди, терактів і стрільби, а отримали те, до чого найменше виявилися готовими.

Кримські татари не дарма себе вважають європейцями. Їхні методи боротьби та спротиву ‒ винятково цивілізовані, в межах мирної доктрини. І ці методи набагато ефективніші, ніж будь-які силові. Тож не дивно, що ім'я кримськотатарського народу та його проблеми голосно звучать на міжнародних трибунах. Лідери кримськотатарського народу, на відміну від російської геостратегії, ‒ бажані гості на світових майданчиках.

Російські силовики змушені відповідати силою на мирну активність. Жодні провокації не змусять кримських татар відповісти силою на силу. Це, напевно, вводить у ступор російських генералів. Зупинити кримськотатарських активістів вони не можуть, спровокувати їх ‒ не можуть. А тому в цьому протистоянні програють саме силовики.

Жодні провокації не змусять кримських татар відповісти силою на силу

А тим часом активність кримськотатарського народу зростає, з'являється новий актив. На зміну зниклим в тіні приходять нові, причому замість одного зниклого з'являється два-три нових. Нові кримські реалії стали каталізатором для перезавантаження кримськотатарського активу. За минулі двадцять років в лави кримськотатарського національного руху влилося чимало пристосуванців і кар'єристів. Тепер же рух очистився. Залишилися ті, хто готовий боротися не за бонуси, а, навпаки, в умовах постійної загрози. Тому рух сильно омолодився. Саме молоді хлопці готові ризикувати заради своїх принципів, заради свого майбутнього.

В таких умовах дії силовиків викликають зворотну реакцію. Людей залякати не виходить, активістів стає все більше. Пам'ятаю, на перші збори об'єднання «Кримська солідарність» приходили кілька десятків людей. Тепер збираються сотні. І це незважаючи на загрозу потрапити до «чорного списку» влади.

Ось таку головоломку для російських генералів задали кримськотатарські активісти. Не звикли до цього генерали. Як боротися, коли проти тебе діють винятково мирними та цивілізованими методами? Як залякати, коли за кожним битим встають десятки нових? Як змусити замовкнути, коли кожен день у мережі з'являється все більше блогерів і стрімерів? Як роз'єднати, коли на підтримку співвітчизників збираються люди з усього Криму? Як засудити, коли провина не доведена? І таких питань дуже багато у генералів. І не відповість їм на них навіть їхній головний геостратег.

А проблема їхня в тому, що головний геостратег припустився помилки, коли зазіхнув на чуже. Неспокійно тепер і йому, і його генералам. Мучить їх занепокоєння, тривожать душу думи. Не очікували вони, що маленький народ, зможе створити їм великі проблеми своєю мирною боротьбою...

Зарема Сеїтаблаєва, кримчанка, блогер (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Ілюстраційне фото

(Попередній блог ‒ тут)

Коли ми виходили на прогулянку, в барак часто вривалися десятки служивих псів з обшуком. Нас закривали на вулиці, не дозволяючи бути присутніми при обшуку наших особистих речей, не дозволяючи зайти в туалет або взяти теплі речі. Нас боялися, й тому знайшли такий от не особливо складний метод, щоб зробити свою роботу максимально комфортно. Те, що при цьому вони порушували закон Росії, всім було наплювати. Без нас у нашій обителі співробітники адміністрації піднімали все догори дном.

Вони намагалися знайти хоч щось заборонене, щоб відзвітувати перед керівництвом про успішну спецоперацію. Але найчастіше спроби «вертухаїв» були марними, й тоді зі злості починали забирати все підряд. Під чисту вимітали всі речі, які створювали для нас затишок, комфорт і допомагали виживати ‒ свічки, продуктові контейнери, кип'ятильники, пластикові пляшки. Якщо знаходили зайвий комплект тюремної роби або якийсь одяг, який не є «формою встановленого зразка» ‒ без зайвих пояснень забирали. Природно, ніяких актів вилучення не складали ‒ фактично, співробітники виправної колонії просто викрадали речі арештантів.

Співробітники виправної колонії просто викрадали речі арештантів

Іноді забирали більш цінне ‒ те що мало цінність для кожного арештанта. Під надуманими приводами вилучали техніку, яка допомагала ув'язненим відволіктися в побуті: телевізори, холодильники, мікрохвильовки. Але робили це навмисно, з метою показового покарання. Адже щоб отримати хоч щось назад, доводилося всім бараком голодувати, а багатьом вирушати в штрафні ізолятори.

Бувало й по-іншому: наглядач при обшуку міг покласти щось у твої особисті речі, а після «випадково» виявити це й притягнути до відповідальності. При такій підставі нікому нічого не доведеш. Правоохоронцям навіть не обов'язково бруднити руки ‒ підкинути могли й підконтрольні їм ув'язнені, як часто й відбувалося.

При таких масштабних обшуках у мене часто вилучали відповіді з судів і прокуратури, особисті записи, замітки, а також листи зі словами підтримки, які надсилали мені люди з усього світу. Але все це відбувалося попутно, адже головне, що шукали ‒ скарги на установу. Вони неймовірно дратували начальство слідчого ізолятора, й начальство намагалося позбутися зафіксованих фактів їхніх правопорушень всіма доступними способами. В цілому гра заховати й знайти влаштовувала обидві сторони, враховуючи, що найчастіше переможцями виходили арештанти.

Хвиля здичавілих, промерзлих і втомлених арештантів вливалася в рідну гавань

У той день якраз відбувався черговий слідчий захід і, як то кажуть, ніщо не віщувало біди. Все було досить буденно, йшло за стандартним сценарієм. Після дозволу повернутися в барак армовані прогулянкові двері, які оберігали охоронців, відкривалися ‒ і хвиля здичавілих, промерзлих і втомлених арештантів потоком вливалася в рідну гавань. Кілька прольотів сходами, і знову «гальма», а за ними ще й ще. Така собі російська тюремна матрьошка, обмотана колючим дротом.

Закручений шлях закінчується негостинним шмоном. Місцеві дармоїди в погонах, формально поплескуючи по тілу, по черзі обшукують і пропускають далі, до наступного кола пекла, беручись за інших арештантів. Ця процедура повторювалася сотні разів і вже приїлася, але саме в звичці й зберігається найбільша небезпека. Втрачаючи пильність, ти програєш. Так і трапилося зі мною.

Поліз промацувати шви в моїх валянках

Раптово до мене підійшли кілька вертухаїв з увімкненими камерами, а один з них засунув пальці під нагрудну бирку із зазначенням мого дев'ятого загону й дістав звідти маленький паперовий згорток, в якому зберігалася сім-карта місцевого оператора.

Миттєво пішли награні здивовані вигуки з усіх боків: «Засуджений Афанасьєв, а що це таке у вас?», «Невже це телефонна сім-карта? Як цікаво!». Далі серія статутних фраз на камеру, які настільки потішили мене, що я не стримував свого сміху. Це той стан, коли розумієш, що тебе підставили, й усвідомлюєш, що відпиратися в цій примарній ситуації немає сенсу. Краще прийняти все як даність і не влаштовувати істерик. Відповідь, а вірніше помста це страва, яку треба подавати холодною, а точніше на тверезо мислячий розум.

Охоронець під час обшуку на додачу поліз промацувати шви в моїх валянках, але не знайшов там нічого. На обличчі служивого в ту мить читалося здивування і він так запитально дивився на старших за званням, що робило ситуацію ще більш комічною. Мабуть не поклали того, що мали покласти. І слава Богу.

Після серії оперативних дій мене пропустили, я зміг приєднатися до інших арештантів, яких утримували як сардин у кімнаті правил внутрішнього розпорядку.

Всі вже розуміли, що сталося «мусорське» беззаконня, підстава, але на цьому все й обмежувалося. Ніхто не захотів піднімати хвилю, хоч і розумів, що сьогодні адміністрація підставила мене, а завтра можуть повторити все те ж з ними. Так і зароджується рабство ‒ коли мовчать. Вся суть російського суспільства. Борців з системою прибирають з дороги під улюлюкання натовпу.

Українці досить багато пережили, щоб здаватися так просто

Але де наша не пропадала? Українці досить багато пережили, щоб здаватися так просто. А я українець, кримчанин. Отримавши кілька цінних порад від близьких, я став готуватися до оборони. Оперативно написав заяву в прокуратуру, суд, слідчий комітет і вищим місцевим чинам, вимагаючи вилучити й зберегти виявлену сім-карту ‒ адже розшифровка розмов підтвердить, що я не маю ніякого відношення до вилученого предмету. Я вимагав порушити кримінальну справу за перевищення службових повноважень співробітниками виправної колонії і приводив арештантів, які могли підтвердити мою невинність і неправомірність дій співробітників адміністрації.

Ситуація розвивалася дуже динамічно. На удар я відповів ударом, але моя позиція була явно програшною.

Смішного було мало. Адже попереду для мене були уготовані досить жорсткі санкції.

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Всі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут

Більше

XS
SM
MD
LG