Світові філософи розглядають історію людини як процес зростання індивідуалізації та її звільнення. І свобода людини стає більш повною, якщо економічні, політичні і соціальні умови життя сприяють цьому. Важливим фактором у боротьбі за свободу є солідарність між різними світовими спільнотами, коли суспільства більш вільні допомагають пригнобленим спільнотам вирватися з царства рабства і несвободи. Бувають часи коли демократичний світ у цілому послідовно і цілеспрямовано сприяє звільненню пригноблених спільнот. Як це було, наприклад, на початку 90-х із розвалом СРСР і Варшавського договору.
Але нині, коли Україна опинилася перед загрозою втрати своїх завоювань свободи і демократії через пряму агресію авторитарного режиму Кремля, демократичний світ, особливо, у Європі, став занадто прагматичним, щоб прямо допомогти Україні. Як не дивно, але можна спостерігати суперечливі метаморфози у ставленні в різних країнах ЄС до переломної ситуації в українському суспільстві.
Про ці західні суперечливі оцінки Євромайдану, анексії Росією Криму і загроз режиму Путіна європейській демократії ми розмовляли у нашій програмі з редактором часопису «Український тиждень» в Парижі, Аллою Лазарєвою. Насамперед, я запитав її про те, як, за її спостереженнями, дивляться у Європі, у Франції, на таке явище, як Євромайдан в Україні?
– Є різні точки зору, якщо навіть взяти Францію, де я живу останні 17 років. То спочатку, якщо казати про пресу, це була велика солідарність з українським Євромайданом з боку французьких журналістів. Багато-хто з них поїхав на Євромайдан до Києва, багато хто надсилав звідти детальні репортажі і бачив події власними очима. І перший період, допоки не вигнали Януковича, у Франції характеризувався колективною громадською симпатією до подій Євромайдану.
А пізніше, коли почалися переговори, перехід, захоплення Росією Криму, зросла дуже активна московська пропаганда і аргументація російських дій в Україні, заохочення сепаратизму на сході, у цей період відчутний вплив російських мас-медій і російських пропагандистських ресурсів. І можна сказати так, що ЗМІ, або ті аналітики, які тут не дуже добре знають Україну, вони дуже часто потрапляють під оцей московський вплив, оскільки не володіють достатнім арсеналом інформації, щоб перевіряти те, що їм кажуть про події в Україні.
–Так що нині оцінка подій в Україні у Франції дещо змінилася?
– Я б сказала, що вона тепер досить таки неоднорідна. Тобто, є, звичайно, якісь кола у Франції, котрі підтримують Україну, а є такі, які, я б навіть не сказала, що вони українофобні чи якось негативно налаштовані щодо України, я б сказала – україноневігласні. І ось це невігластво, оце незнання професійно, енергійно, активно вливається у той месидж, котрий вигідний Росії. Це я не раз спостерігала у телевізійних дебатах і брала участь в таких дебатах. Ясно, що доводилося заперечувати московську пропаганду. Тобто, я би сказала, що ситуація з Україною виявила, що Росія має у Франції таку велику досить мережу впливу, яка діє всюди на Заході, і яка здатна все-таки орієнтувати частину європейського політичного класу принаймні до значної стриманості стосовно санкцій проти Росії, стосовно того, як вести діалог із Росією, стосовно оцінки подій в Україні.
– Чимало солідних видань у Німеччині, Великій Британії, Бельгії сьогодні вже закликають Захід не просто бути посередниками між Росією і Україною, а стати на захист України, як жертви російської агресії. А як у Франції на це дивляться?
– Тут також переважно так і кажуть, переважно у Франції вважають, що Україна жертва агресії. Але також кажуть інколи однобоко, як я сьогодні чула по радіо репортаж з Луганська, де давали слово представникам проросійських кіл, але носіям альтернативної позиції тут слова не дали. Тобто, виходило так, що нібито оці от там 50, чи скільки, осіб, котрі захоплюють державні установи, вони нібито представляють всю область, яка нараховує десь півтора мільйона мешканців. Тут, на разі, не важлива пропорція, а важливо те, що отих людей котрі чинять безлади, їх там не багато, щось 70 в Луганську, чи там сотня якась у Донецьку, чи там 200 в Харкові. Якось так. Але, висвітлення подій тут часто буває не дуже вдалим.
Хоча західна преса в цілому має відповідні стандарти і обов’язок, навіть моральний, давати можливість висловитися носіям всіх позицій. Тобто, тут є певна звичка, навіть певні кліше у французькій свідомості, як, наприклад, український схід є російськомовним. Постійно доводиться пояснювати, що не весь схід України, а лише великі міста, справді є російськомовними, а якщо від’їхати з міста там на 5 кілометрів у село, то всі села є україномовними. І що понад 70 відсотків населення України є україномовним. Тільки великі міста зазнали русифікації. Тобто, вони тут у Франції цих моментів не знають, і часто діють шаблони, які були накинуті тут, напевно, ще з радянських часів, чи може пізніше. Тобто, вони спрацьовують. У тому немає злостивості, а наявний брак поінформованості. Тут би добре було, якби Україна налагодила нарешті системне інформування у Франції і системне просування свого бачення на державному рівні.
– Хіба у Франції не відчувають, що після анексії Росією Криму, ми фактично опинилися у іншому світі, коли є пряма загроза не лише Україні, а й Європі у цілому?
– По різному. Знову ж таки, певні кола у Франції розуміють це. Є тут певна група підтримки України. Є інтелектуали, які б’ють на сполох, звертаються із листами до президента Олланда, пробиваються на перші шпальти газет, щоб сказати про своє занепокоєння і що Україні необхідно допомагати. А є інші, які кажуть, що є економічні інтереси, от, мовляв, із Росією є угода про постачання надсучасної військової техніки, такої, як кораблі «Містраль», що виробляє Франція. Один такий корабель заплановано поставити до Севастополя і він навіть має назву «Севастополь». От, якщо контракт існує, треба його виконати. А те, що це може бути використано у війні проти України, ну якось багатьом тут не хочеться про це думати і аргументи висуваються суто економічні. Тобто, це свідчить про плюралізм і присутність у Франції дуже різних точок зору на події в Україні.
– А як оцінюють у Франції оці переговори США, ЄС із Росією, намагання налагодити діалог між Москвою і Києвом, коли наступний раунд дипломатії з української кризи має бути в Європі за тиждень?
– Переговори щодо України тут ведуться часто. Саме в Парижі вже не раз зустрічалися Керрі з Лавровим, з нашим Дещицею. Саме тут прихильно ставляться до таких переговорів, бо вони пропонують свої послуги, свій майданчик для таких переговорів. І сподіваються вирішувати все переговорами. Ясно, що ніхто не хоче вводити в Україну свої війська, ніхто не хоче займатися «блакитними шоломами». На часі, я думаю, і немає на це підстав. Поки-що, на щастя для України, немає якихось військових дій проти українців з боку Росії. Поки-що, немає навали, принаймні. Тому, якщо слухати заяви міністра закордонних справ Франції, президента країни, але переважно міністра, котрий часто з ними виступає і заявляє, що влада Франції покладає всі свої сподівання на переговори щодо України. Вони сподіваються, що вдасться якось Росію переконати, якось урезонти цього Путіна, напоумити Путіна. Ці сподівання активно обговорюються тому, що ніхто не бажає заангажовуватися цим сильніше.
– А як прогнозують наступні дії Росії проти України у Франції, чи очікують що вона продовжить агресію, чи заперечують це?
– Є чимало, знову ж таки, таких спікерів у Франції з числа кремлесимпатиків, я б їх так назвала, які кажуть, що «Ні-ні-ні!», що Росія хотіла просто забрати для себе Крим, бо це для неї, мовляв, історична справедливість, і тому, значить, справедливість ця відновлена, і тепер більше Путін не смикнеться. Але з поміж людей у Франції, які думають, які знають Україну, які часто їздять сюди, є, звичайно, велика тривога і ці аналітики побоюються, що на цьому, звичайно, Путін не зупиниться, бо він активно дестабілізує Схід України. І, очевидно, що його мета – зірвати президентські вибори в Україні.
– А яка Ваша особиста точка зору на ці події в Україні?
– Я поділяю ту думку, що Путін не зупиниться, що йому не був цікавий Крим як самоціль. Що навіть якби східні області відкусити і цим він би, на мою думку, не був би задоволений. Його мета – не дозволити Україні жити своїм політичним власним життям, не дати їй долучитися до європейських процесів, стати повноправним учасником європейської політичної системи. Він просто хоче загарбати Україну знову до своєї зони впливу і тепер, насамперед, максимально дестабілізувати українську державу.
Але нині, коли Україна опинилася перед загрозою втрати своїх завоювань свободи і демократії через пряму агресію авторитарного режиму Кремля, демократичний світ, особливо, у Європі, став занадто прагматичним, щоб прямо допомогти Україні. Як не дивно, але можна спостерігати суперечливі метаморфози у ставленні в різних країнах ЄС до переломної ситуації в українському суспільстві.
Про ці західні суперечливі оцінки Євромайдану, анексії Росією Криму і загроз режиму Путіна європейській демократії ми розмовляли у нашій програмі з редактором часопису «Український тиждень» в Парижі, Аллою Лазарєвою. Насамперед, я запитав її про те, як, за її спостереженнями, дивляться у Європі, у Франції, на таке явище, як Євромайдан в Україні?
– Є різні точки зору, якщо навіть взяти Францію, де я живу останні 17 років. То спочатку, якщо казати про пресу, це була велика солідарність з українським Євромайданом з боку французьких журналістів. Багато-хто з них поїхав на Євромайдан до Києва, багато хто надсилав звідти детальні репортажі і бачив події власними очима. І перший період, допоки не вигнали Януковича, у Франції характеризувався колективною громадською симпатією до подій Євромайдану.
Коли почалися переговори, перехід, захоплення Росією Криму, зросла дуже активна московська пропаганда
А пізніше, коли почалися переговори, перехід, захоплення Росією Криму, зросла дуже активна московська пропаганда і аргументація російських дій в Україні, заохочення сепаратизму на сході, у цей період відчутний вплив російських мас-медій і російських пропагандистських ресурсів. І можна сказати так, що ЗМІ, або ті аналітики, які тут не дуже добре знають Україну, вони дуже часто потрапляють під оцей московський вплив, оскільки не володіють достатнім арсеналом інформації, щоб перевіряти те, що їм кажуть про події в Україні.
–Так що нині оцінка подій в Україні у Франції дещо змінилася?
Доводилося заперечувати московську пропаганду. Ситуація з Україною виявила, що Росія має у Франції велику досить мережу впливу, яка діє всюди на Заході
– Я б сказала, що вона тепер досить таки неоднорідна. Тобто, є, звичайно, якісь кола у Франції, котрі підтримують Україну, а є такі, які, я б навіть не сказала, що вони українофобні чи якось негативно налаштовані щодо України, я б сказала – україноневігласні. І ось це невігластво, оце незнання професійно, енергійно, активно вливається у той месидж, котрий вигідний Росії. Це я не раз спостерігала у телевізійних дебатах і брала участь в таких дебатах. Ясно, що доводилося заперечувати московську пропаганду. Тобто, я би сказала, що ситуація з Україною виявила, що Росія має у Франції таку велику досить мережу впливу, яка діє всюди на Заході, і яка здатна все-таки орієнтувати частину європейського політичного класу принаймні до значної стриманості стосовно санкцій проти Росії, стосовно того, як вести діалог із Росією, стосовно оцінки подій в Україні.
– Чимало солідних видань у Німеччині, Великій Британії, Бельгії сьогодні вже закликають Захід не просто бути посередниками між Росією і Україною, а стати на захист України, як жертви російської агресії. А як у Франції на це дивляться?
– Тут також переважно так і кажуть, переважно у Франції вважають, що Україна жертва агресії. Але також кажуть інколи однобоко, як я сьогодні чула по радіо репортаж з Луганська, де давали слово представникам проросійських кіл, але носіям альтернативної позиції тут слова не дали. Тобто, виходило так, що нібито оці от там 50, чи скільки, осіб, котрі захоплюють державні установи, вони нібито представляють всю область, яка нараховує десь півтора мільйона мешканців. Тут, на разі, не важлива пропорція, а важливо те, що отих людей котрі чинять безлади, їх там не багато, щось 70 в Луганську, чи там сотня якась у Донецьку, чи там 200 в Харкові. Якось так. Але, висвітлення подій тут часто буває не дуже вдалим.
Добре було, якби Україна налагодила нарешті системне інформування у Франції і системне просування свого бачення на державному рівні
Хоча західна преса в цілому має відповідні стандарти і обов’язок, навіть моральний, давати можливість висловитися носіям всіх позицій. Тобто, тут є певна звичка, навіть певні кліше у французькій свідомості, як, наприклад, український схід є російськомовним. Постійно доводиться пояснювати, що не весь схід України, а лише великі міста, справді є російськомовними, а якщо від’їхати з міста там на 5 кілометрів у село, то всі села є україномовними. І що понад 70 відсотків населення України є україномовним. Тільки великі міста зазнали русифікації. Тобто, вони тут у Франції цих моментів не знають, і часто діють шаблони, які були накинуті тут, напевно, ще з радянських часів, чи може пізніше. Тобто, вони спрацьовують. У тому немає злостивості, а наявний брак поінформованості. Тут би добре було, якби Україна налагодила нарешті системне інформування у Франції і системне просування свого бачення на державному рівні.
– Хіба у Франції не відчувають, що після анексії Росією Криму, ми фактично опинилися у іншому світі, коли є пряма загроза не лише Україні, а й Європі у цілому?
Є певна група підтримки України. Є інтелектуали, які б’ють на сполох, звертаються із листами до президента Олланда
– По різному. Знову ж таки, певні кола у Франції розуміють це. Є тут певна група підтримки України. Є інтелектуали, які б’ють на сполох, звертаються із листами до президента Олланда, пробиваються на перші шпальти газет, щоб сказати про своє занепокоєння і що Україні необхідно допомагати. А є інші, які кажуть, що є економічні інтереси, от, мовляв, із Росією є угода про постачання надсучасної військової техніки, такої, як кораблі «Містраль», що виробляє Франція. Один такий корабель заплановано поставити до Севастополя і він навіть має назву «Севастополь». От, якщо контракт існує, треба його виконати. А те, що це може бути використано у війні проти України, ну якось багатьом тут не хочеться про це думати і аргументи висуваються суто економічні. Тобто, це свідчить про плюралізм і присутність у Франції дуже різних точок зору на події в Україні.
– А як оцінюють у Франції оці переговори США, ЄС із Росією, намагання налагодити діалог між Москвою і Києвом, коли наступний раунд дипломатії з української кризи має бути в Європі за тиждень?
– Переговори щодо України тут ведуться часто. Саме в Парижі вже не раз зустрічалися Керрі з Лавровим, з нашим Дещицею. Саме тут прихильно ставляться до таких переговорів, бо вони пропонують свої послуги, свій майданчик для таких переговорів. І сподіваються вирішувати все переговорами. Ясно, що ніхто не хоче вводити в Україну свої війська, ніхто не хоче займатися «блакитними шоломами». На часі, я думаю, і немає на це підстав. Поки-що, на щастя для України, немає якихось військових дій проти українців з боку Росії. Поки-що, немає навали, принаймні. Тому, якщо слухати заяви міністра закордонних справ Франції, президента країни, але переважно міністра, котрий часто з ними виступає і заявляє, що влада Франції покладає всі свої сподівання на переговори щодо України. Вони сподіваються, що вдасться якось Росію переконати, якось урезонти цього Путіна, напоумити Путіна. Ці сподівання активно обговорюються тому, що ніхто не бажає заангажовуватися цим сильніше.
– А як прогнозують наступні дії Росії проти України у Франції, чи очікують що вона продовжить агресію, чи заперечують це?
Є чимало спікерів у Франції з числа кремлесимпатиків
– Є чимало, знову ж таки, таких спікерів у Франції з числа кремлесимпатиків, я б їх так назвала, які кажуть, що «Ні-ні-ні!», що Росія хотіла просто забрати для себе Крим, бо це для неї, мовляв, історична справедливість, і тому, значить, справедливість ця відновлена, і тепер більше Путін не смикнеться. Але з поміж людей у Франції, які думають, які знають Україну, які часто їздять сюди, є, звичайно, велика тривога і ці аналітики побоюються, що на цьому, звичайно, Путін не зупиниться, бо він активно дестабілізує Схід України. І, очевидно, що його мета – зірвати президентські вибори в Україні.
– А яка Ваша особиста точка зору на ці події в Україні?
Путін не зупиниться. Його мета – не дозволити Україні жити своїм політичним власним життям, не дати їй долучитися до європейських процесів
– Я поділяю ту думку, що Путін не зупиниться, що йому не був цікавий Крим як самоціль. Що навіть якби східні області відкусити і цим він би, на мою думку, не був би задоволений. Його мета – не дозволити Україні жити своїм політичним власним життям, не дати їй долучитися до європейських процесів, стати повноправним учасником європейської політичної системи. Він просто хоче загарбати Україну знову до своєї зони впливу і тепер, насамперед, максимально дестабілізувати українську державу.
