Доступність посилання

ТОП новини

Сонна держава


Сергій Костинський
«Грязью чавкая жирной да ржавою,
Вязнут лошади по стремена,
Но влекут меня сонной державою,
Что раскисла, опухла от сна».

Владимир Высоцкий


Звідки стільки злості, ненависті і нетерпимості? – Запитую сам себе, перечитуючи публікації та коментарі тих, хто ще недавно закликав пройтися танками по Євромайдану і передавав в'язані шкарпетки бійцям «Беркута», а сьогодні вимагає зупинити антитерористичну операцію на сході України і наполегливо називає трагедію в Одесі «геноцидом».

Чому цей хрип переходить у крик? Чому крик несподівано завершується бійкою? А бійка – стрільбою з ПЗРК? Чому шори такі великі, а коридор рішень щодо виходу з кризи такий вузький?

Занадто довго спали. Занадто солодким був летаргічний сон. Занадто велике роздратування від того, що розбудили. Від того, що реальність дуже сильно суперечить залишкам сну.

Янукович розбудив Львів і Київ. Львів і Київ розбудили Севастополь, Донецьк і Луганськ. Севастополь тут же попросився туди, де все спокійно, і зажадав більше не турбувати. Сімферополь взагалі нічого не зрозумів і, схоже, усвідомлення того, що відбувається, може не прийти ніколи.

Донецьк і Луганськ, протираючи очі, шукають, кому б надавати тумаків за те, що перерваний солодкий сон. Росія ж намагається всіх накрити своєю пропагандистською ковдрою, щоб ненароком її саму ніхто не розбудив.

Цей постмодерністський сон, що бризкає практично з кожного російського телеканалу, видання, блогу й акаунта – про велику країну, якою хочеться пишатися. Частиною якої хочеться бути. Якій благородно служити. Цей сон – про велику місію з порятунку всього людства від світового зла.

Казкова країна складається зі «справжніх людей», які п'ють не п'яніючи, б'ють ворога невтомно і здійснюють геройські вчинки навіть на шляху в булочну.

Тут з пляшок з широким горлом ллється фонтаном кефір, а з трилітрових банок – березовий сік. На вітринах – ковбаса за 2.20 і бородинський хліб марки «такого вже не роблять». Черг немає. Пиво – в бочках. Найкраща відпустка – проведена на дачі за містом. А розмір зарплат і пенсій дозволяє безпробудно подорожувати неосяжними просторами Батьківщини в пошуках розгадки такої загадкової «руської душі».

У цьому сні, так само як і в Валгаллі, кожну годину відбувається Полтавська битва. Кожні півгодини – битва при Бородіно і взяття Парижа. І кожні 15 хвилин – Курська дуга, Сталінградський котел і захоплення Берліна – на вибір.
А перманентна оборона Севастополя зрідка переривається на оборону Москви.

Тут Іван освоює Сибір, Петро прорубує вікно в Європу, а Йосип встановлює периметром рятівний залізний паркан. І потім, злегка розім'явшись, вони рубають один на трьох нескінченний ряд голів «націонал-зрадників».

Катерина в цій дрімоті звільняє від терористів Крим. Микола I – Кавказ. І звільнені кримські татари, німці, чеченці, болгари, корейці, інгуші, балкарці, турки-месхетинці, карачаївці та інші «неблагонадійні народи» з «нескінченною вдячністю за порятунок» занурюються у вагони і виїжджають на ПМЖ в Узбекистан, Казахстан та Сибір.

Тут Володимир Ульянов-Ленін іде місячною дорогою пліч-о-пліч зі св. мч. Миколою II і питає: «Не було ж розстрілу?». І царствений мученик, негативно хитаючи головою, тепло відповідає: «Не було».

Тут білогвардійці, біляві арійські бестії, хвацько січуть більшовиків. Червоні, стиснувши в своїх намозолених долонях трилінійки, б'ють німців. А потім разом вони добивають українських націоналістів-петлюрівців і гренадерів дивізії Ваффен СС «Галичина». При цьому образ ненависного Бандери затуляє образи менш талановитих лиходіїв Батия, обох Лжедимитріїв, Бонапарта і Гітлера.

Апофеозом всього цього дрімучого калейдоскопа стає мрія про колінопреклоніння всього цивілізованого світу біля монументів «непереможній російській зброї » і «безсмертному російському солдатові», які позбавили його від бісів: революціонерів, фашистів, «бендерівців», «правосеків», помаранчевих майдаунів » та, звичайно ж, «піндосів».

Описувати сон можна вічно. І впевнений, якщо б спав і бачив його, точно так само ненавидів би тих, хто змусив би мене прокинутися.

Хто захоче усвідомлювати, що пишатися сьогодні, крім героїчного подвигу прадідів, якому нещодавно виповнився майже сім десятків, і польоту в космос, виконаного Юрієм Гагаріним 53 роки тому, загалом, нічим.

СРСР давно і безповоротно пішов у небуття, економіка - в занепаді, соціальна нерівність зростає, суспільство все більше грузне у вульгарності та невігластві, а держава – у корупції, патроно-клієнталізмі та плутократії. В Україні процвітає олігархія. У Росії – мілітократія.

Хто спросоння погодиться на іншу картину світу, іншу систему координат? Хто підтримає негайне списання настільки звичної, хоч і до кінця прогнилої системи державної влади і корумпованих еліт? Хто зможе адекватно відреагувати на переформатування усталеного укладу життя, що вимагає, зокрема, особистої моральної напруги.

Особливо в ситуації, коли з новою силою нарівні з гайками закручуються платівки з мантрами про великий Союз, де всі люди жили як брати, стабільну Росію, де пенсії й зарплати вищі, і «Російський світ», в якому, як в маминій скриньці, зберігаються «традиційні цінності».

У цій ситуації я б, напевно, теж намагався натягнути на голову ковдру з думкою, що «про проблеми подумаю завтра» або «Росія нам допоможе».

Але не виходить. І дивно жити, спостерігаючи, що у когось це виходить пречудово.

Здається, у Валентини Осеєвої є невелике оповідання для дітей про будування комунізму. Одна дитина хотіла би прокинутися, коли настане комунізм. Інша – дивитись, як його будуватимуть (і критикувати в твіттері, мабуть), а третя – безпосередньо брати участь у цьому будуванні.

Так от, значна частина моїх співвітчизників на півдні і сході країни, я так розумію, просять розбудити їх, коли будування «світлого майбутнього» буде завершене. Або, в іншому випадку, зовсім не будити.

Сергій Костинський, політичний консультант

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
XS
SM
MD
LG