Після анексії Росією Криму було складно повірити, що подібні дії можливі без попередньої підготовки. На користь цього твердження свідчить, крім іншого, досить велика мережа проросійських і сепаратистських організацій, що діють у Криму з початку 2000-х років. Схожі висновки можна зробити і після вивчення різних політичних організацій Донбасу.
Не будь, наприклад, в Криму партії «Русское единство», яку очолює нинішній голова кримського уряду Сергій Аксьонов, Росії ні на кого було б спертися після ухвалення рішення про анексію. У цьому випадку було вже неважливо, що ця партія набрала в 2010 році на виборах до Верховної Ради Криму трохи більше 4 відсотків голосів. Історія створення цієї партії починається в 2008 році після з’єднання декількох кримських проросійських організацій. В «Русское единство» увійшли, наприклад, представники Російської громади Криму, яка включена до президії Міжнародної ради російських співвітчизників, створеної в 2002 році за сприяння уряду Москви. Російську громаду Криму очолював Сергій Цеков, який був призначений спочатку заступником спікера в самопроголошеній кримській Держраді, а від нещодавно ще й членом Ради Федерації. До руху «Русское единство» спочатку влилися і члени організації «Севастополь-Крим-Росія», двох представників яких, Валерія Подьячого і Семена Клюєва, в 2011 році засудили до трьох років умовно за посягання на територіальну цілісність України – у зв'язку з публічними закликами приєднати Крим до Росії. Засуджені в січні 2008 року вимагали, щоб Верховна Рада Криму ухвалила рішення про приєднання півострова до Росії.
Ці події перегукуються з історією ще однієї сепаратистської організації, створеної в 2005 році в Донбасі. Сьогодні її назва змушує згадати про
До останнього часу словосполучення «Донецька республіка» асоціювалося винятково з діючою в Донбасі та згодом забороненою громадською організацією
самопроголошену Донецьку народну республіку. Але до останнього часу словосполучення «Донецька республіка» асоціювалося винятково з діючою в Донбасі та згодом забороненою громадською організацією. Її основною метою було надання особливого статусу східним областям України, які входили до складу Донецько-Криворізької радянської республіки, яка проіснувала два місяці і в квітні 1918 року стала частиною УНР. Свої акції прихильники «Донецької республіки» проводили під прапором з двоголовим орлом, тому в 2007 році за рішенням суду діяльність організації була припинена.
Проте через два роки після судового рішення активісти «ДР» організували кілька мітингів з вимогою федералізації (вони оголосили «суверенною російською федеративною державою» Донецьку та Херсонську області України). За це – за підозрою у поваленні конституційного ладу – щодо кількох членів «Донецької республіки» завели кримінальні справи, але до суду справа не дійшла. Про причини можна тільки здогадуватися. Члени забороненої організації знову нагадали про себе влітку 2012 року – після того, як українські ЗМІ повідомили, що в Росії почали видавати паспорти так званої «Донецької республіки»: представництво організації відкрилося при Євразійському союзі молоді в Москві. А недавно засновник «Донецької республіки» Андрій Пургін став віце-прем'єром самопроголошеної ДНР. Зі своїми прихильниками Пургін приєднався до Павла Губарєва під час березневого мітингу, на якому вперше пролунав заклик провести референдум про автономію Донецької області. Після цього обох заарештувала служба безпеки України, але згодом відпустила. Визволення Губарєва тоді домагався навіть міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров.
Прапор забороненої партії "Російський блок" на сепаратистському мітингу в Красноармійську
Крім цієї організації, сепаратистські мітинги в Донецькій області не обходилися без прапорів партії «Руський блок». Рішення про заборону цієї політичної організації було прийняте місяць тому окружним судом Києва «за заклики до порушення територіальної цілісності України». Незважаючи на заборону, ця партія зберегла свою присутність у Криму, а на її сторінках вказані контакти активістів з різних міст України.
«Русский блок» створювався, ймовірно, з тією ж метою, що і декількома роками пізніше кримське «Руська єдність», однак партія в середині 2000-х не набрала необхідної кількості голосів на виборах до Верховної Ради Криму і після цього відсторонилася від справ півострова. Серед членів партії «Русский блок» у минулому був і один з членів нинішнього кримського сепаратистського керівництва Сергій Цеков, а також львівський підприємець Олександр Свистунов, який є лідером Руського руху України і останнім часом регулярно дає інтерв'ю інформаційному агентству, тісно пов'язаному з донецькими сепаратистами. Свистунова у 2012 році заарештовували за підозрою в несплаті податків.
Крім заборонених політичних і громадських організацій, в Україні є кілька легально існуючих партій і політичних об'єднань, які виступають за інтеграцію з Росією і Білоруссю, за вступ до Митного союзу або за надання особливого статусу російській мові. Їх представники прямо або побічно закликають до сепаратизму і приєднання до Росії. За федеративний устрій України і надання російській мові статусу другої державної виступає Слов'янська партія, це прописане в її програмі. Водночас в списку головних цілей партії значаться «сприяння подоланню важкої кризи в Україні шляхом її входження до Співтовариства східнослов'янських держав та їх історичних союзників», а також «сприяння створенню геополітичної системи слов'янських держав». Блог лідера партії Олександра Лузана в ЖЖ рясніє словами «хунта», вимогами негайної відставки ряду українських політиків, яких він називає «київськими і західно-українськими екстремістами», а невизнаному світовою спільнотою референдуму в Криму Лузан дає характеристику «приголомшлива перемога Росії».
Подібну лексику можна знайти і на сайті харківської організації «Оплот», чиї прихильники нині контролюють будівлю СБУ в Донецьку, а своє незаконне збройне формування називають «Руською православною армією». Про зв'язки
Павло Губарев як активіст РНЄ
цієї організації з активістами російського неонацистського руху Руська
національна єдність (РНЄ), говорять не тільки українські, але й російські експерти. Серед членів РНЕ був і «народний губернатор» Донбасу Павло Губарев. «Оплот» брав участь у створенні «Українського фронту», найгучніше засідання якого проходило в Харкові відразу після втечі з Києва екс-президента України Віктора Януковича. Очікувалося, що Янукович з'явиться на цьому з'їзді, однак цього не сталося. За підсумками з'їзду була прийнята досить туманна заява, загальний зміст якої зводився до того, що прийняті 21 і 22 лютого Верховною Радою рішення «викликають сумніви в їх легітимності та законності».
Хоча «Український фронт» офіційно є «добровільним громадським об'єднанням представників народу України», в нього входять російські організації: байкерський клуб «Нічні вовки», громадське об'єднання донських козаків (один з отаманів Союзу козаків Області Війська Донського Микола Козіцин зараз керує збройними операціями на південному сході України). Навіть входить у «фронт» організація «Український вибір», яка за повідомленнями ЗМІ, безпосередньо фінансується з Росії. Ймовірно, свою роль у цьому зіграв ініціатор створення організації Віктор Медведчук: хрещеним батьком його доньки Дарини є російський президент Володимир Путін.
Серед тих, хто співчуває нинішнім кримським і донбаським сепаратистам, найбільш видатна українська сила – це Комуністична партія (КПУ), що набрала більше 13 відсотків голосів на останніх парламентських виборах. Намети комуністів стоять на площі Леніна в Донецьку, де регулярно проводяться сепаратистські мітинги, а з трибуни Верховної Ради лідер комуністів Петро Симоненко неодноразово говорив, що підтримує вимоги бунтівників на сході України. Більш того, за результатами розслідування, яке завершилось, деякі депутати Верховної Ради, обрані від комуністів, допомагають сепаратистам. Дати оцінку, чи не суперечить діяльність КПУ конституції, раніше просили вкрай праві українські партії, які закликали заборонити діяльність КПУ. Водночас далеко не всі комуністи поділяють погляди їхнього лідера. Фракцію КПУ у Верховній раді покинула депутат Оксана Калетник, а один з активістів партії в Донецьку на запитання Радіо Свобода, чи підтримує він сепаратизм в Донбасі, сказав, що виступає за єдність України. Але, ймовірно, деяким членам КПУ, особливо старшого віку, симпатичні заклики лідерів самопроголошеної Донецької народної республіки націоналізувати державну власність і власність олігархів.
На відміну від більшості комуністичних партій країн Центральної Європи, які після зникнення соцтабору еволюціонували в бік соціал-демократичних цінностей, українські комуністи мріють про реванш: відновлення контролю держави над великими підприємствами, які були приватизовані в 90-х роках, і введення системи державного регулювання цін. З цієї причини прихильникам КПУ близька політика Володимира Путіна, експропріювати великі активи в олігархів: наприклад, у Михайла Ходорковського або Володимира Гусинського (інша річ, що на «дружніх» самому Путіну олігархів ця політика не поширилася). Повторити щось подібне планують в Донбасі лідери невизнаної ДНР, про що оголосив один з них, Денис Пушилін, в кінці травня. Кількома днями пізніше «прем'єр-міністр» ДНР Олександр Бородай сказав, що активи найбільшого олігарха Донбасу Рината Ахметова чіпати не будуть, але навіть якщо гіпотетично уявити собі націоналізацію майна інших великих підприємців регіону, то може йтися про масштабний переділ власності, в якому зацікавлені деякі члени іншої української партії – Партії регіонів. За словами в.о. губернатора Луганської області Ірини Веригіної, депутати ПР Олександр Єфремов та Сергій Горохов можуть бути причетні до фінансування сепаратистського руху. Нещодавно вони їздили до Москви і виступали перед депутатами Державної думи Росії.
