Доступність посилання

ТОП новини

Вся путінська гібридна рать


Олег панфілов
Проходить час і все стає зрозумілим. Або майже все. Те, що фахівці в НАТО називають гібридною війною, насправді – старі російські традиції, які Кремль використовує, принаймні, останні 23 роки. Понад півроку я спостерігаю за ситуацією в Україні. Я бачу, практично в деталях, повторення тих подій, які вже відбувалися в Таджикистані, а ще раніше – в Абхазії, Придністров'ї, Південній Осетії, Карабасі та Чечні. Зокрема й під час серпневої війни 2008 року в Грузії.

Якщо під «гібридним» розуміється участь різних сил – націоналістичних і фашистських угруповань, політичних партій і криміналу, журналістів і телевізійної пропаганди, то все це вже було. Нічого нового в Україні не відбувається, тільки масштаб набагато більший.

І справа навіть не в Путіні особисто. В Росії є досить багато людей з колишнього КДБ, Генерального штабу, включаючи ГРУ, теоретиків відновлення самодержавства і великодержавства, які протягом усіх цих 23 років намагаються відновити подобу СРСР. Ніхто і ніколи цього не приховував. Навпаки, багато писали, міркували і, нарешті, розпочали здійснення повномасштабного повернення «земель руських». Зрозуміло, що попередні війни на пострадянському просторі були лише «пристрілюванням». Тепер під керівництвом Путіна вся ця зграя пішла ва-банк.

Взяти, наприклад, Таджикистан. Починаючи з 1990 року в цій найбіднішій радянській республіці стали з'являтися паростки демократичної опозиції. У
В Росії є досить багато людей з колишнього КДБ, Генерального штабу, включаючи ГРУ, теоретиків відновлення самодержавства і великодержавства, які протягом усіх цих 23 років намагаються відновити подобу СРСР
лютому того ж року радянське керівництво перелякалося і розстріляло першу акцію, на якій таджики вимагали відставки керівництва корумпованої республіки. Міська інтелігенція і люди похилого віку з кишлаків виходили на площу перед ЦК з портретами Горбачова і вимагали кращого життя. КДБ придумав історію про «вірменські погроми» і ввів війська. Близько 30 осіб було вбито, кількасот поранено.

Таджики вирішили не здаватися і у вересні 1991 року знову вийшли на площу. Переляканий Горбачов послав у Душанбе переговірників – Анатолія Собчака,

Євгенія Велихова та Олександра Янова. У свиті Собчака був непоказний чоловік на прізвище Путін. Таджиків знову обдурили – провели президентські вибори, на яких переміг колишній секретар ЦК Рахмон Набієв. Після виборів я бачив, як з аеропорту в Душанбе вилітала до Москви група радянських генералів з фізіономіями, лискучими від жирного плову і випитого алкоголю, а за ними вносили величезні коробки з подарунками.

Через півроку в Душанбе знову виросло наметове містечко, а з травня 1992 року розпочалася війна. До 1997 року, коли вона закінчилася, в Таджикистані поховали понад 150 тисяч людей, понад мільйона стали біженцями, кількість покалічених і дітей, які залишилися сиротами, обчислюється сотнями тисяч. Таджикистан досі не може прийти до тями після всіх руйнувань і горя. І Росія в тій війні, яку досі називають громадянською, взяла найактивнішу участь.

Почалася «гібридна війна». Кремль вирішив відновити свій вплив у Таджикистані, але розумів, що пряме військове втручання загрожуватиме наслідками. Минуло лише два роки, як була виведена радянська армія з Афганістану, і вплутуватися в нову війну було небезпечно. Потрібна була імітація громадянської війни. По-перше, у Таджикистані тоді не було навіть свого міністерства оборони, а вся боєздатна зброя була в 201-й російській дивізії. Російські офіцери продавали зброю обом сторонам. По-друге, потрібний був лідер, що протистоїть опозиції. Його знайшли – це був Сангак Сафаров. Колись судимий на шість термінів – загалом 23 роки ув'язнення, в кримінальній ієрархії був нижнім чином – «бакланом». Цього виявилося достатньо, щоб до нього приєдналися інші авторитети, а також радянська номенклатура. Був створений Народний фронт, який отримав від 201-ї дивізії бронетехніку, автоматичну зброю та гранатомети. На багатьох танках і БТРах Народного фронту майорів червоний радянський прапор. Були і нарукавні пов'язки – білі стрічки, щоб відрізняти народофронтівців від опозиції.

Після звільнення Народним фронтом територій з населенням, що підтримує опозицію, за справу брався спецназ російського ГРУ, карателі, зачищали околиці. Їх підтримували російські вертольоти і літаки. Вбивали нещадно, по річках і каналах пливли трупи, люди втікали до сусіднього Афганістану, де були створені величезні табори біженців. У містах Таджикистану тривав терор – вбивали за акцент, за памірську догану, за родичів, які співчували опозиції.

На початку 90-х років Інтернет ще не міг впливати на формування громадської думки, але російські ТБ і преса вже охрестили таджицьку опозицію «демоісламістами» і всіляко лякали населення тим, що в Таджикистані може з'явитися ісламська держава. Як зараз лякають тим, що в Україні буде «бандерівська» держава. Звичайно, ні слова не говорилося про причини конфлікту, ні про лідерів Народного фронту. Сангака Сафарова хоча і називали колишнім зеком, але російські журналісти приписували йому схвальні епітети – «добрий», «справедливий». Цей низького зросту чоловік із сивою бородою, що носив тільняшку й ондатрову шапку, любив повторювати: «Знищимо антирадянську сволоту в Таджикистані й доберемося до Росії».

Досить аналогій? Одне з найтрагічніших порівнянь – за п'ять років у Таджикистані загинули 73 журналісти. Так само, як зараз в Україні, в Таджикистані вбивали незалежних журналістів, які заважали Народному фронту.
Гібридні війни не новинка в російській імперській політиці, вони мають традиції та достатній досвід
Замість них приїжджали російські пропагандисти і розповідали страшні історії про «ісламістів», називаючи їх «фашистами». І підсумок схожий, якщо порівнювати з Кримом: Таджикистан зараз – надійний російський партнер, з рівнем життя, який щороку знижується. Отримавши новий протекторат, Кремль зазвичай забуває про «визволене» населення. Як, втім, і про російське населення, яке захищали в Кремлі, але яке скоротилося в 10-12 разів.

Гібридні війни не новинка в російській імперській політиці, вони мають традиції та достатній досвід. Звичайно, вони вдосконалюються – в пропаганді велику роль відіграє інтернет, сучаснішою стає зброя. Все інше, як і раніше, – ті ж кримінальники, ті ж борці за відновлення «великодержавства», ті ж обіцянки кращого життя. І той же підсумок – злидні та повна відсутність перспектив.

На іншій території, приблизно в той же час, Росія вела ще одну гібридну війну – в Абхазії. Ті ж кримінальники й ті ж борці «за справедливість», російські літаки і танки. Та ж пропаганда, яка пояснює російському населенню, що Кремль рятує
абхазців від «грузинських фашистів». Все те саме було і в Придністров'ї, а в серпні 2008 року – в Південній Осетії. Імперський маховик з розміреною періодичністю підминав під себе все більші території, залишаючи руйнування і тіла загиблих людей.

В історії з Україною все ж є особливості гібридної війни. У першу чергу, це пов'язано з культурною та ментальною близькістю, почасти з мовною, а це
В історії з Україною все ж є особливості гібридної війни
означає, що російська пропаганда більш дієва, ніж у Таджикистані чи Абхазії на початку 90-х років. По-друге, втрата України сприймається Кремлем як загибель ідеї відновлення імперії. Нарешті, європейська інтеграція та зближення України із Заходом небезпечні для Кремля втратою міфічного іміджу наддержави, необхідного для шантажу пострадянських країн. А далі – втрата ринку для російського газу і нафти і можлива ізоляція, поки в Кремлі не з'явиться більш розсудливий президент.

У російської гібридної війни в Україні є ще одна особливість, це активна участь росіян у військових діях і в пропагандистській війні. Ідеологами виступають навіть ті росіяни, які ще півроку тому позиціонували себе як опозиція до Путіна. І в Криму в березні, і зараз на Донбасі можна побачити в лавах «ополченців» тих, хто влаштовував «Російські марші», хто ловив і бив тих, хто «понаїхали». Незвично бачити в лавах нових путінців ліворадикальну опозицію, особливо лимонівців та «Іншу Росію». Ще недавно вони штурмували в Москві державні установи, тепер штурмують міста на Сході України. У Москві вони були проти Путіна, в Україні – підтримують плани Путіна.

Згадайте слова Анатолія Чубайса про «ліберальну імперію». Тоді, кілька
років тому, його засміяли, а зараз стало очевидно, що в Росії людей без
Незвично бачити в лавах нових путінців ліворадикальну опозицію, особливо лимонівців та «Іншу Росію»
імперських ідей в голові – одиниці. Весь спектр російського політичного божевілля – від праворадикалів до анархістів і ліваків підтримують Путіна, готові йому сприяти і вже допомагають. З одного боку, Путін зачищає ряди своїх
недоброзичливців, а точніше, суперників. З іншого боку, загартовує ряди тих імперців, які можуть воювати за ідею і за самого Путіна де завгодно.

Не думаю, що Путіна слід називати досвідченим політиком, об'єднувачем різних сил в один кулак, «сильною рукою». Пострадянська політика настільки слабка і наївна, дурна і посередня, що всі політичні думки крутяться навколо все тієї ж путінської ідеї «русского» світу, без всяких потуг на лібертаріанство або вибір демократичних систем. У відносному політичному спокої росіяни жили тільки 10 років при Єльцині. Але, на жаль, в цей період не встигло вирости нове покоління. Всі політичні невдачі Єльцина і ностальгія за СРСР допомогли Путіну об'єднати навколо себе залишки пострадянських диктаторських режимів, навіть не пропонуючи жодної економічної та політичної програми. Є тільки мета – відновити імперію, когось шантажем, когось залякуванням, когось окупацією.

Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають судження самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Професор державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

XS
SM
MD
LG