Григорій Бочкарьов, Олена Поляковська
Війна виганяє жителів Сходу України з рідних місць. У кого є можливість, вирушають до родичів і знайомих, виїжджають з районів бойових дій, рятуючи себе і свої сім'ї, біжать хто до Росії, хто в «мирні» області України. І з того, й з іншого боку кордону є багато людей, які не можуть байдуже дивитися на таке лихо – це добровольці, які допомагають втекти від війни і налагодити життя в тимчасових притулках.
Біженців зі східних областей можна знайти в усіх регіонах України. Найскладніша ситуація в областях, сусідніх з Луганською та Донецькою. Єва Гукалова, координатор ініціативної групи «Станція Харків», говорить, що в цих умовах дуже велику роль відіграє волонтерський рух: «Державні служби не можуть задовольнити навіть найнагальніші потреби. Адже люди втратили засоби до існування, будинки, зарплати, пенсії. Максимум, чим їм допомагає держава, це надає житло в Харківській області».
Єва каже, що житло для біженців часто надається в глибинці, далеко не всі люди можуть жити в таких умовах, і комусь треба влаштовуватися на роботу, годувати сім'ю, у когось проблеми зі здоров'ям, маленькі діти. Крім того, люди, які втратили прибутки, не отримують допомоги від держави, й їм просто нічого їсти. Проходить мінімум місяць, поки людина влаштовується на роботу, отримує першу зарплату, або їй переказують пенсію, допомогу, і це також займає не менше місяця. Весь цей час люди змушені якось шукати засоби до існування. Тут приходять на допомогу добровольці, які займаються збором гуманітарної допомоги, продуктів харчування, засобів гігієни та розподіляють їх між вимушеними переселенцями.
Про те, що в Ростові-на-Дону є добровольці, готові прийти їм на допомогу в будь-який час дня і ночі, громадяни України дізнаються від своїх друзів і знайомих, або із соціальних мереж в Інтернеті. Не обходиться і без «сарафанного радіо» – воно теж добре допомагає.
Доброволець Анатолій Котляров вирішив створити групу «Братська допомога» після того, як друзі попросили його дати притулок хоча б на одну ніч спочатку своєму знайомому з України, потім – мамі з двома дітьми. Але всіх у себе вдома не розмістиш, тому «потрібно було щось робити». Власний волонтерський досвід у Котлярова досить багатий. Студентом розбирав завали після землетрусу в Спітаку, організовував гуманітарну допомогу жителям Кримська, постраждалим від повені. Тепер ось став координатором громадської групи добровольців «Братська допомога», яка допомагає біженцям з південно-східних районів України, розповідає Анатолій Котляров:
– Ми стежимо за обстановкою на прикордонних постах через засоби масової інформації, використовуємо якісь свої особисті контакти. Якщо виникають форс-мажорні обставини, то їдемо туди самостійно. Зустрічаємо біженців, привозимо, розміщуємо.
Телефон Котлярова дзвонить практично постійно, на моніторі раз у раз з'являються нові заявки від людей, які готові прийняти українських біженців. Заявки надходять, можна сказати, з усієї країни. Дуже багато з Краснодарського краю, є навіть із далеких від місця конфлікту Іркутська і Владивостока. Деякі з тих, хто запрошує, обіцяють навіть вислати гроші на авіаквитки.
Спочатку приїжджали люди цілком самодостатні, на своїх автомобілях, самі тут знімали собі житло, не потребували пошуку роботи, соціальних виплат. А зараз усе більше і частіше приїжджають люди, в яких добре, якщо з собою є якась сумка
Дніпропетровськ розташований у трьох годинах їзди від Донецька і тут також багато біженців із сусіднього регіону. Про те, що місцеві волонтерські організації надають допомогу, оголошується на вокзалах і в ЗМІ, але найбільш ефективно інформація поширюється завдяки так званому «сарафанному радіо», говорить координатор волонтерського центру «Допомога Дніпра» Євген Хапатько. За його словами, за день до центру звертаються понад 100 осіб, й іноді у людей немає з собою навіть найнеобхіднішого:
– Спочатку приїжджали люди цілком самодостатні, на своїх автомобілях, самі тут знімали собі житло, не потребували пошуку роботи, соціальних виплат. Після приїзду вони реєструвалися, щоб, коли в Україні з'явиться законодавство щодо біженців, переселенців, мати якісь виплати, пільги, щоб не бути осторонь цього списку. А зараз усе більше і частіше приїжджають люди, в яких добре, якщо з собою є якась сумка.
У місті Азові Ростовської області створений громадський штаб зі збору гуманітарної допомоги для українських біженців. Наталя Гончаренко – член цього шатба:
– Усі побачили, що в Некліновському районі виникли складнощі у біженців, адже люди здебільшого мало не голі й босі в цих пунктах тимчасового розміщення опинилися. Клич пішов містом, і всі тут же відгукнулися, і всі понесли – хто що міг. І миючі засоби, і засоби особистої гігієни, постільна білизна – те, що в першу чергу необхідно для організації нормального побуту.
Азовчанка Олена Чекунова каже, що саме необхідне насамперед:
– Це дитяче харчування, пральні порошки, ті ж тазики, в яких матусі можуть випрати білизну. Це і емальовані коновки, щоб приготувати або розігріти кашку дитині. Макарони, інші продукти, ми ні від чого не відмовляємося, коли люди приносять – хто що може віддати, то і несе. Біженці раді будь-якій допомозі.
У регіонах, де йдуть бойові дії, теж працюють волонтери. Найчастіше це одинаки, які розвозять ліки і продукти тим, хто з різних причин залишився, фактично, на полі бою. Олексій (прізвище він просив не називати) два-три рази на тиждень відправляється в рідний Слов'янськ, щоб допомогти людям похилого віку і хворим людям:
– Почалася наша діяльність з того, що з Київської області з нами зв'язалися люди і запропонували допомогу. Ми сказали, що нам самим допомога не потрібна, але ми знаємо, кому вона необхідна. І люди перерахували 5 тисяч гривень. Ми ці гроші перетворили на продукти і медикаменти. Я і моя дружина особисто знаємо тих, хто цього потребує: багатодітні сім'ї, інваліди, ми трошки займалися цим ще до початку конфлікту. І зараз ми знаємо людей, які не змогли виїхати, і кому потрібна допомога.
Велика частина з тих, хто залишився, – люди незабезпечені, незаможні, в яких немає ні машин, ні грошей для того, щоб виїхати з міста
Олексій розповів, що поступово вони розширювали свою діяльність. У них з'явилися списки людей, що залишилися в Слов'янську, а там продовжують жити близько 45 тисяч осіб. Велика частина з тих, хто залишився, – люди незабезпечені, незаможні, в яких немає ні машин, ні грошей для того, щоб виїхати з міста. У багатьох вдома лежачі хворі, інваліди. Олексій купує продукти, ліки і привозить їх у Слов'янськ, що в умовах військових дій рівноцінно подвигу. На своїй сторінці в соціальній мережі Олексій регулярно звітує – на що і скільки було витрачено коштів з добровільних пожертвувань.
Ростовський волонтерський рух «Щасливе дитинство» за участі театру «Арт-Тайм» організовує свята для дітей-біженців з Донбасу. У програмі, як правило, затійники, музика, ігри, солодкий стіл, повітряні кулі, подарунки, арт-терапія, заняття з психологами. Як розповіла керівник цієї громадської організації Олена Савицька, як тільки на Дону з'явилися біженці з дітьми, так вони і стали збирати для малюків подарунки, зокрема і солодощі. Далі – більше. Тепер уже «Щасливе дитинство» – разом зі своїми партнерами – організовує для дітей з Донбасу і найрізноманітніші заходи, не тільки розважального характеру.
Для України ситуація з біженцями абсолютно нова, але, незважаючи на це, добровольці відзначають, що люди активно пропонують допомогу – житло, продукти, ліки, речі. Гроші в основному передаються безпосередньо, розповів координатор центру «Допомога Дніпра» Євген Хапатько:
В Україні, яка вперше зіткнулася з проблемою біженців, немає відповідних законодавчих норм
– Засоби знаходять волонтери. Люди жертвують гроші, в основному, конкретно якійсь родині, не віддають в центр, а просто підходять, просять нас показати їм якусь сім'ю, яка потребує коштів, наприклад, з маленькою дитиною, інвалідів або ще щось, і надають цілеспрямовану фінансову допомогу. Житло або волонтери знаходять, або держава надає гуртожитки. Те, що надають люди, розбирається відразу ж, квартири або будиночки.
За словами Євгена Хапатька, українська держава все більш активно включається в процес допомоги біженцям. Але в Україні, яка вперше зіткнулася з проблемою біженців, немає відповідних законодавчих норм. Проте волонтер каже, що в центрі допомоги біженцям постійно працюють представники соціальних служб, міграційної служби, там же можна отримати консультацію юриста з різних питань.
