Коли кінокартина «Шоу Трумана» з неповторним Джимом Керрі вперше вийшла на екрани в 1998 році, критики дуже схвально відгукнулися про фільм. Публіку заінтригувала ідея, що все життя людини (героя фільму Трумана Барбенка) можна перетворити на мега-шоу, яке транслюватимуть на весь світ. Цей фільм зібрав значну суму як на 1998 рік – 264 мільйони доларів у прокаті, а сам Джим Керрі отримав за роль Трумана премію «Золотий Глобус». Але головне, що фільм уже давно вважають шедевром і пророцтвом.
Я пам'ятаю, як серце вискакує з грудей, коли човен втікача Трумана пробиває намальовані хмари на декораціях гігантської студії, і він розуміє, що все його життя було фейком. Не розуміючи ще тоді, що ті самі почуття я переживатиму, спостерігаючи за Кримом, тільки через 16 років.
Складно позбутися відчуття, що ми стали випадковими свідками «шоу Трумана», а жителі півострова, який поступово перетворюється на ізольований від зовнішнього світу острів, стають учасниками гігантського за своїми масштабами експерименту
Дивлячись на те, що відбувається в Криму, складно позбутися відчуття, що ми стали випадковими свідками «шоу Трумана», а жителі півострова, який поступово перетворюється на ізольований від зовнішнього світу острів, стають учасниками гігантського за своїми масштабами експерименту.
Згідно з результатами опитування Research&Branding Group, проведеного в 2012 році, 77 відсотків українців ніколи не виїжджали закордон. Навіть більше, 36 відсотків українців ніколи не були за межами своєї області. Цифри значно різняться від регіону до регіону, але в цілому мешканців Південного Сходу (серед них і Криму) відносять до найвпертіших домосидів. І це небажання залишати свій маленький відокремлений світ (якщо співвіднести його з «алегорією печери» Платона), було давньою передумовою для формування своєї закритої громади, яку не розуміють і яка сама не розуміє зовнішній світ. Події Майдану стали тими вітрами змін, від яких хотілося сховатися в затишному пляжному будиночку на березі вічно сонячного острова.
Тепер уже ні для кого не таємниця, що окупація Криму була зрежисована давно і в найдрібніших деталях. Це вже зараз деякі знайомі журналісти по той бік відверто розповідають, що їм було відомо про повторну анексію регіону задовго до того, як «зелені чоловічки» встановили російські триколори над будівлями кримських Парламенту і Ради Міністрів.
«Так, знав, що готують прихід російських військ», – говорить один з інсайдерів, ім'я якого доведеться не називати, – «але змінювати щось не було ні можливості, ні бажання. Майдан тоді здавався катастрофою всього, в що ми вірили. Тому були б раді й приходу Чорта Лисого, аби тільки захистити себе від наслідків перевороту». Ніщо не мало порушити ілюзію ідилії на гламурному острові Крим.
Усе має свою ціну. І кримчани заплатили за ілюзію стабільності свою високу ціну, усвідомлення якої рано чи пізно змусить їх кусати лікті
І таки так, ілюзія ідилії збережена. Найпопулярніший аргумент у суперечці про приналежність Криму прихильники анексії півострова рано чи пізно зводять до прозаїчного: «А зате у нас немає війни, як на Донбасі». Якось легко забуваючи при цьому, що війни на Донбасі не було б, якби не було б анексії Криму.
Усе має свою ціну. І кримчани заплатили за ілюзію стабільності свою високу ціну, усвідомлення якої рано чи пізно змусить їх кусати лікті. По-перше, при владі залишилися ті самі люди, які кримський бюджет перетворили на власний «філософський камінь», вічне джерело невичерпного багатства.
По-друге, кримчани втратили право вибирати своїх міських і сільських голів. Мера міста обиратимуть депутати міської ради, а сільського голову – депутати сільради. При цьому депутатів обиратимуть за пропорційною системою і за закритими списками. Інакше кажучи, кримчан перетворили на статистів виборчого процесу, в якому «нова» стара влада користується логікою Генрі Форда: «Ви можете вибрати машину будь-якого кольору, якщо цей колір – чорний». Вибори в російському Криму будуть швидше племінними ритуальними танцями біля багаття, ніж реальним волевиявленням.
По-третє, з квітня всіх кримських операторів зобов'язали встановити технічні пристрої, які дозволяють блокувати доступ кримчан до інформації, відомі як «чорні ящики». Офіційно встановлення таких ящиків у самій Росії влада виправдовує турботою про психіку користувачів інтернету, яким ні до чого дивитися занадто багато порнографії, насильства та пропаганди фашизму. А неофіційно «чорні ящики» можуть і будуть використовувати для блокування будь-якого незручного контенту, враховуючи і заклики до відновлення єдиної України.
За останні, до речі, в російському Криму передбачена кримінальна відповідальність терміном тюремного ув'язнення до п'яти років. Таку поправку до Кримінального кодексу, що посилює відповідальність за публічні заклики «до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації» ухвалила четвертого липня Держдума Росії. Це по-четверте.
По-п'яте, це інформаційно стерильне телебачення російських каналів у Криму, що дозують інформацію в тому руслі і в тих обсягах, які необхідні Кремлю для створення і контролю громадської думки в регіоні. Піпл схаває все – і казку про білого бичка, і сльозливі історії про розп'ятого національними гвардійцями хлопчика в Слов'янську.
По-шосте, ФСБ веде активну роботу з вербування позаштатних співробітників, які б доносили на неблагонадійних кримчан. «На телефон дзвонять і вдень, і вночі», скаржиться знайомий молодий кримський татарин, який волею долі опинився на нижчих сходинках місцевої влади. «Беруть змором. Я не прогнуся, але за інших ручатися не можу», переконаний мій співрозмовник. А хіба потрібно бути Вангою, щоб передбачити, що мережа інформаторів ФСБ в Криму зростатиме в геометричній прогресії і напевно досягне рівня штазі в НДР? Тепер говорити і писати можна тільки про те, що дозволено кремлівськими старцями.
Відрізані з усякого погляду від усього світу, кримчани поки не готові прийняти реальність зовнішнього світу. Різкий голос головного режисера шоу поки приглушує будь-який здоровий глузд
Нарешті, метафоричні декорації лубочно щасливого острова Трумана Барбенка втілюються в цілком реальних фізичних межах Криму, куди не пливуть чужі кораблі і не летять чужі літаки. Відрізані з усякого погляду від усього світу, кримчани поки не готові прийняти реальність зовнішнього світу. Різкий голос головного режисера шоу поки приглушує будь-який здоровий глузд. Тут згадується саркастична посмішка Крістофа, режисера «Шоу Трумана» в кінокартині: «Ми приймаємо реальність такою, якою нам її підносять».
Кримчан шкода, оскільки в нових реаліях вони вже нічого не вирішують. У них забрали їхні права говорити і думати за себе і свою долю. Але їм важко допомогти, поки вони самі не зрозуміють, що право вибору не вимірюють у надбавках до пенсій, а право голосу не купиш фальшивими обіцянками захисту від неіснуючої загрози зовнішнього світу.
Максим Миреєв, американський блогер, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
