Кілька мініатюрних спостережень у Сімферополі. І ви не повірите, всі – найсвіжіші.
Отже, аптека (назвемо №1). Заскочила вранці взяти собі аскорбінку. Коли починається першіння в носоглотці, то найкращий засіб – аскорбінова кислота. Ін’єкційно – на глюкозі в/в, у таблетках – чиста. Ударна доза в 2 прийоми і ви позбавляєтесь розвитку вірусу моментально. Собаці собача смерть. От би так від кремлівських придумати супер-аскорбінку. Випив – і немає терористів. Випив дві дози – і немає градів і буків. Випив три дози – і кремля немає!
Беру аскорбінку, наполягаю на «Стиролі». Фармацевт каже – немає поставок. Через те, що вчора я вже вимагала лише українське, то сьогодні вона відразу стала шукати, що є. Знайшла ревіт, але теж ворожий. Я подумала і сказала: «Давайте. Скоро нічого українського не буде. Одна клята Росія скрізь. Ось тоді і завиють всі «ДОДООООООМУ!».
Фармацевт подивилася на всі боки і сказала: «Ми вже давно виємо. Обіцяли зовсім інше. Швидше б Україна нас забрала назад. Ми трагічно помилилися!»
Вдруге, в центрі міста довелося щось купити від кашлю дочці. Зайшла в аптеку (№2).
Питаю їй і собі найсильніше від вірусу щось. Ось, щоб раз і назавжди. Вона дала краплі якісь на основі аскорбінки. Сума – 1000 рублів. Я охрініла. Кажу: «Так це тільки пенсіонери і можуть у вас купувати. Вони нині багаті. Пенсії їм задрали в 3 рази. У 3 рази більше можуть таблеток брати собі!» А дівчина мені відповідає: «А Ви знаєте, як вони торгуються?! Кажуть, що їхніх пенсій не вистачає навіть на дешеві продукти й аспірин. Що пенсію підняли втричі, але жити все-одно стало вдвічі важче. Раніше за гривні багато могли. Тепер за рублі – мало.
А третє, про що хочу написати, – це не моє спостереження. Але мені воно так сильно душу пригріло, що не можу промовчати. Розпирає мене.
«Здрастуйте, Ліза! У червні відпочивали з сім'єю у себе вдома, в Місхорі (самі з Києва). Увечері, в день двадцятиріччя спільного життя, вирішили відпочити в кафешці на пляжі. Між кафешками – танцпол. Грає ансамбль. Народу не багато (типу не сезон нині), а танцюючих взагалі немає. Підходжу до тапера і прошу «Червону руту» – поклав 300 дерев'яних. З першої ж секунди – танцпол забитий, народ посповзався з усього пляжу, хор співав голосніше за музикантів. Музики побачили такий поворот і ще на 40 хвилин зарядили попурі з найкращих українських пісень. Після цього – народ ще довго співав щирою українською мовою».
Ліза Богутскі, українка, етнічна росіянка, жидобандерівка з Криму
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
