День незалежності України цього року – особливий. Для кожного він свій: для військових і цивільних, активістів і обивателів. Це вже і не свято, і не календарна дата, а національна ідея, яка об'єднує мільйони.
Для мене, як і для багатьох кримчан, День незалежності України сьогодні з домішкою гіркоти. Ми – жителі анексованої території. Повірте, це сильно псує настрій. Можна переїхати на материкову Україну, але позбутися туги за домівкою і близькими не можна.
Я знаю, як важливо кримчанам знати, що про них пам'ятають
Саме тому цей день був для мене, корінної кримчанки, зворушливим і сумним. Я згадувала про своїх друзів у Криму, які не мають можливості вийти на вулицю з прапором своєї країни або заспівати її гімн. У нас така можливість була, і ми вийшли. За себе, за друзів, за всіх, хто хотів би, але не зміг.
Я знаю, як важливо кримчанам знати, що про них пам'ятають. І сьогодні на Майдані я випадково зустріла людину, яка (так уже вийшло) постійно нагадує усьому світові, що Крим – це Україна.
Міністр закордонних справ Павло Клімкін про щось розмовляв з невисоким чоловіком в окулярах. Спілкуватися з народом міністр навряд чи планував, але мені було, що йому сказати.
Коли Павло Клімкін попрощався зі своїм співрозмовником, я попросила приділити мені одну хвилину. Це було важливо: не для міністра, для мене.
– Добрий день. Я вас слухаю.
– Добрий день. Я з Криму. Хочу подякувати Міністерству закордонних справ України за непримиренну позицію, яку воно займає в питанні анексії Криму, а також спроби повернути на батьківщину кримчан Олега Сенцова, Олександра Кольченка та інших викрадених громадян України.
Міністр посміхнувся, потиснув руку.
– Спасибі. Ми Олега обов'язково витягнемо. І всіх інших.
– Кримчани сподіваються на вас. Ви, будь ласка, не зупиняйтеся.
– Не сумнівайтеся! Я вже говорив: спочатку ми пустили продукти, а потім і самі зайдемо. Я обіцяю. Ви, головне, тримайтеся.
Після цього Павло Клімкін попрощався і пішов. Не знаю, чи багато кримчан він зустрів сьогодні, але мені з міністрів зустрівся тільки він.
Про нас пам'ятають. Ми – люди. Нам це важливо
Говорити «спасибі» завжди приємно. Можливо, це видасться дивним, але мені насправді було важливо сказати голові МЗС спасибі. Щоразу, коли на брифінгу звучать слова про те, що Україна ніколи не визнає анексію Криму, коли МЗС вимагає повернути додому Олега Сенцова і всіх інших викрадених українців, кримчанам стає трошечки легше.
Тому що про нас пам'ятають. Ми – люди. Нам це важливо.
Леся Приморська, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
