Мзія Паресішвілі
Цього літа виповнилося 22 роки з моменту підписання Дагомиських угод між Грузією та Російською Федерацією, згідно з якими Росія ввела миротворчий контингент в Південну Осетію. Так завершилася гаряча фаза грузинсько-осетинського конфлікту початку 90-х років. А в кінці вересня цього року в Тбілісі відзначили 21-шу річницю з дня падіння Сухумі і поразки в грузинсько-абхазькому збройному конфлікті. Протягом двох десятків років грузинська влада використовували різну тактику, намагаючись повернути контроль над регіонами, що відкололися, але безуспішно. Весь цей час Росія залишалася важливою силою в зонах конфлікту, роль якої в окремі періоди дуже різнилася. Певний час Грузія сприймала Росію як посередника і миротворця, але після серпневої війни 2008 року та визнання незалежності де-факто сепаратистських регіонів Москва для Тбілісі стала окупантом.
Від визнання незалежності до інтеграції: такий шлях намітила Росія для Абхазії. В Тбілісі обурені новим проектом договору «Про союзництво та інтеграцію» між Росією і визнаної нею самопроголошеною республікою Абхазія, проект якого минулого понеділка було направлено в Сухумі з Москви.
Міністр оборони Грузії Іраклій Аласанія заявив, що ніякої правової сили цей документ мати не буде. «Абхазія – невід’ємна частина Грузії, як і Цхінвалі (Південна Осетія). Я впевнений, що в найближчому майбутньому, за допомогою тиску з боку міжнародної спільноти, ми почнемо процес деокупації», – зазначив Аласанія.
За цією стандартною для грузинського політика або чиновника заявою ховається надія на повернення втрачених земель, хоча знайти підстави для неї вельми непросто.
22 роки тому Росія, на відміну від сьогоднішнього дня, виступала за територіальну цілісність Грузії. Про неї йшлося, зокрема, в угоді, досягнутій в Москві 3 вересня 1992 року між Тбілісі, Сухумі та Москвою. Однак, зупинити війну, яка розпочалася після того, як 14 серпня 1992-го грузинські війська під керівництвом міністра оборони Тенгіза Китовані перетнули адміністративний кордон, знамените рукостискання між Едуардом Шеварнадзе і Владиславом Ардзінбою, до якого їх буквально силою примусив Борис Єльцин, вже не змогло.
Грузинсько-абхазьке протистояння виникло не відразу. Коріння конфлікту можна шукати ще в сталінській національній політиці, одним з епізодів якої був, зокрема, перехід абхазьких шкіл на грузинську мову.
Загострення відносин між абхазькою та грузинською інтелігенцією сталося в 70-і роки. Коли в Тбілісі в 1978 році йшли масові демонстрації протесту проти позбавлення грузинської мови статусу державної, в Сухумі протестували проти виключення з нової Конституції Грузинської РСР пункту про суверенітет Абхазької АРСР.
Розвал Радянського Союзу в Грузії супроводжувався підйомом національно-визвольного руху. Грузинські лідери на чолі зі ЗвіадомГамсахурдією займали вкрай націоналістичні позиції. «Грузія для грузинів» – це гасло стало передвісником двох кривавих міжетнічних конфліктів.
Перший почався в Південній Осетії після того, як Тбілісі позбавив її статусу автономної області, ще під час правління Гамсахурдія, і продовжився до середині 1992 року (грузинською армією вже керував той же самий Тенгіз Кітовані). Конфлікт в Абхазії став результатом «війни законів» між Сухумі і Тбілісі, ау військову площину він перейшов у серпні 1992 року, в розпал громадянського протистояння, що охопило багато регіонів Грузії після повалення першого президента.
В результаті міжетнічного конфлікту в Абхазії загинуло близько 10 тисячосіб із обох сторін, до 2 тисяч досі вважаються безвісти зниклими. Понад 200 тисяч біженців із Абхазії (в основному, етнічні грузини) так і не змогли повернутися у свої будинки.
14 травня 1994 року в Москві за посередництва Росії було укладено «Угоду про припинення вогню і поділі сил» між грузинською і абхазькою стороною. Принижена ураженнями в двох конфліктах, економічно спустошена Грузія приєдналася до СНД і погодилася на розміщення колективних сил безпеки цієї організації в Абхазії. У ті роки ще залишалася надія на те, що ситуація може вирішитися на користь Грузії, адже Росія демонструвала свою прихильність принципу територіальної цілісності Грузії. Країни СНД навіть ввели економічну блокаду Абхазії.
Прихід до влади Путіна і зміна політики
Однак за наступні роки реального просування у врегулюванні конфліктів не відбулося. Прихід же до влади Володимира Путіна ознаменувався зміною політики Росії. Зокрема, з Абхазії була знята блокада. Грузинська влада все частіше висловлювала невдоволення, звинувачуючи Росію в тому, що замість миротворчості вона, переслідуючи свої цілі в регіоні, заохочує сепаратизм.
Але особливо загострилися відносини після приходу до влади в Грузії Михайла Саакашвілі. Останній не тільки став відкрито заявляти, що Росія не посередник, а сторона конфлікту, а й явно повів всю ситуацію до загострення. Представників де-факто влади Абхазії і Південної Осетії в Тбілісі все частіше стали називати маріонетками Росії. Глава грузинського «Центру з прав людини» Алеко Цкітішвілі згадує, як правозахисники намагалися зупинити цю агресивну риторику.
«У той період дуже посилилася не лише риторика, це було схоже на мілітаристську кампанію. Бюджет Міністерства оборони становив півтора мільйона ларі, в той час як апарату держміністра з врегулювання конфліктів було виділено всього 600 тисяч ларі. Це абсолютний дисбаланс для країни, яка намагається врегулювати конфлікт мирним шляхом», – говорить грузинський експерт.
Після війни серпня 2008 року і визнання Росією незалежності відколених регіонів, Грузія вийшла зі складу СНД і розірвала дипломатичні відносини з Росією. Урядом було ухвалено закон про окуповані територій. Росія не залишилася «в боргу»: як постійний член Ради безпеки ООН, вона заблокувала місію Організації Об’єднаних Націй і місію ОБСЄ в Грузії.
Всі ці роки Тбілісі добивається дозволу на повернення біженців. Грузія вважає своїм дипломатичним успіхом те, що незважаючи на опір Москви,Асамблея ООН приймає щорічну резолюцію про право біженців на повернення в Абхазію і Південну Осетію. Втім, позиція представників де-факто влади не змінюється.
Ось що з цього приводу заявив нинішній абхазький лідер Рауль Хаджимба «Ехо Кавказу» ще в 2011 році, коли він балотувався на пост президента самопроголошеної республіки:«Я думаю, що ми вже вирішили цю проблему: ми повернули на сьогоднішній день досить велику їхню кількість. Жодна сторона конфлікту в іншому регіоні світу не може похвалитися цим. У нас приблизно 60 тисяч біженців повернулися на територію Гальського та інших районів Абхазії. І нам треба вирішувати питання адаптації та створення умов для цих людей».
Прийшовши до влади, РаульХаджимбамає намір анулювати п’ять із шести пропускних пунктів через адміністративний кордон по річці Інгурі. Цьому передувало позбавлення абхазьких паспортів 20 тисяч грузинів в Галі.
Закон «Про окуповані території»
Очікування того, що після приходу до влади «Грузинської мрії» ситуація зміниться, не виправдалися. Хоча з Тбілісі вже два роки не чути ніякої агресивної риторики, всі чиновники говорять тільки про мирне вирішення конфліктів. Держміністр з реінтеграції Грузії тепер очолює перейменоване Міністерство з питань цивільного примирення. Ним є в минулому конфліктолог Паата Закареішвілі. Звичайно, не всі його мирні ініціативи знаходять підтримку в Грузії. Так, наприклад, він вже рік марно добивається від парламенту скасування закону «Про окуповані території», який передбачає аж до кримінальної відповідальності покарання за в’їзд на територію де-факто республік іноземних громадян з боку Росії.
«За підтримки європейських інститутів ми доб’ємося того, що цей закон буде боротися проти окупації, але не проти людей, що проживають на окупованих територіях», – говорить політик.
Пом’якшення цього закону вимагала Росія. Проте спостерігачі не вважають, що навіть після цього Москва піде хоч на якісь поступки. Наприклад, погодиться на пропозицію Тбілісі укласти з нею договір про непоновлення вогню.
Росія, як абхазька і осетинська сторони, наполягає, що такий договір повинен бути укладений з Сухумі і Цхінвалі. Тбілісі відмовляється, відповідаючи, що підписання таких угод стало б легітимацією де-факто республік. Крім того, Грузії потрібно убезпечити себе саме від Росії, а зовсім не від регіонів, які відкололися від неї.
Курс на інтеграцію в НАТО триває
Виходу з цього глухого кута поки не видно. Московські експерти не приховують, що Росії потрібна Грузія цілком, Грузія, яка відмовилася від євроінтеграції та входження в НАТО. Тільки це могло б гіпотетично змусити Кремль змінити свою політику. До речі, в де-факто республіках було чимало побоювань щодо цього, каже голова Інституту грузинсько-абхазьких відносин Зураб Шенгелія.
«Абхазьке суспільство, як і його політична еліта, досі живуть у страху, що може статися зближення Грузії з Росією, і що Москва «обміняє» абхазів на грузин. І цей страх посилився після зміни влади в Грузії», – говорить експерт.
Однак «Грузинська мрія», яка прийшла до влади, хоч і робить спроби налагодити відносини з Москвою, явно не має наміру змінювати вектор розвитку країни. Грузія підписала угоду про асоціацію з Європейським союзом і всіма силами намагається прискорити подальшу інтеграцію в НАТО. Заклики змінити цей вектор, доля самих маргінальних грузинських політиків, які не мають практично жодної ваги.