Аскольд С. Лозинський
Саміт у Мілані з Україною, Росією та Європейським союзом ще раз підкреслив, чому просто дипломатія не може бути вирішенням нинішньої кризи Україна-Росія. Це було особливо видно із зауважень, зроблених президентом Росії Володимиром Путіним, він висловив сумнів щодо самого суверенітету України так зарозуміло, що навіть канцлер Німеччини Анґела Меркель була змушена висловити «догану» президентові Росії та нагадати йому про Будапештську угоду 1994 року. До речі, вона могла б згадати ще багато угод і договорів, які Росія чи її попередник СРСР підписали. Підпис на юридично обов’язковому документі нічого не значить для Путіна та його попередників чи Росії та СРСР.
Президент України Петро Порошенко, який також був присутній у Мілані, не має ілюзій. Він знає, що єдиний спосіб зупинити агресію Росії – стримування, а не дипломатія або заклики до російського почуття справедливості. В даний час більшість лідерів західних урядів усвідомили це. Сама канцлер Меркель прийшла до усвідомлення цього щодо свого давнього друга з Росії. Заходи, як на саміті у Мілані, продовжуватимуться для того, щоб дати можливість президентові Путіну зберегти гідність і погодитися в тій чи іншій формі на мирні угоди. Але таке погодження стане реальним тільки тоді, коли санкції та збитки для Росії стануть нестерпними. Щоб не мати ніякого іншого виходу на зустрічах найвищого рівня, Росія мусить бути поставлена в нелегке становище, бути пресованою з усіх боків, пригніченою економічно та з реальними можливостями збройної невдачі за великої кількості жертв. Для цього Україна має бути озброєна до зубів, а на Заході повинна бути сила волі і духу, щоб зупинити Росію.
Сьогодні цікавий феномен полягає в тому, що в той час як західні лідери засвоїли урок про те, хто такий Путін і що таке Росія, багато аналітиків на Заході продовжують пропонувати маревні рішення і рекомендації. Природно, є й проросійські сценаристи з російським порядком та намірами. Часто буває важко відрізнити, де лукавство, а де просто маячня, бо, на жаль, ці розходження часто непомітні.
Агресія живить російського ведмедя
Розглянемо такий спосіб вирішення, пропонований деякими західними аналітиками: США і їхні союзники по НАТО повинні утриматися від поставок зброї в Україну та обмежити видиму участь у військовому аспекті конфлікту, в той же час дипломатично демонструючи свою підтримку Україні. Це, в свою чергу, змусить Україну відмовитися від військового вирішення проблеми, а також заохотить Україну до створення стійкої оборони, а не прагнення відвоювати втрачену територію. У свою чергу, це приведе Росію до столу переговорів із життєздатною та прийнятною пропозицією.
Такий сценарій не міг бути краще написаний навіть у Москві самим Путіним. Це саме те, що хоче Росія – підтвердження «статус-кво» і нагороди за погану поведінку. Результат, однак, – це смертний вирок не тільки для України, але і для всього цивілізованого світу і його ідеалів демократії. Після винагородження за агресію Росія сидітиме склавши руки недовго: поповнить свої сили, дочекається пожвавлення економіки і протягом декількох років перейде до наступу знов. Україна стане першою жертвою, але, звичайно, не останньою.
Цей тип стратегії неправильний не тільки морально, але й стратегічно. Крім того, він грає безпосередньо на російські очікування. Росія в кінцевому підсумку переважає, тому що Захід не хоче конфлікту, в той час як Росія фактично отримує насолоду від своїх агресивних намірів. Так, навіть російські люди були навчені протягом сторіч бути агресорами. Теперішніх дев’яти часових поясів Росії не достатньо. Агресія живить російського ведмедя. На жаль, багато аналітиків на Заході, навіть з найкращими намірами, не можуть зрозуміти російського мислення, тому що воно таке чуже нашому нормальному і цивілізованому.
Путінська Росія майже не відмінна від «Ісламської держави»
Існує тільки одне вирішення нинішньої кризи Україна-Росія – стримування, а НЕ умиротворення. Захід намагався умиротворення в минулому з Гітлером, Сталіним. Але падіння Радянського Союзу відбулося тільки тоді, коли Захід перейшов до стримування. Сьогодні Україна несе на собі весь тягар новітньої російської агресії. Україна виявила готовність бути речником Заходу та захисником Європи у боротьбі з новітньою російською агресією. Гостріші санкції проти Росії та посилення надання Україні як нелетальної, так і смертоносної зброї зупинить Росію і змусить сісти за стіл переговорів, хоча й неохоче, але з іншим менталітетом, десь між звичайною недобросовісністю і сумлінністю, необхідного для процесу дипломатії. Щойно в той момент у дипломатії може бути шанс.
Путінська Росія є раком, майже не відмінним від «Ісламської держави». Путін також головоріз, він вчинив різанину в незліченних формах і часто робить це нишком, одночасно заперечуючи свою причетність до цього. Тим не менше, він і його представники, підбадьорені наївністю Заходу, продовжують творити зло, висловлюючи ще й обурення. Рейс MH17 «Малайзійських авіаліній» був лише одним прикладом цього. Омана про умиротворення Росії може скінчитися тільки погано.
Аскольд С. Лозинський, колишній голова Світового конгресу українців, юрист
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
