Доступність посилання

ТОП новини

Кримський вихід. Поїхати, щоб повернутися


Сергій Костинський

«Ніхто не пришиває латки до старої одежі, відірвавши від нової; а інакше й нову роздере, і до старої не підійде латка від нової. І ніхто не вливає молодого вина в старі бурдюки, а інакше молоде вино прорве бурдюки, і розіллється, і бурдюки пропадуть; але молоде вино треба вливати до нових бурдюків; тоді збережеться і те й інше» Лк. 5: 36–39

Тенденція останніх місяців – економічно активна молодь, яка підтримала анексію Криму, залишає півострів у пошуках кращого життя в Краснодарі та Москві. Мотив міграції носить, головним чином, економічний характер. Молоді люди, які ще навесні голосували на фейковому «референдумі», їдуть на російський материк за високооплачуваною роботою, широкими кар'єрними та діловими можливостями. Це покоління їде, щоб не повернутися вже ніколи.

А що робити молоді, яка не голосувала на «референдумі» 16 березня, не брала участь у виборах 14 вересня, але чию долю визначили Російська Федерація, лідери кримської організації «Партії регіонів» і 30-40% земляків, які ніколи не приховували свого бажання жити в Росії?

Вихід, нехай суперечливий і неоднозначний, один – тимчасово переїжджати на український материк, щоб обов'язково повернутися вже в новій якості після деокупації півострова.

Кримський патріотизм

Ті 32% виборців, які своєю участю в псевдореферендумі були покликані легітимізувати анексію Криму, голосували з однією мотивацією – економічною, однак цілі перед собою ставили різні.

Якщо частина старшого покоління (не секрет, що на два мільйони населення кримської автономії припадає понад 500 тис. пенсіонерів) і економічно активних кримчан, що працюють в бюджетній сфері, зробила свій вибір на користь того, щоб отримати доступ до більш високих соціальних стандартів, «сидячи на місці». То частина молодого покоління кримчан проголосувала, насамперед, за можливість, попередньо отримавши паспорт Російської Федерації, назавжди зійти на російський «берег».

Загальнопоширений міф про «кримський регіональний патріотизм» розбивається не тільки об міграцію молоді до Росії, але також об настрої старшого покоління кримчан

Загальнопоширений міф про «кримський регіональний патріотизм» розбивається не тільки об міграцію молоді до Росії, але також об настрої старшого покоління кримчан. Соціологічні заміри «місцевого патріотизму» у 2012 році показали, що більшість жителів півострова прагнуть того, щоб їхні діти жили краще, а значить – подалі від них.

Два роки тому на запитання: «Чи хотіли б Ви, щоб Ваші діти залишилися жити у Вашому місті (селищі)», позитивну відповідь дали лише 33% респондентів. Тоді як частка тих, хто хотів би, щоб діти виїхали, склала 51%. Відповідно, індекс «місцевого патріотизму» в Криму є негативним (–18). Аналогічні, але більш ранні заміри підтверджують цей тренд.

Дослідження також показує, що носієм подібних переконань є, в першу чергу, «слов'янське» населення, яке складається переважно з переселенців і їхніх нащадків. Кримські фахівці з глузуванням коментують цей факт фразою «ще не встигли речі розкласти, як збираються назад».

Так, серед кримських «слов'ян» співвідношення між тими, хто за те, щоб діти жили в іншому регіоні, і тими, хто хотів би, щоб діти залишилися жити в рідному населеному пункті, становить 50% проти 36%. Негативний індекс «місцевого патріотизму» в цьому випадку дорівнює –14, що близько до «середньої температури» в цілому в Криму.

Водночас серед кримтатар цей індекс є позитивним: 39% проти 43% (+4). Але варто відзначити, що в кримськотатарському середовищі виправдана міграція всередині півострова, тоді як переїзд з Криму не заохочується. Цьому сприяє укорінена в роки депортації національна ідея, згідно з якою кримськотатарський народ має повернутися, вкоренитися і добитися повного відновлення своїх політичних прав на рідній землі.

Незважаючи на те, що з моменту анексії Криму на материк України перебралися понад 8 тис. кримтатар (тих, хто не зміг примиритися з російською реальністю, побоюється за особисту безпеку і безпеку своїх сімей), сам переїзд, навіть вимушений, сприймається старшим поколінням кримтатар і в цілому молоддю негативно.

Варто очікувати, що саме кримтатари, які вважають Крим регіоном свого етногенезу, своїм домом, очолять процес повернення на півострів після його деокупації

Лейтмотивом цього ставлення можна вважати коментар одного з подібних переселенців, які отримали сучасну освіту в одній з країн Євросоюзу: «Для мене переїзд з Криму до Києва – це еміграція».

Відповідно, варто очікувати, що саме кримтатари, які вважають Крим регіоном свого етногенезу, своїм домом, очолять процес повернення на півострів після його деокупації. Оскільки є носіями фактичного, а не декларативного кримського регіонального патріотизму.

Інвестиції в майбутнє

Міграція з Криму для тих, «хто їде», здається безваріантно можливістю вирватися з кризи – і психологічної, і економічної. Вона залишається чи не єдиним способом захистити своє право на «інакомислення», а також убезпечитися.

Ті ж, «хто залишається» на півострові, переїзд сприймають як формене зрадництво. «Ви нічого про Крим не знаєте, тому що ви – «там», а ми – тут», – кажуть кримські «острів'яни». Іноді навіть з гіркотою.

І якщо значній частині українців у цілому є куди переїжджати на материк, та й сам переїзд, більшою мірою, сприймається як внутрішня міграція, то для кримтатар рішення про виїзд з Криму є куди більш складним.

Народ, ідентичність якого носить і етнічну, і регіональну риси, в етнонімі якого відображений регіон його народження – кримські татари, кримтатари, кримці, киримли, – стоїть перед складним вибором. Залишитися в Криму – значить забезпечити спадкоємність поколінь на рідній землі, але, в той же час, забути про безпеку – свою і своїх дітей. Виїхати – означає практично зрадити рідну землю, повернутися на яку заповідали депортовані і померлі на чужині предки.

Поточна політика російської держави в сфері міжетнічних і міжрелігійних відносин тільки посилює цю й без того складну ситуацію.

Анексія вже стала серйозною травмою для тих, хто народився в незалежній Україні

Тиск на вільну пресу і тотальна пропаганда, заборона на проведення мітингів, підрив інститутів національного самоврядування, фізичний і психологічний пресинг за допомогою обшуків і допитів, арешти, які стали системними, викрадення і вбивства молодих кримтатар, майбутній призов до російської армії і флоту з їх культурою агресивної дідівщини і високою смертністю призовників, політика культурної асиміляції створюють серйозні ризики для сталого розвитку кримськотатарського народу і, зокрема, для його молодого покоління.

Анексія вже стала серйозною травмою для тих, хто народився в незалежній Україні. Триваюча практика зведення національних рахунків – на політичному та побутовому рівнях – робить цю травму ще глибшою, здатною спровокувати активну фазу міжетнічного конфлікту.

Яке вирішення цієї проблеми?

Перший варіант. Змиритися і прийняти правила гри росіян, як це вже зробили окремі представники кримськотатарської політичної еліти. Переваги такого рішення очевидні: формально (!) гарантована безпека, політичні кар'єрні ліфти для обмеженого числа найбільш лояльних активістів, знову ж таки, для формальної демонстрації залученості кримськотатарського народу в сферу ухвалення рішень. Недоліки: відмова від власного політичного порядку денного, статусу корінного народу і права на відтворення національно-територіальної автономії, поступова асиміляція і витіснення в політичний і культурний маргінес.

Другий варіант. Перехід у внутрішню еміграцію і самосегрегація. Основна перевага – мінімізація приводів для політичних репресій та умов для вчинення провокацій. Мінуси: консервація проблеми, зміцнення позицій «лоялістів», які працюватимуть під гаслом «інтереси народу вимагають співробітництва хоч із самим чортом», зростання частки проросійськи налаштованої молоді – патріотів російської держави.

Третій варіант. Еміграція перспективної молоді студентського віку на український материк. Йдеться про еміграцію заради повернення. Головні недоліки цього рішення полягають у вимиванні молодого покоління з території півострова, в можливому осіданні значної частини нової хвилі переселенців в українських мегаполісах. Ключова перевага – збереження молоді від манкуртизації, невизнаної ніде вищої освіти в кримських навчальних закладах, служби в російській армії, катівні ФСБ і, що природно, міграції в Росію.

Стратегічна мета тимчасової «еміграції» на материк – створення умов для того, щоб молоді переселенці отримали якісну українську або закордонну освіту, досвід роботи у великих компаніях і державних установах, побудови власного успішного технологічного бізнесу в умовах більш жорсткої та агресивної конкуренції, з тим, щоб отримані знання і досвід були з часом перенесені на кримський грунт.

Про те, що подібне рішення не тільки реалістичне, але й неймовірно продуктивне, каже унікальний досвід низки кримськотатарських бізнесменів

Про те, що подібне рішення не тільки реалістичне, але й неймовірно продуктивне, каже унікальний досвід низки кримськотатарських бізнесменів, які зуміли збудувати в автономії не тільки великий бізнес, але також один з найбільших медіа-холдингів, який всі останні роки був золотою картою в колоді візитних карток Криму. Підприємці, що відбулися поза півостровом, продемонстрували місцевій діловій еліті, як необхідно будувати сучасний бізнес у регіоні і як ефективно підтримувати культуру свого народу.

Ось що відомий російський інвестбанкір Слава Рабинович пише про аналогічну політику КНР у «Ведомостях»: «За повідомленнями Open Doors Report, тільки в 2013 році з Китаю в США прибули 235597 студентів (зростання на 21% до 2012 р). Це зробило Китай країною №1 за кількістю відправлених на навчання в США студентів. Молоді люди з Китаю також їдуть вчитися в Канаду, Великобританію, Швейцарію, Францію, Німеччину та інші країни. ... Якщо щорічне 20% -ве зростання клькості китайських студентів у США збережеться упродовж 10 років, то лише в США вищу освіту отримають понад 6 млн молодих китайців. ... В інших західних країнах отримають освіту ще близько 18 млн китайців. Загалом західну освіту за найближчі 10 років отримають до 25 млн китайців. Вони стануть локомотивом гігантського середнього класу Китаю».

Якщо ви ще ставите собі запитання, як зберегти і примножити найбезцінніший капітал Криму – варто задуматися над тимчасовим переїздом найбільш перспективної кримської молоді на материк України. В свою чергу, держава має відкрити відповідний коридор і створити умови для вступу кримської молоді в українські та європейські вищі навчальні заклади.

Після звільнення регіону саме молоде покоління кримчан, яке матиме якісну європейську освіту і професійний досвід, стане кадровою опорою української держави в справі виведення Криму з глибокої економічної, міжетнічної та політичної кризи, в який він опиниться на той час.

Сергій Костинський, кримський політичний експерт

В тексті використовуються авторські терміни

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG