Рівно три роки тому на небосхилі грузинської політики з'явилося нове утворення з дивною назвою. З'явилося воно одночасно з народженням нового політика – Бідзіни Іванішвілі, а автор самої назви коаліції досі невідомий. «Грузинська мрія» стилістично нагадувала радянську – «світле майбутнє», лідером коаліції стала людина, яку раніше мало хто бачив в обличчя.
Зазвичай він відсиджувався в своєму селі Чорвіла, на заході Грузії, будував у Тбілісі за проектом японського архітектора скляну будівлю, звану в народі «консервний завод», підгодовував радянську творчу інтелігенцію, мав славу мецената. Насправді господар будував скляний палац як «бізнес-центр», вважаючи, що він стане колись власником всієї Грузії. Іванішвілі спробував це зробити в 2011 році, з'явившись як їжачок з туману.
Однак цього тижнія «Грузинська мрія» почала розсипатися, зникаючи як смог, який висів над Грузією останні три роки. Упродовж двох днів уряд, сформований «Грузинською мрією» після парламентських виборів 1 жовтня 2012 року, залишили відразу три міністри – оборони, закордонних справ і євроінтеграції.
Разом з колишніми міністрами «Грузинська мрія» втратила не тільки професіоналів, які вже зарекомендували себе на Заході, а й чи не єдиних міністрів, які говорять декількома європейськими мовами. Але насправді проблема не стільки в англомовних чиновниках, скільки у внутрішній політиці «мрійників». Причиною відставок стало переслідування високопоставлених чиновників міністерства оборони – арешт і звинувачення в розтраті.
Втім, головна прокуратура Грузії заарештовувала і раніше, але тоді колишніх чиновників уряду Саакашвілі, тепер взялася за нинішніх. Міністр оборони Іраклі Аласаніа, лідер партії «Вільні демократи» розцінив переслідування як політичне, а після допиту його заступника оголосив, що йде у відставку.
Слідом за Аласаніа пішов зі своєї посади державний міністр інтеграції в європейські та євроатлантичні структури Алексі Петріашвілі, на другий день – міністр закордонних справ Маіа Панджікідзе. Усі троє – з партії Аласаніа, яка входить до коаліції «Грузинська мрія» від самого заснування і має в парламенті 10 місць. Без партії «Вільні демократи» у «мрійників» вже немає більшості, що ставить прихильників Іванішвілі в скрутну ситуацію.
Четвертий висуванець Аласаніа в уряді – міністр юстиції Теа Цулукіані не стала залишати місце, але призупинила своє членство в партії. У Грузії багато хто вважав, що причиною розпаду «Грузинської мрії» могло бути повернення екс-президента Міхеїла Саакашвілі, але виявилося, що коаліція настільки крихка, що починає розсипатися сама.
Три роки тому
Щоб зрозуміти таке дивне явище, необхідно повернутися на три роки назад. Тоді у грузинської опозиції з'явився реальний шанс перемогти Єдиний національний рух Міхеїла Саакашвілі, що був 9 років при владі.
Опозиція в Грузії різношерста – від прокремлівських до проєвропейських партій і рухів. У країні понад 100 політичних організацій, які ведуть бурхливе життя: невелика частина на вулицях і площах, велика – в хінкальних і ресторанах. Прокремлівські настрої в Грузії слабкі, не здатні ні до політичної боротьби, ні до політичної дискусії. Путін з 2007 року намагався підтримати деякі з них, щоб звалити ненависного реформатора Саакашвілі, але так і не зміг. У Москву періодично літали посланці – мало кому відомі Каха Кукава і Коба Давідіташвілі, «зубриця» грузинської політики Ніно Бурджанадзе. Остання була двічі удостоєна прийому в Путіна, інші – тільки у фракції ЛДПР.
Грузинські реформи доводили Кремль до несамовитості – в Тбілісі стали приїжджати урядові делегації з пострадянських країн, щоб перейняти досвід
Грузинські реформи доводили Кремль до несамовитості – в Тбілісі стали приїжджати урядові делегації з пострадянських країн, щоб перейняти досвід. Для країни в 144 рази меншої за Росію це був небувалий успіх, який дратував Путіна, котрий мріяв відновити імперську велич. Якщо не вдається завоювати, то залишається тільки один спосіб – «взяти демократією», і на арені з'явився Бідзіна Іванішвілі.
Невідомо, чому «російський бізнесмен» поїхав у 2005 році з Росії і більше туди не повертався, хоча мав і російський паспорт, і французький, і в порушення Конституції Грузії – грузинський. Про його мільярди багато писали, зокрема і журналісти-розслідувачі, але в деклараціях він згадував тільки частину з них.
Для тодішньої грузинської опозиції, що складається з численних карликових партій, Іванішвілі виявився рятівником. Він розумів, що створити нову партію за рік до виборів – зі сфери фантастики, тому вчинив простіше – зібрав вже існуючі, в коаліцію. Як підсумок місця в парламентській більшості крім «Грузинської мрії» (46 місць) зайняли представники партій – Соціал-демократи за розвиток Грузії, Консервативна партія Грузії (6), Промисловість врятує Грузію (6), Республіканська партія Грузії (9), Наша Грузія – Вільні демократи (10), Національний форум (6). Частина з них являє собою недогризки КПРС, частина декларують європейський вибір Грузії. Іванішвілі виявився на час антиподом Івана Крилова, котрий стверджував, що «Когда в товарищах согласья нет, На лад их дело не пойдет, И выйдет из него не дело, только мука»
Але в Іванішвілі не було вибору, і він зібрав всіх, хто «відчував особисту неприязнь» до Саакашвілі. «Їсти не могли» Тедо Джапарідзе – дипломат часів Шеварднадзе, футболіст Каха Каладзе, адвокат Манана Кобахідзе і ще пара сотень людей. Вони розгорнули бурхливу діяльність і стали активно проводити передвиборчу кампанію. Перемогти реформи Саакашвілі можна тільки двома способами – або зруйнувати, або переконати, що все це було не на користь населення. Задача схилити на свою сторону людей, які останні роки жили без корупції, в безпечній країні, була складною. Довелося брехати.
Передвиборній кампанії «Грузинської мрії» два роки тому міг би позаздрити Путін. Обіцяли все – підвищення пенсій у кілька разів, зниження тарифів на комунальні послуги – в кілька разів, погашення іпотечних боргів, безкоштовну освіту, зниження вартості бензину, будівництво ста заводів. Уже через півроку населення Грузії отямилося – ні благ, ні заводів, ні підвищених пенсій. Міністри стали виписувати собі величезні премії і брати на роботу своїх родичів. «Грузинська мрія» виявилася досяжною тільки для тих, хто про неї багато говорив, а не для тих, хто слухав, розкривши роти.
Після обрання новим президентом Гіоргі Маргвелашвілі Іванішівілі залишив посаду прем'єр-міністра, призначивши своїм наступником найближчого сподвижника Іраклі Гарібашвілі. Але продовжував поводитися як Туркменбаші – сам призначив першою леді дружину прем'єра, самовільно вирішував, куди має літати президент або прем'єр-міністр, не забуваючи багато говорити про демократію та свободу слова. Населення почало відверто лаятися, «мрійники» намагалися згладити ситуацію переслідуванням партії Саакашвілі, звалюючи на неї всі свої гріхи. Почалися тривалі судові процеси над колишнім прем'єр-міністром Вано Мерабішвілі, колишнім міністром оборони Бачо Ахалаіа, генералами та офіцерами грузинської армії. Поступово ставали зрозумілими цілі Іванішвілі – знекровити армію, посадити реформаторів, налагодити відносини з Росією.
Зовнішня політика стала головною причиною, через яку діяльність «Грузинської мрії» почала викликати стурбованість на Заході, особливо постійні реверанси в сторону Кремля
Зовнішня політика стала головною причиною, через яку діяльність «Грузинської мрії» почала викликати стурбованість на Заході, особливо постійні реверанси в сторону Кремля. «Мрійники» називають це зваженою політикою – за два роки втрачена ще частина території, яку російські прикордонники самовільно приєднали до «Південної Осетії». В Тбілісі зачастили російські «експерти» й «аналітики», що пропонують дружбу і співпрацю, хоча з 2008 року між Грузією і Росією немає дипломатичних відносин. Знову виникла ідея відновлення залізниці з Росії, яка більше потрібна Вірменії, ніж Грузії. І навіть після підписання договору про Асоціацію з ЄС питання про майбутню геополітичну орієнтацію Грузії не зняте.
Попереду нові вибори?
За ці два роки в «Грузинської мрії» вже було кілька скандалів: після звинувачення в корупції подав у відставку міністр сільського господарства Давид Кірвалідзе, йшли заступники міністрів, пішов з політики депутат Коба Давіташвілі, який активно підтримав «мрійників». За всіма цими чварами для політиків залишилося непоміченим, але відчутним для населення, зниження рівня життя, підвищення цін на товари першої необхідності, відсутність інвестицій, величезний внутрішній борг в 1 337 мільйонів ларі, що становить 4,55% ВВП. Різко зріс криміногенний рівень, туризм став занепадати.
В основному, вся діяльність уряду полягала в арештах, звинуваченнях і судових процесах над представниками колишньої влади. Раніше інформаційні випуски телебачення починалися з новин про відкриття нових будівель, мостів і шкіл, тепер – з прокуратури, судів та офісів політиків, які коментують черговий арешт.
Втім, й Іванішвілі, і новий прем'єр Гарібашвілі не приховують, що їхня мета – знищити Єдиний національний рух, заарештувати і посадити Саакашвілі. У відповідь вони отримують протести з Вашингтона, Євросоюзу. Найбільша фракція в Європарламенті – Європейська народна партія, називає те, що відбувається політичним переслідуванням і судовими розправами. На тлі погіршення економіки і зростання криміналу ці переслідування вже не залишають сумнівів у тому, що це помста, що є конкретним політичним замовленняи. У Москві ж говорять про те, що вони уважно стежать за ситуацією, мабуть, очікуючи повернення Грузії під покров Кремля.
У Кремлі не розуміють, як не розуміли завжди, одного – в Грузії є суспільство, свобода слова, свобода публічних акцій і публічна політика
У Кремлі не розуміють, як не розуміли завжди, одного – в Грузії є суспільство, свобода слова, свобода публічних акцій і публічна політика. Якщо читати російську пресу, то можна збожеволіти від одних тільки заголовків, які не мають абсолютно нічого спільного з реальністю. Швидше за все пропаганда, як завжди, намагається замінити правду на кривду, видаючи бажане за дійсність. Ще шість років тому понад 70 відсотків населення підтвердило своє бажання, щоб Грузія була членом НАТО і ЄС.
Невиразна політика «Грузинської мрії» сьогодні викликає певну реакцію – тепер уже колишній міністр оборони Іраклі Аласаніа прямо звинуватив прокуратуру в блокуванні процесу євроінтеграції Грузії, повторюючи те, що два роки твердив Єдиний національний рух. Передбачається, що слідом за «Вільними демократами» з «Грузинської мрії» вийде Республіканська партія. Тоді неминуче слідуватиме рішення провести перевибори парламенту.
Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
