На противагу пропаганді Росії треба створювати свої центри інформаційного спротиву – Ілларіонов

Олексій Мацука

Колишній радник Володимира Путіна, російський економіст Андрій Ілларіонов зараз працює в Інституті Катона у Вашингтоні. Значну частину часу він проводить у США. Утім, він активно слідкує за усім, що відбувається між Україною і Росією, зокрема, протягом, останнього року. Прогнози зазвичай робить не оптимістичні. Утім, зазначає, що потрібно боротися й шукати для цього шляхи.

Одним з головних повідомлень зі США за останній тиждень стало підписання президентом США Бараком Обамою «Акту на підтримку свободи в Україні», що передбачає нові санкції щодо незаконно окупованого Росією Криму, про спробу анексії якого заявляла Москва.

Нове рішенння Білого дому передбачає блокування у США активів певних юридичних і фізичних осіб та заборону на деякі ділові оборудки, що стосуються Кримського регіону України. Зокрема, забороняє експорт зі США до Криму та імпорт до США з Криму товарів, технологій і послуг, а також нові інвестиції в цьому регіоні. Крім того, запроваджено санкції щодо фізичних і юридичних осіб, які діють у Криму, а також у частині сходу України і список яких визначає міністр фінансів США.

До цього списку потрапила низка діячів сепаратистів зі сходу України і з Криму, українських і російських громадян, кілька сепаратистських організацій і збройних угруповань, що діють у частині Донбасу, – таких, як Володимир Антюфеєв, Ігор Безлер, Микола Козіцин, Олексій Мозговий, Ігор Плотницький, Олександр Захарченко, а також колишній народний депутат України Олег Царьов чи так звана «прокурор» російської окупаційної влади Криму Наталя Поклонська, а крім них, «партія «Новоросія», сепаратистський батальйон «Оплот», рух «Південний схід» тощо.

Крім них, серед підсанкційних осіб і організацій – такі, як росіяни Костянтин Малофеєв, відомий своїм багатим фінансуванням сепаратизму в Україні, і його фонд «Маршалл капітал» у Москві, чи Олександр Залдостанов, «байкер» і приятель президента Росії Володимира Путіна, та його «байкерський центр» «Нічні вовки», відомий своїми демонстративними приїздами до Криму разом із Путіним попередніми роками.

Як заявив Барак Обама з цього приводу, указ має на меті чітко пояснити правила дій для американських компаній, які працюють у регіоні, і підтвердити, що Сполучені Штати не приймуть окупації Росією Криму і спроби його анексії.

«Я знову закликаю Росію покласти край цій окупації і спробі анексії Криму, припинити підтримку сепаратистів на сході України і виконати свої зобов’язання за Мінськими домовленостями», – наголосив президент США.

Обама додав, що його адміністрація тісно співпрацюватиме з союзниками і партнерами в Європі і всьому світі, щоб дати відповідь на події в Україні і підтримати суверенітет і територіальну цілісність України, а також її демократичний розвиток і зусилля, спрямовані на реформи.

«Ми продовжимо переглядати і визначати обсяг наших санкцій у тісній координації з нашими міжнародними партнерами, щоб дати відповідь на дії Росії», – заявив Барак Обама.

Президент США, підписуючи закон, відомий як «Акт на підтримку свободи України – 2014», що передбачає допомогу Україні і деякі нові санкції проти Росії, наголосив, що підписання закону «не дає сигналу щодо зміни політики його адміністрації щодо санкцій»: ідеться про те, що США, як і раніше, будуть змінювати чинні санкції проти Росії тільки в координації з союзниками і партнерами, в першу чергу в ЄС.

– Пане Ілларіонов, дайте оцінку «Акту на підтримку свободи в Україні» та що отримає від цього Донбас?

– Треба розуміти, що у США є чітке розподілення між правами і можливостями законодавчої і виконавчої влади. Цей законопроект ухвалений Конгресом попри наміри і бажання адміністрації Барака Обами, яка не була зацікавлена в його ухваленні. Тільки те, що Конгрес ухвалив Акт майже одноголосно дало Обамі зрозуміти – його непідписання призведе до того, що Конгрес обійде президентське вето і йому усе одно доведеться його підписати. Крім цього, ще й заплямить репутацію. Утім, Адміністрація уже заявила, що доки не має наміру втілювати цей Акт у життя. Тому, у короткостроковому терміні, закон цей дає мало. Більше він дає у перспективі. Сам Акт виражає позицію Конгресу, а він виступає за підтримку Україні, який відкриває державі можливість отримати допомогу, зокрема, летальної. Об’єм її недостатній для України, утім, і це набагато більше, аніж Америка коли-небудь давала.

– Російська пропаганда каже, що цю війну розв’язали спецслужби США проти Росії. А Донбас – поле битви й Україна стала розмінною монетою. Наскільки це відповідає дійсності?

– Ніякого стосунку до життя це, звичайно, не має. Просто, якби ці люди хоча б трошки уявляли позицію Адміністрації Обами, то були б вражені наскільки сам Обама й інші чиновники не тільки жодної участі не беруть у подіях в Україні, війні проти Росії, але й наскільки вони тікають від цього й вимушені відступати під тиском громадської позиції й придушувати думку Конгресу. Насправді незвична ситуація, оскільки на противагу іншим подіям, наприклад у Сирії, в Іраку, у Лівії, Адміністрація неодноразово виступала із заявами, що не хоче мати нічого спільного з Росією, вона не бере участі у подіях і не хоче підтримувати Україну.

– А як же цей Акт з’явився?

– Ініціаторами виступили конгресмени. Утім, Адміністрація Обами неодноразово чинила опір проти його ухваленню. Так само, як вона була проти ухвалення «Акту Магнітського», представлений в Росії як дії США проти їхнього режиму.

– На Вашу думку дії Вашингтона більше направлені на врегулювання ситуації чи, навпаки, на розвиток подій в Україні та на Донбасі, зокрема?

– Ще раз наголошую, що Адміністрація президента вимушена діяти під тиском громадської позиції. Це стосується і подій на сході, і «Акту Магнітського» та санкцій проти чиновників і депутатів Криму. Усе це відбувається під тиском громадськості та Конгресу. Сама б Адміністрація нічого подібного не ухвалила, і ні у чому подібному участі не узяла б. Від цього вони намагаються триматися щонайдалі.

– Що на противагу діям Конгресу відбувається у Росії на цьому тлі? Чи приймають вони подібні законопроекти допомоги?

– У Росії, принаймні з боку Держдуми чи Ради Федерації, за виключенням того проекту, що дозволяв би Путіну ввести військо на територію України, нічого подібного я не пам’ятаю. От зараз розглядається рішення про створення спеціального фонду допомоги так званим добровольцям, які беруть участь у війні з Україною. Більше нічого подібного немає. У цьому і різниця між законотворцями США і Росії, та між виконуючою владою. У Сполучених штатах вона нічого не роблять, у Росії – вона головний учасник бойових дій. У той час як законодавча влада США намагається компенсувати відсутність дій з боку виконавчої влади, за російських парламентарів усе робить виконавча влада.

– Британський журналіст Петро Померанцев у своїй статті «Ідеологія Росії: правди не існує» у «Нью-Йорк Таймс» назвав фальшивим російське суспільство, вигідне країні зі штучними медіа, ринком та правосуддям. Чи погоджуєтеся?

– Це звичайно перебільшення. Але журналіст правий у тому, що ця пропагандистська модель яку взяв на озброєння режим Путіна доволі ефективно впроваджена. Її суть зводиться до того, що немає нічого реального, існує тільки те, що здається. Будь-який факт можна піддати сумнівам. Більше того, зробити це потрібно, щоб у людей не виникло враження ніби це так і є. Наприклад, чи беруть участь російські війська у війні проти України, чи збитий малайзійський «Боїнг» «Буком», чи були «зелені чоловічки» у Криму – усе це треба піддати сумнівам, щоб люди постійно сумнівалися, чи правда це. Інстинктивно, якщо немає встановленого факту, він не сприймається як реальний.

– Звідси, мабуть, виникають різні конспіраційні теорії ніби Вашингтон впливає на ситуацію у Дебальцеві.

– Так. І їх вкидають поряд з іншими теоріями. Це створення ефемерного психологічного дезінформаційного простору, за допомогою якого можна нейтралізувати суспільну думку десятків мільйонів людей.

– Зараз на територіях звільнених від так званих «ЛНР» та «ДНР» ходять думки, що між Україною та Росією триває війна. Так вважає 43% населення Краматорська. Не погоджується із цим 33%, 24% – завагалися. Тобто майже половина бачить, що війна між країнами є.

– З одного боку, так. Але з іншого, це уже звільнені території, які уже кілька місяців бачать українські війська поруч. Вони не бачать російські. Якщо подібне опитування провели б на окупованій території і ті люди могли розказати, що вони бачать своїми очима, то ми отримали б інакші результати. Я б хотів звернути увагу на дослідження, яке зробили нещодавно естонці. Це був аналіз впливу російських ЗМІ російською мовою та аналіз естонських ЗМІ естонською мовою на аналогічні теми на аналогічну аудиторію. Результати фантастичні. Теми щодо яких пропагандистська російська машина не веде кампанію. Наприклад, вибори до Європарламенту. Кремлю байдуже кого оберуть, тому російськомовні та естономовні громадяни Естонії дають відповіді фактично однаково. Але коли мова йде на тему, наприклад, хто збив малайзійський боїнг, – різниця виявляється колосальна.

– Що впливає на це?

– Різниця виявляється в темах, де Росія веде пропаганду. Естонською мовою Кремль не веде пропаганду, принаймні не у такому об’ємі. Виявляється, що російськомовне населення будь-де піддається впливу пропаганді. І приблизно на 40% позиція спотворюється. Так ми бачимо наслідки роботи цієї пропагандистської машини. Перебуваючи постійно під її впливом без альтернативних джерел інформації – людина несвідомо пристає до певних позицій.

– Тому не дивно, що у Донецьку відключили усі ЗМІ.

– Виявляється ця зброя сильніша за автомати, танки, артилерійську зброю та «Буки». Тому що, за допомогою зброї, вибачте за цинізм, можна завдати збитки кільком тисячам людей. Утім, за допомогою засобам масової дезінформації можна зомбувати мільйони.

– Зранку купив газету «Комуніст», вона вільно продається в Україні, то там зосереджені усі теми пропаганди. Чому закриті аеропорти, тому що туди з Пентагону уже прилетіли натівські бійці. Нібито вони збираються піддавати евтаназії усіх бідних. І про це реально пишуть у в українській газеті, яку можна придбати за дві гривні.

– Достатньо подивитися російські ЗМІ, те що вони там повідомляють. Від розіп’ятих хлопчиків до жидобандерівців. Це усе відбувається регулярно. Хотів би звернути увагу, що ми часто називаємо це журналістикою або ЗМІ. Це не зовсім так. Це дезінформаційні війська. Цих людей не можна навіть називати журналістами, бо вони не на роботі, а на службі. У них є свої генерали, офіцери, рядові і вони виконують функції цих дизінформаційних служб. Це нове явище, якого раніше не було. Коли маєш із цим справу, то це не тому, що у людини не такий погляд, або він помилився. Насправді, це цинічні люди, які, як правило, знають що відбувається. Але вони мають відповідне завдання.

– Як з цим боротися?

– Треба створювати такі ж відповідні центри інформаційного спротиву як в Україні, які цілодобово моніторять ефіри і показують як створюються ці фальшивки. Коли показують картинку ніби це Україна, а це Чечня, або Дагестан, Ірак, Сирія, Лівія, або навіть Україна декілька років тому. І треба детально показувати який взятий матеріал, як змонтований. Іншого виходу немає. Це має бути захист, інформаційний спротив. Як з інфекцією: потрібна маска, засоби запобігання. Інакше – ця зараза проникає й уражає мозок людини.

Радіо Свобода