Сімферополь – У роки війни сім'я Енвера Мухтарова постраждала і від німецьких окупантів, і від Червоної армії. Спочатку німці спалили будинок, в якому жили Мухтарови, потім – червоноармійці виселили їх з Криму.
До депортації сім'я Енвера Мухтарова жила в с. Баксан (Міжгір'я) Білогірського району. Під час війни це село було спалене німцями. Людям доводилося жити в підвалах. Ось чому, коли 18 травня почалася депортація кримських татар, Мухтаровим та їхнім односельцям «нічого було брати з собою, бо практично всі речі згоріли».
«Зранку до нас у дім прийшли червоноармійці. Вони сказали: «Давайте збирайтеся, ми вас відвеземо в місце, де тепло і є хліб». Наш будинок був розташований на височині, тому під'їхати до нього не було можливості, і машина чекала нас біля підніжжя. Ось так нас і вивезли з села», – згадує Енвер Мухтаров, якому на момент депортації було 12 років.
З собою сім'я взяла тільки подушки, ковдри і близько 6 кілограмів картоплі. Більше нічого не було.
Всіх кримських татар з Баксана повезли на залізничну станцію, де почали вантажити у вагони.
У дорозі ми дуже страждали, не було ні їжі, ні води. Вагони кишіли вошами. Нас у ці вагони затрамбувати, як рибу в банкиЕнвер Мухтаров
«У дорозі ми дуже страждали, не було ні їжі, ні води. Вагони кишіли вошами. Нас у ці вагони затрамбувати, як рибу в банки», – розповідає Енвер Мухтаров.
Після 20 болісних днів у дорозі родина потрапила в село Кугай Наманганської області Узбекистану. «Ми не знали, що нам робити, всі плачуть, кричать від голоду, через тиждень нас всіх відвели в лазню», – згадує Енвер-ага.
Як і всі кримські татари, хлопчик збирав бавовну, заробляючи собі на хліб. До Криму він зміг повернутися лише в 1995 році.
Зараз Енверу Мухтарову – 83. Він живе в селищі Гвардійське Сімферопольського району.
