Сімферополь – 18 лютого 2015 року виповнюється 160 років від дня народження видатного українського вченого, фундатора садівничої науки Левка Платоновича Симиренка. Редакція Крим.Реалії попросила відомого симиренкознавця, академіка УЕАН, доктора філософії в галузі біології Петра Вольвача, який довгий час працював у садівничих наукових закладах Криму та України, більше 60 років присвятив вивченню життя та діяльності Левка і Володимира Симиренків, розповісти, яких змін зазнало садівництво України, зокрема, в Криму, за останні роки.
– Пане Петре, ім’я Левка Володимира Симиренків відоме багатьом в Україні. Однак досі немає повного й узагальненого підсумку – який же внесок вони зробили в розвиток української науки та економіки. Не могли б ви зробити це узагальнення?
– Так. Упродовж ХІХ-ХХ століть славетна та чисельна родина Симиренків зробила величезний внесок у розбудову економіки, торгівлі, машинобудування, цукрової промисловості, розвиток науки і культури та національне відродження України. Можна сказати, що своєю багатолітньою подвижницькою діяльністю вона підготувала не лише матеріальний, але й духовний ґрунт для відродження української нації, сприяла появі, вихованню та консолідації національно-патріотичних сил в Україні. І при цьому доведеться говорити не тільки про Симиренків, але й про їхніх партнерів – сім’ю Яхненків.
У 40-50-ті роки XIX століття українські підприємці Симиренки та Яхненки започаткували не лише в Україні, але й у колишній Російській імперії модерне промислове цукрове виробництво, машинобудування, створили в країні розгалужену та потужну мережу торгівлі цукром, пастилою та іншими кондитерськими виробами. Український цукор-рафінад та унікальна симиренківська пастила у величезних обсягах експортувалася до багатьох країн західної Європи, успішно конкуруючи з бельгійською, французькою та німецькою продукцією.
На власному Городищенському машинобудівному заводі Симиренки та Яхненки в середині XIX ст. налагодили виробництво не лише вітчизняного обладнання, але й парових двигунів для цукрових заводів. Вперше у Російській імперії фірма українських підприємців «Брати Яхненки-Симиренки» здійснила виготовлення цільнометалевих кораблів. І в часи, коли в царській Росії переслідувалася не лише українська мова та культура, але була заборонена сама назва України, високопатріотичні підприємці назвали свої кораблі «Українцем» та «Святославом». Упродовж кількох десятиліть вони успішно ходили по Дніпру.
Симиренки та Яхненки в умовах рабовласницької деспотичної Російської імперії впровадили життя на своїх численних підприємствах унікальну модель народного капіталізму, запровадивши гідну оплату праці робітникам та службовцям, забезпечили їм відповідні соціальні стандарти: безоплатну медицину, пенсії по інвалідності, житло та освіту для дітей. Зазначена модель капіталізму з людським обличчям нині успішно діє в багатьох європейських країнах. Промислово-торгівельна фірма братів Яхненків-Симиренко сприяла економічному та промисловому розвитку не лише Київщини, але й півдня України: Одеси, Херсонщини, Миколаєва.
– Крім того відомо, що вони були чи не першими благодійниками?
– Симиренки та Яхненки упродовж двох століть займалися цим. У голодний 1832 рік вони врятували від смерті кілька десятків тисяч українських селян та біженців із українських і російських губерній, надаючи їм безкоштовний прихисток та харчування. Під час Кримської війни 1854-1856 рр. українська фірма матеріально підтримувала армію, яка була укомплектована головним чином з українських селян і робітників.
– Відомо, що ця традиція йшла ще від предків сім’ї Симиренків, і благодійництвом займалися практично всі родичі, так?
– Батько Левка, великий український патріот Платон Федорович Симиренко здійснив прижиттєве видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Спільно з ним великий меценат збирався видати для українських шкіл іще й «Букваря», підручники з арифметики, географії та астрономії. Він створив при Городищенських заводах технічне училище та безоплатну школу для дітей робітників та службовців з українською мовою навчання. Але після знищення Городищенських заводів Яхненків-Симиренків царським режимом як гнізда українофілів та українського сепаратизму, видатний підприємець, інженер та конструктор Василь Федорович Симиренко, брат Платона, за кілька років відродив придбаний цукровий завод під Корсунем, перетворивши його у технічно модерне європейське підприємство.
Великий меценат упродовж майже 50 років відраховував щорічно 10 відсотків з прибутку на розвиток української літератури, культури та науки.
Василь Симиренко фінансував усі україномовні видання, національні театральні трупи та хорові колективи, історичні, етнографічні й археологічні дослідження, надавав стипендії Михайлу Драгоманову, Михайлу Коцюбинському, Михайлу Грушевському, Павлу Ніщинському, Павлу Чубинському, Лесі Українці та багатьом іншим діячам української культури і науки. Василь Симиренко здійснив також кілька видань «Кобзаря» Тараса Шевченка. Меценат надав Науковому товариству ім. Тараса Шевченка 100000 руб. золотом для придбання будинку у Львові. У ньому НТШ перебуває й донині.
За часів Василя Симиренка село Сидорівка під Корсунем було справжньою духовною та культурною столицею України. А створений ним фонд «Сприяння розвитку національної культури і науки» став нашою першою національною академією науки та мистецтв.Перед смертю Василь Симиренко (Великий Хоре, так його називали сучасники) заповів усі свої кошти, нерухоме майно, землю та величезний будинок у Києві українській громаді. У Симиренківському будинку, у Києві, нині перебуває посольство Великої Британії. Меценат мріяв відкрити у Києві Український політехнічний університет і навіть встиг зібрати для цієї справи відповідні кошти. Головною вимогою до цього закладу було викладання усіх предметів українською мовою.
– Однак Левко Симиренко відомий, перш за все, як видатний вчений-садівник. Саме ви повернули українській науці його творчий доробок. У чому він полягає?
– Левко Симиренко стояв біля витоків української наукової садівничо-помологічної науки. Він підготував громадську думку та наукове підґрунтя для створення сортовипробувальної мережі не лише в Україні і не лише в Росії. За ініціативою Левка Симиренка в усьому світі створюється мережа науково-дослідних установ, помологічних колекцій та станцій. Завдячуючи його багатолітній подвижницькій праці українська садівнича наука ще на початку XX століття посіла провідне місце у світі. На жаль, її науковий поступ та бурхливий розвиток садівництва в Україні призупинила руйнівна Перша світова та братовбивча громадянська війна, завоювання УНР російськими військами. Сам всесвітньої слави вчений у перші дні встановлення на Черкащині кривавого більшовицького режиму став першою жертвою червоного терору.
Світового виміру учений Левко Симиренко на родинній садибі Платонів хутір під Городищем ще наприкінці XIX століття створив першу не лише в Російській імперії, а й у світі унікальну колекцію плодових, ягідних, горіхоплідних та декоративних культур. Вона нараховувала понад 3000 сортів та ботанічних форм. Ця перша вітчизняна наукова установа за кілька десятиліть своєї плідної праці зробила найвагоміший внесок у становлення та подальший розвиток не лише вітчизняного, але й світового наукового садівництва. Ідеологія та методологія високоінтенсивного садівництва були витворені у симиренківському Помологічному розсаднику. Він першим у світовій науці порушив питання про створення високотоварних промислових садів. Саме український учений ввів в науковий обіг такі терміни та поняття: промисловий сад, промисловий сорт та промислове садівництво. Його фундаментальна праця «Кримське промислове плодівництво (Москва, 1912) стала взірцем помолого-садівничої науки та безцінним підручником для багатьох поколінь вітчизняних та зарубіжних садівників. Ученийзаклав наріжний камінь у сучасне природно-кліматичне районування не лише плодових культур, але і сортів.
А створений Симиренками унікальний сорт яблуні Ренет Симиренка упродовж майже двох століть є окрасою українського і світового садівництва, національним надбанням України. Він успішно культивується не лише в Україні, але й у багатьох країнах світу.
Його трьохтомна «Помологія», яка вийшла лише через 60 років після злочинного вбивства вченого більшовицьким режимом, й донині є гордістю вітчизняної та світової садівничої науки. Вона успішно презентує українську помологічну науку у сучасному науковому світі.
– На жаль про діяльність його сина, Володимира Левковича Симиренка, і досі ще мало знають в Україні. Який його внесок у науку?
– Незважаючи на величезні економічні збитки, людські втрати та повний занепад всього народногосподарського комплексу, в 20-30 роках в Україні спостерігалось певне відродження промислового садівництва. Цей період тісно пов'язаний із діяльністю сина й учня Левка Симиренка, професора Володимира Симиренка.
На матеріально-технічній та науковій базі колишнього Помологічного розсадника батька він створив зразкову Мліївську садівничо-городню дослідну установу та мережу науково- дослідних станцій не лише в Україні, але й у Російській Федерації, Середній Азії, Закавказзі, Придністров'ї. Симиренківська дослідна станція на Платоновому хуторі стала науково-методичним центром садівничої науки всього Радянського Союзу. Він створив у 1930 році у Києві перший Всесоюзний інститут південних плодових та ягідних культур і мав намір відкрити його філії у всіх садівничих регіонах Росії. Сучасники справедливо називали його головним садівничим України та українським Вавиловим.
Володимир Симиренко започаткував у країні промислове розсадництво, запровадив породно-сортове районування, помологічну інспекцію та державне сортовипробування плодових культур.
– У чому ж причина того, що радянська влада так брутально розправилась з усією сім’єю Симиренків?
– Український вчений, як і вся українська наукова садівничо-помологічна школа на початку 40-х років, стала серйозною загрозою для підтриманої сталінським режимом мічурінської псевдонауки. Учений рішуче і сміливо виступив проти всіх авантюрних методів улюбленця Кремля, шарлатана й авантюриста Івана Мічуріна, оголошеного Сталіним творцем міфічної радянської агробіології. За свій відважний вчинок та принципову наукову позицію у Різдвяні свята 1933 року Володимира Симиренка було заарештовано. Після багатолітнього поневіряння по в'язницях та концтаборах, виправно-трудових колоніях вченого розстріляно у вересні 1938 року. Йому ще не виповнилося й сорока семи років. Професора Володимира Симиренка поховано у безіменній братській могилі в урочищі Солянка під Курськом.
– Розправа сталіністів не обминула всю садівничу галузь України?
– Після арешту й загибелі Володимира Симиренка сталінська інквізиція знищила майже всіх його учнів, соратників та послідовників. З наукових бібліотек і навіть приватних книгозбірень вилучили і знищили всі наукові праці не лише Левка та Володимира Симиренків, але і видання Мліївської дослідної станції та Симиренківського інституту садівництва. Репресували навіть славетний український сорт Ренет Симиренка, нарікши наше національне надбання Зеленкою Вуда. Зі знищенням унікальної української наукової садівничої школи шлях до мічурінського мракобісся було розчищено і розпочалася багатолітня доба інквізиції вітчизняного садівництва.
– Чи багато їм вдалося знищити? Що залишилось не зруйнованим, і як воно використовується зараз країною?
– Так, Симиренки зробили настільки багато, що знищити все виявилось не під силу навіть сталінським посіпакам. Адміністративний корпус Мліївської садово-огородньої станції, збудований професором Володимиром Симиренком, нині архітектурна перлина України. Добре збереглося садівництво, створене Левком Симиренком. На Платоновім хуторі зберігся ще й старий симиренківський будинок, у якому зупинявся Великий Кобзар. На хуторі Яхненків знаходиться і перша знаменита україномовна школа, збудована для дітей працівників городищенських заводів та мліївських селян. Донедавна у цьому приміщенні розміщувалася Мліївська середня школа. Нині вона перебуває в аварійному стані.
На Яхненківському хуторі розташований важливий для історії України нині занедбаний цвинтар. На ньому знайшли спочинок більшість Яхненків та майже всі працівники Городищенських заводів Яхненків і Симиренків. Серед них чимало видатних інженерів та діячів української культури. Там же знайшов свій спочинок і тесть Левка Симиренка, батько відомої польської революціонерки Альдони Гружевської.
За кілька кілометрів від Платонового Хутора, біля каскаду мальовничих ставків, був і Хропалів хутір, родича Симиренків, адміністратора Городищенських заводів та титаря родинної церкви Олексія Хропаля. Він був талановитим організатором та великим патріотом України. Його цінував і любив Тарас Шевченко. Він кілька днів мешкав і малював у його будинку на греблі, який нагадував козацький курінь. В шевченківській епістолярії присутні кілька листів Тараса Шевченка до Платона Симиренка та Олексія Хропаля. На Черкащині та у самому Києві ще збереглися меморіальні місця та архітектурні споруди, тісно пов'язані з діяльністю родин Симиренків та Яхненків.
– На жаль цього всього не тільки не знають багато українців, але всі ці пам’ятки розкидані по всій країні, вони розрізнені, як би можна було їх зберігати та використовувати краще?
– Визначних місць, тісно пов'язаних зі славетною родиною Смиренків, на Черкащині, в Києві, в Криму, по всій Україн. Цього цілком достатньо для створення повноцінного історико-культурного заповідника. Саме зтакою ініціативою ми виступили перед органами влади України, і вважаємо, що після відзначення 160-річчя Симиренка ця робота активно розпочнеться. Потрібно поспішати, доки щось ще збереглося та живі ще ентузіасти- симиренкознавці.
Крім названих об’єктів, до симиренківського історико-культурного комплексу може бути включено не лише Сидорівська садиба Василя Симиренка, а і його унікальний будинок у м. Києві (нині у ньому розташовується посольство Великої Британії). До заповідника потрібно також залучити частину монастирських будівель у київському передмісті Китаєві. Саме там у 1931 році професор Володимир Симиренко створив перший в країні Всесоюзний науково-дослідний інститут південних плодових та ягідних культур. Там він мешкав перед арештом у 1933 році. До історико-меморіального комплексу можна долучити також і будинок по Великій Житомирській, 14 а, який Левко Симиренко винаймав для дружини Альдони Гружевської та дітей. У цьому будинку все життя проживала і його донька Тетяна Левківна з сім'єю. Для української садівничої науки цей будинок цінний ще й тим, що у ньому до реабілітації Симиренків у 1956 році зберігався рукопис фундаментальної наукової праці «Помології» . Вона є гордістю вітчизняної науки та візитівкою України у науковому садівничому світі.
– Пане Петре, після анексії Криму ви опинилися на окупованій території. Чи є у вас можливість продовжувати дослідження? Як ви плануєте працювати далі?
– Я хотів би продовжити свої симиренкознавчі дослідження, які стали метою і справою всього життя. Але маємо констатувати, що в Крим нині повернулася брутальна мічурінщина. Дві помологічні станції, які пов’язані з іменами Симиренка та Вавилова практично знищені. Одна з них включена до складу Нікітського ботанічного саду, який садівництвом ніколи конкретно не займався, інша, витоки якої були закладені Симиренком разом з Миколою Вавиловим, та яка в радянський час була підпорядкована Всесоюзному інституту рослинництва в Ленінграді, лишилися фактично без вчених, а велика помологічна колекція, створена цілими поколіннями кримських вчених, потрапила під загрозу загибелі.
Ще у травні 2014 року я звернувся з ініціативою до Городищенської райдержадміністрації та районної ради створити на базі всіх пам’ятних місць Симиренківський історико-культурний заповідник. Тамтешня влада посприяла мені в перевезенні до Платонового хутора (Інституту садівництва УААН ім. Л.П. Симиренка) моїх симиренківського архіву та зібраної за 60 років наукової бібліотеки. Тому я маю намір залишити Крим і присвятити решту життя створенню цього заповідника, хай це буде підсумком моєї 60-літньої дослідницької роботи над відновленням спадщини великих українських вчених Левка та Володимира Симиренків. І в мене немає сумнівів, що після звільнення Криму до складу заповідника увійдуть і всі числені об’єкти в Криму, пов’язані з ім’ям Симиренків. Завдання полягає тільки в тому, що слід подбати про те, щоб зберегти унікальний генофонд плодових культур, які зберігаються в кримських помологічних станціях, бо окупанти, які досі слідують вченню Мічуріна, хоч і називають Симиренка великим російським ученим, спадщини його не цінують і можуть її спеціально знищити, як це робили сталіністи з книгами та документами родини Симиренків.
