Україна, заявивши про миротворців, кинула виклик Європі – експерт

Якою буде реакція Заходу і Росії на пропозицію президента Петра Порошенка, яку у середу пізно ввечері підтримали на засіданні РНБО – ввести миротворчий контингент уздовж лінії протистояння на сході України? Чи зможе присутність миротворців допомогти встановити мир на сході України і захиститись від нових зазіхань Кремля? І ким будуть ці миротворці? Що де-факто означає таке рішення? Із такими запитаннями Радіо Свобода звернулось до керівника офісу Defense express у Празі Михайла Самуся:

– Це рішення викликано єдиним фактом. Тим фактом, що насправді Мінські домовленості не працюють. Ситуація в Дебальцеві показала, що те, про що домовлялися лідери в «нормандському форматі», не спрацювало, Росія продовжує наступ і будь-яким чином Україна цей наступ повинна зупинити. Продовжувати війну – це один із варіантів, але все ж таки через те, що Європа (і світ загалом) має таку позицію, що війну не можна продовжувати, оскільки Росія має безкінечну можливість на нарощування військового потенціалу, і Україна, і Європа навіть разом із Україною не зможуть протистояти Росії, то варто цей конфлікт звести до неактивної фази й заморозити його, і припинити активні бойові дії. То це рішення стосовно миротворців є одним із варіантів. Наскільки воно ефективне, покаже час.

Насправді це питання дуже складне з точки зору практичного його застосування. І якщо казати про практику, то повинно перш за все бути рішення Ради безпеки ООН. Тут відразу виникає питання щодо позиції Росії. Але навіть, якщо рішення Росії буде позитивне, далі виникає проблема імплементації цього рішення. По-перше повинні бути припинені будь-які бойові дії. По-друге, обидві сторони конфлікту повинні погодитися на це. Оскільки не може бути так, що миротворчі війська ООН будуть введені, а при цьому одна зі сторін буде продовжувати воювати. Це неможливо за правилами Організації Об’єднаних Націй або Європейського союзу (якщо буде контингент ЄС).

– Але Росія може наполягати також на участі її «миротворців», а Україна це категорично заперечує і щодо цього можуть виникнути великі суперечності, тому що Україна наполягає, щоб це був контингент з європейських країн, так?

– Так. Дійсно Україна говорить про місію Європейського союзу. Хоча це вже практичні кроки, тобто наповнення. Коли будуть виконані оці теоретичні умови, про які я сказав, тобто припинення вогню і згода обох сторін, тоді починає виникати питання: хто ж власне буде виконувати ці миротворчі функції? Тут величезний арсенал для можливих варіантів. Звичайно, Росія, коли питання буде розглядатися в Раді безпеки ООН, буде ставити питання, що вона проголосує «за», якщо будуть допущені російські військовослужбовці до цього контингенту. Або наприклад, до цього контингенту будуть допущені війська «Організації договору про колективну безпеку», колишній «Ташкентський пакт», де Росія є головним направляючим органом, силою. Це дуже, дуже складне питання. І Росія буде використовувати саме це питання складу військ для того, щоб вирішити свої питання. Або блокувати взагалі це питання направлення миротворчих військ, або добиватися своєї участі.

– Отже, якщо Росія буде це блокувати, то питання зовсім не зможе зрушитися з місця, оскільки Росія дійсно наполягає на своїй участі. Вона посилає свої «гуманітарні конвої», про які відомо з багатьох джерел, що в них не гуманітарна складова, а щоразу після цих конвоїв починаються обстріли. Росія буде наполягати на присутності своїх військових у миротворчих військах. Тоді немає взагалі ніякого виходу – ні в один, ні в другий бік?

– Мені здається – і це моя точка зору – що Україна цією пропозицією активізує новий напрямок розвитку цього конфлікту чи врегулювання довкола цього конфлікту. Таким чином Україна кидає виклик Європі.

Якщо Європа не підтримує Україну у військовому сенсі, а наполягає на замороженні конфлікту і тисне на Україну щодо будь-яких можливостей підписати будь-які домовленості з Росією, з Російською Федерацією, то Україна після фіаско з Мінськими домовленостями, просто пропонує Європі та світу: якщо ви так наполягаєте, Україна не проти заморозити конфлікт, і навіть не проти ввести миротворчі війська, але будь-ласка, допоможіть нам створити такий формат миротворців, який би відповідав головному завданню врегулювання конфлікту.

І мені здається, все ж таки тут є слабка надія на практичне втілення цієї пропозиції, а більше йде все ж таки дипломатична гра, яка примусить Європу більш активно брати участь у врегулюванні цього конфлікту. Яким чином? Покаже час. Але очевидно, що наприклад канцлер Німеччини, яка активно брала і бере участь у врегулюванні цього конфлікту і фактично взяла на себе велику частину особистої відповідальності за врегулювання цього конфлікту, коли вона брала участь і була лідером цих багатогодинних переговорів у Мінську, то зараз, мені здається, ця пропозиція все ж таки спрямована і до неї. Мінські домовленості не спрацювали. Проблема в Дебальцеві. Що далі? І Україна висуває ідею: давайте миротворчі війська. Це в тому числі, я думаю, що це виклик Європі.

– Ось дуже багато можна почути критики з приводу того, що українські військові сили вивели із Дебальцева. Тобто критикують зараз, можливо, не так сам вивід, а те, чому це було зроблено зараз, не раніше. Як Ви до цього ставитеся?

– Я ставлюсь до цього як до шахової гри. Ми перебуваємо все ж таки у стані війни, хоча й неоголошеної. Будь-яка війна – це складна гра.

І якщо ми згадаємо багатогодинні переговори, які велися у Мінську, то наскільки я зрозумів, одним із головних таких каменів, через які не міг переступити пан Путін, це якраз було питання Дебальцева, коли він стверджував, що «там є котел», а президент України стверджував, що там немає котла. І цей шантаж, що Росія має в заручниках 8 тисяч українських військових, це був один із великих аргументів Росії на переговорах. Але Україна змогла довести по суті, що там котла немає тоді ще в Мінську. І ці домовленості могли бути підписані, незважаючи на відмову Путіна спочатку це зробити.

Мені здається, що дебальцевська ситуація зіграла величезну роль у підписанні Мінських домовленостей. Після цього, коли Путін взяв це до серця як персональну проблему, і протягом наступних 4 днів Росія почала застосовувати тактику просто Сталінграда, випалюючи артилерію і знищуючи повністю це місто, залишатись там уже фактично не було сенсу.

Я вважаю, що виведення військ було абсолютно вірним і у вірний час. Тому що раніше, до Мінських переговорів, тоді би, я думаю, що Путін пішов би на Маріуполь. Тому що перед будь-якими переговорами Путін намагається мати козирі.

– Але зараз є повідомлення, що тепер наступна мета це, власне, «взяти Маріуполь».

– Так тепер буде проблема. Вона може виникнути в будь-якому місті. Звичайно, Маріуполь є одним із найбажаніших міст для Росії, оскільки це коридор до Криму, це дуже очевидно. Але стягнути туди угруповання і знову ж таки розпочати операцію, це вже інша справа. Насправді вони зараз стягнули майже всі свої війська, там до 25 тисяч військ довкола Дебальцева, і перетягнути їх одразу до Маріуполя не вдасться. Це буде помітно.

Знову ж таки, це буде всупереч Мінським домовленостям, так як того хоче Європа. Я весь час хочу наголошувати, що ті лідери європейські, які брали участь у Мінських переговорах, вони також несуть відповідальність за цей процес. І тому це виклик і до них. Якщо Росія зараз буде переводити відкрито свої війська до Маріуполя, і там готувати операцію, то це вже буде виклик не тільки Україні, але й Європі. Це буде ясно, що будь-які переговори, будь-які документи, підписані з Росією, (знову ж таки, ще одне підтвердження), не варті навіть паперу, на якому підписані.

Оригінал публікаціїї – на сайті Радіо Свобода