Доступність посилання

ТОП новини

Арсен Жумаділов: Крим. Відвоювати не можна реінтегрувати


Арсен Жумаділов

Рубрика «Погляд»

Протистояння України та Росії в питанні Криму можна розглядати як суперництво держав. У такому випадку аналіз зводиться до оцінки перемог на військовому і дипломатичному фронтах. У випадку з Кримом ситуація зрозуміла: російська військова машина на півострові занадто сильна для українських ЗСУ, а українська дипломатія надзвичайно успішна в порівнянні з російськими візаві у світі. Що далі – глухий кут? Крим на довгі роки залишиться сірою зоною на карті світу? Не зовсім так. Традиційне «державоцентриське» розуміння виносить за дужки аналіз суспільства, як цілісної системи, та ігнорує думку індивіда, як носія прав та інтересів. При цьому сам інститут держави зазвичай розглядається як «чорна коробка», яка продукує уніфіковане зусилля зовні.

Важливість цілісного окреслення ситуації в трикутнику «держава – суспільство – індивід» підкріплюється розумінням того, що ролі суспільства та індивіда в Україні та Росії аж надто різняться, щоб на них не звернути увагу як на потенційний фактор створення конкурентної переваги тієї чи іншої сторони. Аналогічно, глибоке розуміння «чорних коробок» державних апаратів може дати мозаїчну картину, яка легше піддається моделюванню.

Ця стаття – коротка спроба торкнутися деяких аспектів означеної теми.

Держава

Україна і Російська Федерація з моменту розпаду СРСР пройшли різні шляхи державного будівництва і досягли різних результатів. Якщо в Україні держава регулярно переживала екзистенційну кризу переосмислення, то в Росії з приходом Путіна сформувалася і зміцнилася, за визначенням російських же експертів, «мережева держава», тобто держава, де поєднуються неформальні групи впливу з державними формальними інструментами управління. На прикладі Криму ці різні вектори чітко позначилися. При цьому часовий відрізок довжиною в 23 роки стискається до перехідного періоду, оголошеного в Криму.

Українська держава в Криму покладалася на місцеві еліти, які не мали суттєвих бізнес-інтересів і політичних зв'язків з материковою Україною і, зокрема, з Києвом

Українська держава в Криму покладалася на місцеві еліти, які не мали суттєвих бізнес-інтересів і політичних зв'язків з материковою Україною і, зокрема, з Києвом. Київ при цьому не робив ставку на єдину силу на півострові, дозволяючи розвиватися внутрішній боротьбі. Винятком став лише нетривалий період правління Януковича, коли місцеві еліти були потіснені вихідцями з Донбасу. Структура і процеси будувалися, в першу чергу, навколо корупційної складової відносин і мало залежали від персоналій. Така система дозволяла досить відкриті вибори до парламенту Криму, оскільки кримське суспільство не запропонувало альтернативного антикорупційного політичного проекту, що може поставити під сумнів саму систему.

Російська держава в Криму змінила основні правила гри.

Кремль упродовж 2014 р, після певного періоду невизначеності та пошуку опори, зробив свою ставку. Серед іншого на роль головних провідників інтересів Москви в Криму був обраний тандем Аксьонов-Константинов. Інші претенденти були «зачищені» з політичного «олімпу», чого ніколи не було при Україні. «Зачистка» торкнулася впливових кримських бізнесменів, таких, як Донич, Іслямов, Мельник, Теміргалієв. Незважаючи на публічну підтримку російської влади, бізнеси таких осіб були або націоналізовані, або опинилися під тиском і загрозою банкрутства.

Ідеологема «ототожнення демократії та хаосу», що тривалий час наполегливо і вміло впроваджувалася Путіним, активно працює в окупованому Криму. Вибудовується жорстка владна вертикаль. Константинов очолив кримське регіональне відділення партії «Єдина Росія», Аксьонов – її виборчий список у Криму. Вибори у вересні 2014 року слабо відповідали принципам відкритості та демократичності. Всі позасистемні гравці, які не вибудували субординацію з владним тандемом, були або не допущені до балотування, або йшли за списками вочевидь непрохідних партій.

Не варто переоцінювати стійкість ієрархії російської вертикалі

Разом з тим, не варто переоцінювати стійкість ієрархії російської вертикалі. Так, неочевидним виглядає баланс сил у стосунках між кримським ФСБ (очолюваним відрядженим до Криму офіцером з високим, судячи з усього, репутаційним капіталом) і кримськими силовиками, призначеними місцевою владою, зокрема, прокуратурою. Неодноразове дистанціювання кримських чиновників від дій федеральних спецслужб, хоч і виглядає демагогічним, але може мати і справжню природу.

Також неоднозначним є вплив північнокавказьких еліт, які відкрили для себе в Криму бізнес-інтереси і посилюють вплив на релігійне життя кримських мусульман. Аксьонов відкрито симпатизує керівнику Чечні Кадирову і не протидіє ідеологічній та економічній експансії північнокавзказького елемента. Невідомо, як це може спрацювати за умови ескалації конфлікту інтересів кримської влади і кримськотатарських еліт, коли чинник єдності віри може переважити сервільну лояльність до Кремля. Як відзначають багато експертів в темі сучасної Росії, Російська Федерація хоч і виглядає унітарним раціональним гравцем, але насправді не є таким. Ще більш справедливим це твердження виглядає відносно «вічно перехідного» Криму.

Суспільство

Економічні відносини.
При всіх недоліках української економіки, в Криму до окупації, при чисельності населення близько 2,4 млн., офіційно нараховувалося понад 100 тис. самозайнятих підприємців. Цей показник перевищував середній в Україні. При цьому бізнес в Криму відчував себе досить впевнено, про що свідчить 1 місце серед усіх регіонів України в рейтингу «Діловий оптимізм» в 2013 році.

У Криму перехідний період пов'язаний з активним переділом власності: підприємства державної та комунальної власності однієї галузі об'єднуються в державні унітарні підприємства, керівниками яких, як правило, призначаються екс-чиновники

Російський підхід до ведення бізнесу специфічний. Схильність Путіна до створення промислових лідерів і монополізації ринків, стирання межі між державною і приватною формою власності великих підприємств, засилля вихідців зі спецслужб – все це нове для Криму. У Криму перехідний період пов'язаний з активним переділом власності: підприємства державної та комунальної власності однієї галузі об'єднуються в державні унітарні підприємства, керівниками яких, як правило, призначаються екс-чиновники. Державні органи ухвалюють рішення щодо ціноутворення на ряд продуктів, які донедавна регулювалися механізмами вільного ринку. При цьому місцеві та регіональні адміністрації розширюються за рахунок збільшення штату чиновників. Так, апарат оновленої Сімферопольської міської адміністрації нараховує 422 співробітники, що лише одним менше, ніж апарат Адміністрації Президента України, де працюють 423 співробітники.

Несподіваний прихід незвичних для українського підприємця регуляторних заходів негативно позначився на економічній активності на півострові. При дефіциті позитивних очікувань лише близько 30% підприємців в Криму перереєструвалися. Станом на кінець 2014 року, з близько 3000 об'єктів готельного бізнесу російську реєстрацію отримали 526; з понад 3000 кримських ЗМІ – тільки 96. Унаслідок млявого процесу формалізації відносин бізнесу з Росією, термін перереєстрації продовжений до 1 березня 2015 року, але навряд чи це допоможе.

Громадянське суспільство. Протягом багатьох років незалежності громадянське суспільство в Україні ставало все більш ресурсним, динамічним, отримувало все більшу підтримку ЗМІ, істотну фінансову підтримку, а також – реальний вплив на ухвалення рішень органами державної влади. Крим був повною мірою інтегрований в ці загальноукраїнські процеси: діяли ряд громадських організацій, експертних спільнот, представництв міжнародних організацій, включаючи Представництво ПРООН у Криму.

Гучні декларації «нової влади» про важливість участі громадськості в ухваленні державних рішень вилилися в створення Громадської палати Республіки Крим, до складу якої увійшли апологети політики Кремля

З окупацією Криму Росією ситуація докорінно змінилася. Міжнародні організації згорнули діяльність з очевидних причин невизнання запропонованої ним нової юрисдикції. Гучні декларації «нової влади» про важливість участі громадськості в ухваленні державних рішень вилилися в створення Громадської палати Республіки Крим, до складу якої увійшли апологети політики Кремля. Станом на 15 січня 2015 року, після більше ніж півроку діяльності, цей орган визначився лише з тим, що «планує вибудувати діалог з владою».

Про ситуацію з етнокультурним сектором громадянського суспільства, утиски Меджлісу кримськотатарського народу, необхідно писати окрему статтю.

Індивід

За влучним визначенням відомого британського експерта Дж. Шерра, «Росія апелює не до цінностей, а до ідентичності... і оскільки ідентичність більшою мірою заснована на спорідненості, ніж на привабливості, її притягальна сила часто більш глибока». І дійсно, на рівні роботи з людьми державна політика Росії, на відміну від української, чітко артикулює важливість спорідненості жителя півострова з росіянами. Спроби актуалізувати «ідентичнісну солідарність» виявляються, зокрема, в буйній підтримці Криму організованим російським туристом, хоча навіть тут дещо стерта межа між власним бажанням людини та індукованим зверху бажанням держави, яка забезпечила туриста безкоштовною путівкою.

Незважаючи на наполегливе впровадження міфу про єдиний корінь українців та росіян, «ідентичнісна солідарність» на практиці українців не охопила

Етнічні росіяни, яким близькі саме такі гасла кремлівського режиму, напевно, можуть відчувати себе комфортно в суспільстві такої «рідні», але це апріорі не може поширюватися на етнічних українців і кримських татар. Незважаючи на наполегливе впровадження міфу про єдиний корінь українців та росіян, «ідентичнісна солідарність» на практиці українців не охопила. Держава в Криму закрила єдину українську гімназію і переслідує УПЦ КП. Що ж стосується кримських татар, то відносно них неодноразово проголошувалися правильні гасла, які на практиці обернулися репресіями інакодумців і деяких груп практикуючих мусульман.

В цілому ж профіль середньостатистичного жителя Криму все більше резонує з профілем середньостатистичного росіянина. Рада з питань зовнішньої та оборонної політики Російської Федерації ще в 2011-му році підсумувала: «У суспільстві наростає відчуття тривоги і неблагополуччя, почуття незахищеності... і свавілля відчуженої від громадян бюрократичної еліти... немає поваги до закону і власності... Швидко знижується рівень політичної моралі, не дотримується принцип меритократії».

Можна констатувати, що схожі настрої поширюється вже і на жителів Криму. Середньостатистичний студент, швидше за все, розчарований незграбним об'єднанням університетів. Підприємець втрачає оптимізм. Виборець втрачає віру у виборчий процес. Дещо більше за інших задоволені лише пенсіонери та військовослужбовці. Слід зазначити, що таке задоволення з'явилося на тлі об'єктивно слабкої адресної роботи України, як держави і як суспільства, з цими групами.

Очевидно, відмінностей профілів держави, суспільства та індивіда в Україні та Росії набагато більше, ніж згадано вище. Ця стаття – лише пропозиція не фокусуватися винятково на питаннях військової сили і дипломатичних потуг, але подивитися на питання реінтеграції Криму ширше, в контексті всієї палітри зв'язків материка з півостровом. Тим більше, що в України є явні конкурентні переваги. Розвиваючи їх, за умови підтримки зв'язку зі своїми співвітчизниками, ми будемо приречені на успіх у справі боротьби за мирну реінтеграцію Криму в українську державу і суспільство.

Арсен Жумаділов, координатор Кримського інституту стратегічних досліджень

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG