Доступність посилання

ТОП новини

Володимир Земляний: Севастополь. Місто слави і ганьби?


Севастопольські школярі, одягнені у форму військових моряків, на Меморіалі пам'яті героїв оборони 1941-1942 років

Володимир Земляний

Рубрика «Погляд»

Поговоримо про Севастополь. Чому це місто слави і чому саме російської? Усе почалося в середині ХІХ століття, Кримська війна, перша оборона Севастополя. Царська Росія війну програла, втративши флот, втративши 150 тисяч своїх громадян. Побоюючись, що в такому становищі не можна буде утримати далеку Аляску, цар вирішив її продати. Звідси й така мізерна ціна – 12 доларів за квадратний кілометр. Так що Кримська війна завершилася не просто поразкою Росії, а її ганьбою.

Так, оборона Севастополя була воістину героїчною. У ній брали участь усі севастопольці, від малого до великого, як завжди багатонаціонального міста, на оборону рекрутувалися українці південних губерній – звиклі до спекотного клімату. Їх в Севастополі називали Грицьками.

Перша оборона Севастополя пов'язана з іменами адмірала Нахімова та матроса Кішки. Та обидва вони українці. Хоча Петро Кішка став Кошкою, як ми розуміємо – росіянином він від цього не став. Кішка народився і помер у селі на Вінничині. А під час оборони здійснив 18 вилазок у тил ворога, переважно наодинці.

Виходить як завжди, воювали всі, а слава – тільки російська

Нахімова солдати та матроси називали «хват-Нахіменко». І невипадково «ко», бо предки адмірала були козаками з Полтащини й називалися Нахіменками. Виходить як завжди, воювали всі, а слава – тільки російська. Тому про ганьбу поразки в кримській війні доводитися мовчати, щоб не померкла привласнена слава.

І друга оборона, через сто років, під час Другої світової війни теж була героїчною і теж була укрита славою і ганьбою. Ганьбою бездарного радянського командування і просто зрадою. Командування армії і флоту, партійний актив міста втекли з оточеного Севастополя на літаках, легких кораблях і на підводних човнах. Евакуація рядових військовослужбовців, серед них і поранених, навіть не планувалася. За радянськими даними в севастопольському котлі залишилися майже 80 тис. людей. Залишені своїми командирами-комуністами справжні герої відійшли до Херсонесу та ще три дні билися з фашистами.

Згадаймо героїв. Серед них безліч українців і росіян. Але вслід за севастопольцем Борисом Ескіним, який проживає нині в Ізраїлі, називаю імена тільки Героїв Радянського Союзу, учасників боїв за Крим і Севастополь – не росіян і не українців: татарин, командир бронекатера Асаф Абдрахманов, грузин, снайпер Ной Адамія, абхаз, старшина катера Ражден Барцис, аварець, сержант Саадул Мусаєв, який повторив подвиг Матросова, грузин, капітан бригади морських піхотинців Аркадій Гегашидзе, грузин, командир ланки торпедних катерів Олександр Канадзе, і нарешті, єврей, червонофлотець Семен Гольденцвейг, поліг смертю хоробрих на Малаховому кургані.

Автор книг про Севастополь Борис Ескін, кримський актор і журналіст, створював і очолював Севастопольське телебачення. Тут в театрі йшла його історична драма «Прийде корабель російський». І при цьому росіяни «патріоти» влаштовували під вікнами його кабінету клоунаду з чорносотенними транспарантами «Ескін, забирайся в Ізраїль!» Що ж, абсолютно правильно, євреї в Севастополі не потрібні, а то почнуть розповідати, які саме росіяни кували Севастополю славу, а які – ганьбу.

Цитую Бориса Ескіна: «Юдофобство невикорінно в душах подібних «великоросів». Закладене в генах. І будь-який протест – проти нав'язування української мови або відсутності української ковбаси на прилавках – закінчується одним і тим же: «Бий жидів, рятуй Росію!» Борис, ти не правий! Не тільки «юдофобство невикорінно в душах подібних великоросів», а й українофобство, грузинофобство, америкофобство, полякофобство і так далі, у бік нескінченності. Часом мені здається, що подібні «великороси» не люблять навіть себе і свій народ, свою країну, інакше поводили б про себе по-іншому.

Пісню «Легендарний Севастополь», який неприступний для ворогів, написав грузинський вірменин Вано Мураделі на вірші уродженця України, російського поета Петра Градова. Сьогодні деякі севастопольці кажуть: «Ми повернулися в рідну гавань». Справедливо додамо: «Зрадивши загальну славу, повернулися в свою ганьбу...»

Володимир Земляний, письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG