Борис Захаров: Крим. Новий 37-й?

Борис Захаров

20 квітня в Сімферополі відбувся суд над Олександром Костенком, колишнім кримським міліціонером, активістом київського Євромайдану, добровольцем батальйону «Крим», якого судять за участь в акціях протесту в Києві в лютому 2014 під час Революції Гідності. Цей судовий розгляд є на сьогодні найбільш показовим з точки зору того, на що перетворилося кримське правосуддя за рік окупації.

Після проведення у Криму так званого «Референдуму 16 березня 2014 року» Росія взяла на себе відповідальність за півострів. Крим не визнається світом російською територією, однак, відповідно до міжнародного права, Крим визнаний окупованою територією, тому, так чи інакше, відповідальність за дотримання прав і свобод у Криму лежить на Російській Федерації.

У Росії сьогодні відбувається активний процес історичного ревізіонізму Сталінського режиму. Дії влади відверто нагадують сталінські. В рамках підготовки до святкування 9-го травня у країні, зокрема і в Криму, вивішуються портрети Сталіна. У сталінському стилі відбуваються затримання й арешти людей за вигаданими злочинами, як це було в справах Кольченка та Сенцова. Йде процес латентної депортації кримських татар (справи Мустафи Джемілєва, Рефата Чубарова й Ісмета Юкселя). Для кримських татар у всіх сферах створюються нестерпні умови життя. Відбуваються позасудові розправи над кримськотатарськими й українськими активістами: вбивства, викрадення, тортури, побиття, залякування. Розкручується маховик політичних репресій шляхом фабрикації кримінальних та адміністративних справ (зокрема, справи «26 лютого» і «3 травня»), йде тиск на всі релігійні громади, крім РПЦ, закриваються церкви інших конфесій, закриваються всі опозиційні ЗМІ. Більшість релігійних громад і ЗМІ просто не перереєстрували. При цьому на всіх діючих у Криму каналах ЗМІ ведеться активна пропаганда, що перевершує за масштабом і впливом пропаганду на континентальній частині Російської Федерації.

У «Справі Костенка» російське «правосуддя» за рівнем свавілля переплюнуло саме себе. Воно звинувачує українського громадянина за дії, вчинені в Україні, в Києві, у часи Євромайдану, тобто тоді, коли навіть за російськими законами Крим не був частиною Росії. Таким чином, російська влада повідомляє про те, що їхні суди мають універсальну юрисдикцію, а закон має зворотну силу, що їм наплювати на власну конституцію, закони, верховенство права і здоровий глузд.

На початку лютого цього року, за деякими повідомленнями, Олександр Костенко був викрадений російськими спецслужбами і вивезений на територію Російської Федерації. Там він втік, але був схоплений і заарештований у Сімферополі, де зазнав побиття і жорстоких тортур, був ув'язнений в СІЗО і звинувачений в нанесенні легких тілесних ушкоджень співробітникам «Беркута» 18 лютого 2014 року в Києві. Навіть формально нанесення легких тілесних ушкоджень (яке до того ж бездоказове) не веде до утримання під вартою на час слідства, що є прямим порушенням 5-ї статті Європейської Конвенції про захист прав людини. Побиття і катування, які застосовувалися щодо обвинуваченого з метою вибити його зізнання, на якому і фабрикується вся справа, спричинили в Олександра Костенка каліцтва середньої тяжкості. Так і хочеться згадати слова сталінського генпрокурора Вишинського: «зізнання – цариця доказів».

На жаль, доводиться констатувати, що за останній рік Кримський півострів був замкнений у щільне кільце інформаційної блокади, і на його території були створені всі передумови для виникнення тоталітарного режиму, чому сприяє і штучне створення «закритого суспільства», максимально пристосованого для тоталітаризму. Похмура приказка українських дисидентів часів СРСР «коли в Москві стрижуть нігті – у Києві ріжуть пальці» тепер повністю застосовна до Криму.

Борис Захаров, директор адвокаційного Центру Української Гельсінської Спілки з прав людини

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції