Доступність посилання

ТОП новини

Заручники війни: окупація Криму (1941-1944)


Німецький солдат у Судаку

Це страшне слово «окупація»... Що може бути гірше, ніж жити, точніше, намагатися існувати лицем до лиця, пліч-о-пліч з ворогом?

Потрясіння, шок, сум'яття переживали жителі Криму, які буквально відразу вже на самому початку війни опинилися в окупації.

20 серпня 1941 року указом Адольфа Гітлера для управління окупованими територіями був заснований рейхскомісаріат «Україна» (адміністративно-територіальна одиниця в складі Третього рейху), який очолив Еріх Кох. У рейхскомісаріат були внесені значна територія України і Крим, основна частина якого була окупована в листопаді 1941 року, а в травні та липні 1942 року, після падіння Керчі та Севастополя відповідно, півострів опинився в окупації повністю.

Прихід німців на територію Кримського півострова супроводжувався терором, вбивством мирного населення, вилученням продуктів харчування, одягу, всього необхідного

Найважливішим способом «умиротворення» окупованих територій СРСР мало стати насильство. Прихід німців на територію Кримського півострова супроводжувався терором, вбивством мирного населення, вилученням продуктів харчування, одягу, всього необхідного. Фактично право розстрілу надавалося кожному німецькому військовослужбовцю, оскільки, згідно з директивою начальника штабу Верховного головнокомандування, збройними силами Німеччини генерал-фельдмаршала Кейтеля «Про військову підсудність у районі «Барбаросса і про особливі заходи військ», підписаною ним 13 травня 1941 року за безпосереднім дорученням Гітлера, з солдатів і офіцерів вермахту знімалася всяка відповідальність за поведінку відносно населення захоплених на сході районів. Були створені також загони особливого призначення – айнзац-групи. Рухаючись безпосередньо за військами, вони забезпечували захоплення матеріальних цінностей, документів, проводили «акції» з ліквідації населення. Крім особливих загонів у тилу війська перебували оперативні загони і групи з тими ж завданнями.

2 грудня 1941 року в Багеровському протитанковому рові неподалік від Керчі були розстріляні більше 7 тисяч осіб мирного населення.

Терористичні операції проти населення проводилися регулярно. Люди, що опинилися фактично «замкненими» в окупованому Криму, по суті стали заручниками війни. За свідченням очевидця подій Нарімана Мамутова: «Німці боялися партизанів, і щоб проїхати через ліс, з нас, жителів, робили «живий щит», їхали за нами в кінці обозу».

У цій ситуації цивільне населення було змушене відповідати не тільки за свої дії, але і за операції радянських партизанів. Так, 19 липня 1942 року спецкор «Червоної зірки» майор Слєсарєв повідомляв: «Будучи не в силах впоратися з партизанським рухом у Криму, німці зганяють гнів на мирному населенні Криму. У кожному місті течуть ріки крові невинних радянських громадян. Днями фашисти розстріляли в Сімферополі 500 людей. Трупи розстріляних були вивезені з міста і зібрані в протитанковий рів, близько радгоспу «Червона троянда». У селі Нейзац німці розстріляли 31 людину, в селі Бешуй – 21, в Черманлиці – 27 старих, жінок і дітей. Оскаженіла фашистська влада стала вдаватися до нечуваних загроз. Так, військовий комендант Карасубазара вивісив днями наказ, що за вбивство одного офіцера будуть розстріляні 200 мирних громадян, за поранення офіцера – 100 громадян, а за вбивство одного німецького солдата будуть розстріляні 100 і за поранення 50 радянських громадян».

Насильство було не єдиним методом, що використовувалися окупантами. Правильніше було б говорити, що окупаційна політика нацистів була політикою «батога і пряника»

Насильство було не єдиним методом, що використовувалися окупантами. Правильніше було б говорити, що окупаційна політика нацистів була політикою «батога і пряника». Що цілком логічно: управління новими територіями – а німці мали намір залишитися в Криму назавжди – припускало гнучку політику і маніпулювання населенням. Пошук союзників серед усіх верств населення і національних груп був одним із складових частин цієї стратегії.

Органами окупаційної влади в Криму стали Міські управління, до функцій яких входило керівництво управлінням і відділами цієї ж управи. Міське управління Сімферополя очолив Севастьянов, у минулому – працівник Сімферопольського міськкомгоспу. Влада в сільській місцевості була представлена старостами. Для спостереження за внутрішнім розпорядком і прорадянськими елементами була створена поліція.

Якщо охарактеризувати загальний принцип окупаційної влади до побудови нового життя, то не буде помилкою назвати це реставрацією старих, добільшовицьких, порядків. Так, наприклад, Крим став Таврійською губернією, яка була розбита на повіти за старим, дореволюційним поділом; викладання в школах велося за дореволюційними підручниками і т.д.

Німецькі солдати у Криму
Німецькі солдати у Криму

Від самого початку свого затвердження в Криму окупаційна влада застосувала виражену стратифікаційну політику – за етнічним принципом. Такий підхід був цілком зрозумілий – він «працював» на поділ народів, на те, щоб зруйнувати єдність кримського суспільства. «Розділяй і володарюй» – цей принцип якнайкраще характеризує природу тоталітарних режимів, зокрема й нацистського.

Патологічну ненависть у Гітлера викликали євреї, які, за визначенням Макса Хоркхаймера і Теодора Адорно, були для нацистів «не меншиною, але антирасою, негативним принципом як таким», «щастя цього світу» безпосередньо залежало «від їх викорінення». Євреї підлягали тотальному винищенню на всіх територіях, займаних німецькими військами, зокрема і в Криму.

До слов'ян фюрер також ставився з великою недовірою, вони були віднесені до розряду «Untermensch» (буквально – «недолюди», «нижчі за людину»). Що стосується тюркських народів та інших «азіатів», вони, зрозуміло, ніяк не могли вважатися рівнею «істинним арійцям» і знаходилися на рівні «унтерменшів», а може, й нижче. Що стосується гітлерівських планів щодо державності східних народів, то, наскільки дозволяють робити висновки новітні дослідження, у німців не було скільки-небудь серйозних намірів надання їм державності. Як пише історик Іскандер Гілязов з посиланням на Улькюсала, в січні 1942 року представники кримськотатарської еміграції Джафер Сейдамет і Мустеджіб Улькюсал побували в Берліні, де висловили побажання створити в Криму національне самоврядування кримських татар, «але розуміння не знайшли і поїхали безумовно розчарованими». Таким чином, очевидно, що створення національних комітетів у період окупації Криму – кримських татар, узбеків, туркменів, вірмен і українців – мало цілком прагматичну мету – проведення в життя політики німецького керівництв – і не більше того.

Продовжуючи розгляд питання про стратифікацію етнічних громад Криму, відзначимо, що на найвищому ступені символічної ієрархічної драбини знаходилися німці та представники етносів, колишніх союзників німецьких військ (румуни, болгари, італійці). Вони ж користувалися і найбільшими привілеями. Так що швидше природно, ніж несподівано, виглядає опубліковане в окупаційній газеті «Голос Криму» оголошення: «Всі румуни і болгари, які проживають в районі «Сімферополь місто», мають з'явитися в період від 10 до 30 вересня (включно) в польову жандармерію міської комендатури для реєстрації та отримання посвідчень. Всі румуни і болгари, які отримали посвідчення, будуть користуватися тими ж правами і пільгами, як і німці. Належність до цієї національності треба довести. Комендант міста».

Спочатку кримські татари розглядалися німецькою владою як потенційні союзники.

23 листопада 1941 року був сформований перший склад Сімферопольського (Кримського) мусульманського комітету, до керівництва якого увійшли Джеміль Абдурешид, Ільмі Керменчикли і Мемет Османов. При їх особистій участі або через їх представників в Євпаторії, Бахчисараї, Ялті, Алушті, Карасубазарі, Старому Криму і Судаку були проведені збори кримськотатарського населення, на яких були підготовлені звернення до німецького командування з проханням про дозвіл створити в їхніх містах татарські комітети.

У січні-березні 1942 року в усіх містах Криму (крім Севастополя) були утворені Мусульманські комітети

У січні-березні 1942 року в усіх містах Криму (крім Севастополя) були утворені Мусульманські комітети. Відповідно до Статуту комітети підпорядковувалися поліцайфюреру Криму (він же командир поліції безпеки і СД) і працювали під його наглядом. Правління та його члени затверджувалися ним же. Основним завданням, що стояло перед комітетами, була підтримка інтересів Вермахту, німецької цивільної адміністрації та німецької поліції та представлення інтересів татарського населення.

Незважаючи на викривальний характер окремих публікацій на адресу мусульманських комітетів, які трактують події війни з анахронічних позицій сталінської історіографії, очевидно, що в його діяльності було чимало позитивних сторін.

Воронцовський палац в Алупці під час окупації
Воронцовський палац в Алупці під час окупації

Мускоми займалися найрізноманітнішими питаннями, пов'язаними з життям кримськотатарської громади. Так, наприклад, один з номерів газети за вересень 1943 року повідомляв, що «Відділ культури Мусульманського комітету розглянув питання про переведення алфавіту на латиницю, введену в 1927 році і незабаром скасовану». У газеті публікувалася інформація про те, що комітети сприяли в будівництві доріг, мечетей, шкіл; займалися організацією мусульманських свят (Ораза-байрам, Курбан-байрам).

І, очевидно, найістотнішим було те, що для кримських татар цей орган національного управління служив своєрідним захистом. Один з очевидців згадував випадок з жителями села Біюк-Озенбаш, які впали в немилість до німецького керівництва за допомогу партизанам, за що були «засуджені» до якихось репресивних заходів. Від неминучої розправи жителів села врятувало відповідне клопотання мусульманського комітету. Існування і діяльність мусульманських комітетів в період окупації послужило одним із приводів для депортації кримськотатарського народу.

З часом кримські татари перестали розглядатися як ефективні союзники нацистів, відносно ж російського населення стала проводитися більш активна пропагандистська робота. Апеляція до російського населення проходила під антибільшовистськими й антисталінськими гаслами («російський народ має скинути ярмо сталінського більшовизму»). У Сімферополі було організоване вербування добровольців з російської молоді для несення вартової служби. Навесні 1943 року окупаційна влада розгорнула широку пропагандистську кампанію з вербування в Російську Визвольну армію – з цією метою були проведені збори для російського, українського та татарського населення. Дослідник Олег Романько виводить чисельність формувань РОА в Криму від 2000 до 4000 чоловік.

Роль головного пропагандиста окупаційних військ виконували друковані засоби.

Найвпливовішою та наймасовішою газетою нової влади був «Голос Криму», видавцем якої було Сімферопольське міське управління

Найвпливовішою та наймасовішою газетою нової влади був «Голос Криму», видавцем якої було Сімферопольське міське управління. Перший номер газети вийшов 12 грудня 1941 року, а найдовше – більше півтора роки з березня 1942 до жовтня 1943 року – редактором був Олександр Булдеєв – поет і публіцист, до війни – юристконсульт Судакської юридичної консультації. Останній номер датований 4 квітня 1944 року. За повідомленнями самої газети, початковий тираж був 3000 примірників (вона виходила 2 рази на тиждень), а згодом, 80 тисяч екземплярів при періодичності 3 рази на тиждень.

У газеті публікувалися матеріали про військові дії, перемоги німецької зброї; багато статей було присвячено облаштуванню «нового життя» в Криму. Газета носила яскраво виражений антибільшовицький і антисемітський характер.

У січні 1942 року вийшов перший номер газети «Азат К'рим» (Вільний Крим) – кримськотатарською мовою. Тут публікувалися матеріали про вербування добровольців з кримських татар в німецьку армію, про сталінські репресії в 1920-1930 роках, про життя кримськотатарської діаспори в Туреччині, Румунії; з'являлися літературні та фольклорні сторінки. Останній номер газети датований квітнем 1944 року.

У період окупації виходили й інші видання – «Світ жінки», «Доброволець» (для добровольців Російської Визвольної армії), німецька газета «Дойтіш Крим цейтунг», «Феодосійський вісник», «Сакські звістки» та інші. Таким чином, пропагандистська обробка велася не тільки щодо представників етнічних груп, але і в напрямку певних верств населення – наприклад, жінок і селянства: перші становили основне населення півострова, другі були «годувальниками».

(Далі буде)

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

XS
SM
MD
LG