Лариса Волошина
Наближення літніх відпусток знову поставило питання «курортного Криму». Чи безпечно українцям їхати до Криму? Відповідь на це питання насправді набагато простіша, ніж здається. Крим сьогодні окупований країною, яка вбиває нас тільки за те, що ми – громадяни України. Ті кримчани, які залишились вірні своїй батьківщині, зазнають сьогодні переслідувань. Я не буду стверджувати, що українці в Криму наражатимуться на небезпеку, але я достеменно знаю, що їхню безпеку не зможе гарантувати ніхто.
Напередодні курортного сезону в соцмережі все частіше потрапляють зображення порожніх кримських пляжів. Все частіше надходять повідомлення про скорочення робочих місць, про урізання зарплати. Здавалося б, ми їм потрібні. Якщо не як співгромадяни, то як джерело прибутку.
Чим біднішим стає Крим, тим агресивніше він налаштований щодо України
Але насправді це не означає нічого. Чим біднішим стає Крим, тим агресивніше він налаштований щодо України. Чому так? Тому що вони – просто люди й не люблять зізнаватися у своїх злочинах. Я навмисно використала слово «злочин». Можна було би сказати «помилка». Але те, що відбулось у Криму в березні 2014-го року не було помилкою. Це був злочин проти своєї держави, своїх співгромадян і проти міжнародного права.
Колись ще маленькою дівчинкою я любила читати слов'янські казки. У культурі «руського світу», – справжнього «руського світу», а не тієї пародії, яку транслює своїм адептам Володимир Путін, – є недвозначне пояснення того, що сьогодні відбувається з кримчанами: чому вони не отримали обіцяного? Чому вони зараз живуть гірше, ніж «при цій проклятій Україні»?
Отже, щоб вибити «русскій мір», звернемось до самого «русского міра». Є старовинна білоруська казка, яка розповідає про батька і сина. Ці двоє одного разу поїхали на ярмарок, розпродалися не так, як хотілось, та ще й відстали від своїх односельців. Справа до ночі, кишені майже порожні, винайняти кімнату у заїзді дорого. Подумали вони і вирішили, що будуть добиратися додому пішки. Сказано – зроблено. В дорозі зголодніли, і син запропонував вкрасти молоденького бичка. Селяни, мовляв, за стадом не стежать, корови пасуться в нічному, пастух спить. Чому б не скористатися нагодою? І тоді батько каже синові: «Я згоден. Але ти виконаєш те, що я попрошу».
Вкрали вони бичка, засмажили його і батько запропонував поміряти шиї перед тим, як сісти до вечері. Коли бичок був з'їдений, вони знову обміряли окружність шиї і виявилося, що у батька шия стала більша, а син схуд. «Ось бачиш, синку. Це сталося тому, що ти думав, що їси крадене. А я за теля господарям заплатив».
Треба бути дуже мудрим товариством, аби розуміти, що крадене про запас не піде
Треба бути дуже мудрим товариством, аби розуміти, що крадене про запас не піде. Треба бути дуже совісними людьми, щоб зізнатися собі, що, коли кримчани вийшли на той злощасний референдум, вони в більшості своїй розуміли, що здійснюють щось протизаконне. Саме тому, через амнезію цих якостей багато з адептів руського світу не пам'ятають, а, можливо, і не знають про «не ганявся би ти, попе, за дешевизною». Саме тому їм простіше злитися і ненавидіти нас – українців, людей, які відмовилися визнати законність укладеної ними угоди з кремлівським дияволом.
Сьогодні ніхто не в змозі гарантувати безпеку українського громадянина в Криму. Але українські громадяни можуть підкреслити статус Криму і цілісність території своєї країни, відмовившись від будь-якої форми співпраці з агресором.
Лариса Волошина, кримчанка, практикуючий психолог
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
