Доступність посилання

ТОП новини

Звільнення Криму


Звільнення Керчі, квітень 1944 року

На транспортних літаках на півострів були перекинуті поповнення в діючі частини німецької армії, з Севастополя відправлені морським шляхом німецькі війська СС і військовополонені; підвозилися боєприпаси. Від Констанци до Севастопольської бухти курсували 4 есмінці, мінний загороджувач, 4 тральщики і 6 есмінців – водних мисливців, а також пароплави «Румунія», «Лола», «Амур», «Кассик» і «Тиса». За повідомленнями партизан на 23 грудня 1943 року, відзначалося перекидання німецьких військ із Керченської ділянки фронту в напрямку Джанкоя.

Розвідповідомлення Центрального Штабу партизанського руху говорило, що 1-4 січня 1944 року партизани вели важкі оборонні бої, «з боку супротивника діяли частини румунів, до шести батальйонів німців і частини зрадників».

Згідно з розвідоглядом ЦШПР від 12.01.1944 року, «зрадницькі формування» складали: 147, 148, 149, 151, 152, 154, 156 – так звані «татарські батальйони» (сьогодні відомо, що вони були поліетнічними – 300-350 осіб кожен, тобто від 2,1 до 2,4 тисяч осіб), Кавказька дивізія – 17 тисяч осіб, а також Грузинський батальйон (700 осіб), Вірменський, Туркестанський батальйони невстановленої чисельності. Вони охороняли поселення і розташовані в них склади.

В останні роки в рамках вивчення проблеми колабораціонізму дослідники неодноразово зверталися до теми «зрадницьких формувань» вермахту. Доречно зупинитися на цьому сюжеті, торкнувшись аспекту, на який мало звертають уваги – на людський вимір цієї теми.

Хто вони – люди, які опинилися «з іншого боку барикад»: жертви трагічних обставин чи військові злочинці?

Хто вони – люди, які опинилися «з іншого боку барикад»: жертви трагічних обставин чи військові злочинці? Однозначних відповідей на це питання в пострадянській історіографії немає, і, як не дивно, трактування цього сюжету в джерелах партизанського руху куди менш ригористичне, ніж оцінки деяких сучасних авторів.

Цікаво, що в офіційній документації військового періоду слова «добровольці», «добровольчі формування» найчастіше беруть у лапки – тим самим дають зрозуміти, що обставини утворення подібних формувань були аж ніяк не добровільними.

Ось уривок із документа, збереженого в особистому фонді керівника ЦШПР Пантелеймона Пономаренка – лист із Кримського штабу партизанського руху, де, крім іншого, зафіксована інформація про горезвісні «татарські батальйони»:

Кримські татари, як і вся решта населення Криму... саботують всі заходи німців...
Пантелеймон Пономаренко

«Кримські татари, як і вся решта населення Криму... саботують всі заходи німців... Можна навести низку фактів поведінки татар у німецькому тилу: а) в одній із підпільних організацій Сімферополя велику роботу проводить татарська інтелігенція; б) група радянських патріотів у лікарні постачає партизан медикаментами; в) у двох добровольчих батальйонах створені групи радянських патріотів, які ведуть велику роботу з деморалізації цих батальйонів; г) командир загону добровольців, який охороняє в Джанкої військовополонених, де перебуває багато українських партизанів і радянських полонених, Саранаєв Мустафа допоміг 7 людям втекти з табору; д) командир 154-го добровольчого батальйону Керімов Абдулла заарештований як неблагонадійний; е) у 147-му батальйоні 76 осіб заарештовані й розстріляні як прорадянський елемент; ж) у селі Отар Бахчисарайського району активно діє підпільна організація; з) активно діють підпільні групи в селах Казантип, Насир та ін. Таких прикладів можна навести безліч». [Виділено автором].

А ось лист у центр легендарного «дядька Володі» – кримського татарина Абдулли Дагджи – керівника підпільної партизанської організації, розстріляного гітлерівцями в 1943 році. У своєму листі він, зокрема, повідомляє: «Щодо роботи серед добровольців, серйозність і важливість цієї роботи я розумію. Я думаю, з цим завданням ми впораємося з честю. Я маю сказати через моїх людей деякі слабкі місця почали промацувати. Я наблизився до трьох добровольців, вони мені вселяють деяку довіру, вони дали чесне слово спокутувати свою провину перед батьківщиною і виконувати всі наші вказівки та завдання. Низку моїх доручень вони виконали добре. Ось хто вони:

1. Газієв Бакі – з Ленінського району, закінчив педінститут, літератор. Працював в інституті ім. Пушкіна, був членом ВКП (б), був депутатом міської ради. У 1941 році був в армії політруком, брав участь у боях під Перекопом, коли командир роти загинув, йому доручили командувати ротою. Був у п'яти місцях поранений, у цьому стані, як він розповідає, коли вся рота загинула, залишилося ще кілька бійців, вони потрапили в полон. Він зараз у батальйоні добровольців командир роти.

2. Арифов Досмомбет – з Акшеїхського району – агроном, працював у земвідділі, був членом ВКП (б), в армії служив у береговій обороні в Євпаторії. Після окупації прийшов у Севастополь. У зимовий наступ німців 1942 року під Інкерманом потрапив у полон. У тому ж батальйоні писар.

3. Тураєв Мурат – туркмен, був комсомольцем, лейтенант Червоної Армії, брав участь у десантній операції взимку 1942 року на Керченському півострові, біля Феодосії, потрапив у полон; в тому ж батальйоні командир взводу.

Завдання цього батальйону, як вони кажуть, служба в допоміжній поліції – охороняти в місті військові об'єкти, склади, виконувати патрульні служби».

Навіть фрагментарні відомості з біографій тих, хто згадується у листі Абдулли Дагджи, і обставини їх потрапляння в батальйон (полон, примусова мобілізація) вельми красномовні...

Зрозуміло, ці міркування не слід сприймати як спробу виправдати тих, хто брав участь у каральних операціях проти мирних громадян – багато з них отримали заслужене покарання вже у військові, а хто і в наступні роки. І все ж сміємо стверджувати, що значна частина людей, які служили в тих або інших формуваннях вермахту, потрапляли туди зовсім не з власної волі, а в ситуації безальтернативній і безвихідній...

Зліва направо: Маршал Василевський, секретар обкому Булатов, маршал Ворошилов
Зліва направо: Маршал Василевський, секретар обкому Булатов, маршал Ворошилов

6 лютого 1944 року маршал Олександр Василевський подав Сталіну міркування про підготовку і проведення Кримської операції. В остаточному вигляді задум операції полягав у тому, щоб одночасними ударами військ 4-го Українського фронту з Перекопу і Сиваша, і окремої Приморської армії з керченського плацдарму в загальному напрямку на Сімферополь і Севастополь за підтримки сил Чорноморського флоту, авіації дальньої дії і партизан розгромити 17-у армію, не допустивши її евакуації з моря. Переправа військ через Сиваш стала одним з найскладніших підготовчих заходів фронту.

8 квітня війська 4-го Українського фронту розпочали штурм потужних укріплень німців. Цьому передувала дводенна артилерійська обробка оборонних споруд на Перекопському перешийку. Зосередивши важку артилерію саме тут, радянське командування прагнуло створити у противника враження, що головний удар буде завдано саме в цьому місці.

Звільнення Криму докладно описав у своїх спогадах один із безпосередніх учасників подій маршал Василевський.

У квітні 1944 року радянські війська, залучені до участі в цій операції, нараховували близько 470 тисяч осіб, мали 5982 гармат і мінометів, 559 танків і САУ, 1250 літаків

Війська Приморської армії пішли в наступ 11 квітня. До цього часу радянські війська, залучені до участі в цій операції, нараховували близько 470 тисяч осіб, мали 5982 гармат і мінометів, 559 танків і САУ, 1250 літаків. У військах було до чотирьох боєкомплектів боєприпасів основних калібрів, близько п'яти заправок паливно-мастильних матеріалів і більш ніж на 18 діб продовольства.

За словами Василевського, 11 квітня 1944 року зі Ставки була отримана наступна директива, в якій викладалися завдання Чорноморського флоту:

«1. Систематично порушувати комунікації противника в Чорному морі, а в найближчий період порушення комунікацій з Кримом вважати головним завданням...

2. Бути готовими до висадки в тил противника тактичних десантів силою батальйон – стрілецький полк.

3. Охороняти узбережжя і приморські фланги армій, сприяти фланговим частинам армій при їх просуванні вогнем берегової та корабельної артилерії дрібних кораблів.

4. Повсякденно розширювати і закріплювати операційну зону флоту в Чорному морі шляхом знищення мінних полів, відкриття і підтримки своїх фарватерів і маневрених районів, безпечних від мін.

5. Забезпечувати свої комунікації від впливу противника, зокрема організувавши надійну протичовневу оборону.

6. Шляхом систематичного тралення в першу чергу створити можливість плавання у фарватерах, з подальшим переходом до суцільного тралення загороджених мінами районів.

7. Великі надводні кораблі ретельно готувати до морських операцій, які будуть, при зміні обстановки, вказані Ставкою.

8. Бути готовим до перебазування флоту в Севастополь і до організації оборони Криму.

9. Бути готовим до формування та перебазування Дунайської військової флотилії».

Уже ввечері 11 квітня 1944 року Москва салютувала військам 4-го Українського фронту, які прорвали оборону противника на Перекопі і на Сиваші та захопили Джанкой.

Упродовж 12 квітня частини 4-го Українського фронту звільнили 314 населених пунктів. Були прорвані Ішунські позиції на схід Каркінітської затоки, Ак-Монайські позиції біля основи Арабатської стрілки і Біюк-Онларські позиції в центрі Криму. Наступ пішов розгорнутим фронтом: 2-а гвардійська армія йшла західним берегом півострова, на Євпаторію; 51-я армія – через степи прямо на Сімферополь; Приморська армія – через Феодосію – південним берегом Криму, де в горах відкрито перейшли до активних дій партизанські з'єднання. Чорноморський флот з морською авіацією завдавали удари по морських комунікаціях противника та скупченнях його військ і кораблів у Судаку, Алушті та Балаклаві.

Біля будівлі Оперативної групи Сімферопольського міськкому, квітень 1944 року
Біля будівлі Оперативної групи Сімферопольського міськкому, квітень 1944 року

13 квітня були звільнені Сімферополь, Євпаторія і Феодосія; 14 і 15 квітня – Бахчисарай, Судак і Алушта. 15 квітня передові частини 51-ї армії вийшли до зовнішнього оборонного обводу Севастополя, останньої надії ворога, який створив тут потужний оборонний район. Відбулося стрімке пересування радянських військ у всіх напрямках на півдні півострова.

У стані німців почалася паніка. Румуни воліли здаватися в полон, німці стягувалися до Севастополя. На взяття Севастополя радянським військам знадобилося кілька днів. 7 травня о 10 годині 30 хвилин ранку, після півторагодинної артилерійської підготовки і за масованої підтримки всією авіацією фронту, радянські війська почали генеральний штурм Севастопольського укріпленого району. Вже в перший день штурму ворог зазнав великої поразки, змушений був залишити основний оборонний рубіж і відвести війська на внутрішній обвід. Ліквідувати оборону на ньому й остаточно звільнити Севастополь – така була задача на 9 травня. Боротьба не припинялася і вночі. Рівно о 8 годині 4-й Український фронт відновив загальний штурм Севастополя. Бої за місто тривали весь день, а в їх результаті радянські війська вийшли до заздалегідь підготовленого ворогом оборонного рубежу від бухти Стрілецької до моря. Попереду лежала остання смуга Криму, яка ще належала фашистам, – від Омеги до мису Херсонес.

Полонені німці, травень 1944 року
Полонені німці, травень 1944 року

Відступаючи, фашисти підривали і спалювали все, що тільки встигали. Постраждали багато палаців на південному березі Криму

Відступаючи, фашисти підривали і спалювали все, що тільки встигали. Постраждали багато палаців на південному березі Криму. Вранці 10 травня 1944 року надійшов наказ Верховного Головнокомандувача: «Маршалу Радянського Союзу Василевському. Генералу армії Толбухіну. Війська 4-го Українського фронту, за підтримки масованих ударів авіації та артилерії, в результаті триденних наступальних боїв прорвали сильно укріплену довготривалу оборону німців, що складається з трьох смуг залізобетонних оборонних споруд, і кілька годин тому штурмом заволоділи фортецею і найважливішою військово-морською базою на Чорному морі – містом Севастополем. Тим самим ліквідований останній осередок опору німців у Криму, і Крим повністю очищений від німецько-фашистських загарбників».

Кримська наступальна операція радянських військ тривала 35 днів і завершилася 12 травня 1944 року розгромом двохсоттисячної 17-ї німецької армії. Вся її бойова техніка і припаси опинилися в руках радянських військ.

А через кілька днів, 18 травня 1944 року, в житті півострова сталася масштабна трагедія – депортація корінного народу Криму – кримських татар. Наслідки цієї трагедії і сьогодні гучно відлунюють у долях тих, хто її пережив, та їхніх нащадків...

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

  • 16x9 Image

    Гульнара Бекірова

    Історик, кандидат політичних наук. До 2014 року працювала в Криму на кримськотатарському телеканалі ATR і викладала в Кримському інженерно-педагогічному університеті. З листопада 2014 року – автор історичної колонки «Сторінки кримської історії» на Крим.Реалії. Автор і ведуча програми  «Тарих седасы» («Голос історії») на телеканалі ATR, член Українського ПЕН-центру. Авторка десяти книг, сценарист шести документальних фільмів, безлічі статей і публікацій в українських та зарубіжних ЗМІ. Лауреат Міжнародної премії ім. Бекір Чобан-заде, фіналіст книжкового рейтингу «Книжка року-2017». Заступниця голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу.

XS
SM
MD
LG