«Минуле ще аж ніяк не минуло, воно продовжує жити на рівні почуттів, на рівні самосвідомості, на рівні політичних орієнтацій, тільки не як історія з її фактичністю, а як продукт інтерпретацій, що наділяють його смислами... Якби минуле було всього лише історією, воно було б замороженим. І не боліло б», – писав німецький історик Харальд Вельцер.
Поговоримо про те минуле, про ту історію, яка болить...
Французький філософ, основоположник наукових досліджень історичної колективної пам'яті Моріс Хальбвакс позначив «історію як універсальну пам'ять людського роду». Нація надто далека від індивіда, щоб він вважав історію своєї країни чим-небудь окрім дуже широкої рамки, з якою його особиста історія стикається лише в дуже небагатьох точках. Але у кожного народу є події, де особиста історія стає частиною загальної історії народу... Для кримських татар у ХХ столітті це була депортація 1944 року.
І сьогодні, сімдесят один рік потому, пам'ять про цю подію жива. Жалобні мітинги 18 травня збирають багато-багато тисяч людей – представників усіх поколінь кримських татар, старих, які пережили виселення, їхніх дітей, молодь.
Депортація торкнулася найглибших основ особистого життя людей: вона торкнулася всіх, і практично в кожній родині були померлі в перші роки висилки. Вона на довгі роки визначила життя людей на чужині... Найпотаємніші мрії та сподівання для багатьох із них так і залишилися невиконаними. Як часто доводилося чути від наших батьків: «Якби не депортація, життя склалося б зовсім по-іншому – набагато щасливіше»...
Оцінюючи значення депортації з точки зору розвитку національної самосвідомості кримських татар, важливо відзначити, що вигнання, роки на чужині і сьогодення є тими факторами, які консолідують кримськотатарський народ. Заборона на повернення кримських татар до Криму, що тривала довгі десятиліття, ще більше посилила значення самого поняття «депортація». Чим більш запеклими були заборони з боку влади на повернення кримських татар на батьківщину, тим сильнішим ставало прагнення повернутися. Образ далекої батьківщини за роки чужини викристалізувався, по суті, в «землю обітовану».
Інтерпретації історії Криму перебували у прямій залежності від політики щодо кримськотатарського народу, депортованого з території Кримського півострова 1944 року. Оскільки повернення кримських татар на батьківщину не входило в плани радянського керівництва, в цих умовах історіографія, яка посилено культивувала образ «народу-зрадника», фактично ставала інструментом влади для виправдання такої політики.
Лише в кінці 1980-х – 1990-х роках, після ухвалення Декларації Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, що піддалися насильницькому переселенню, і забезпечення їхніх прав», почалась репатріація кримських татар, і була знята негласна заборона на дослідження з кримськотатарської проблематики. Адже історія депортації довгі роки була невідома широкій громадськості і ретельно замовчувалася владою.
Саме тому істотною частиною роботи кримськотатарських істориків, громадських активістів, журналістів стали акції увічнення та збереження пам'яті про цю подію. На це була спрямована загальнонародна акція «УНУТМА» зі збору свідчень геноциду кримськотатарського народу. Акція «УНУТМА» була оголошена 1 вересня 2009 року Спеціальною Комісією Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу і подолання його наслідків. Заяви на ім'я голови Меджлісу кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва містили прохання реалізувати комплекс заходів щодо визнання Україною, світовою громадськістю геноциду кримськотатарського народу, а також прохання ініціювати перед вищими державними органами України вжиття заходів для притягнення до відповідальності осіб, які вчинили цей злочин.
Зібрані свідчення (нині їх близько 550) містять чимало важливих відомостей, рідкісних фотографій, значно розширюючи наші знання про депортацію з сіл і міст Криму, особливості етапування, утримання кримських татар у місцях спецпоселень, про практично рабське використання праці спецпереселенців і про масову загибель людей через голод, хвороби, нестерпні умови життя.
Частиною цієї роботи була акція телеканалу ATR «Хатира» (Пам'ять) – історія кримських татар в обличчях і зображеннях.
2013 року зусиллями кримських татар був знятий художній фільм «Хайтарма», в якому вперше настільки масштабно і автентично був показаний процес депортації. Відтворення цієї трагедії тим більш важливе, що досі невідомо жодного документального фото- і відеозображення акту депортації.
Рік тому кримські татари відразу опинилися в іншій країні...
Одним із перших кроків російської влади стала заборона традиційного Всекримського мітингу в центрі Сімферополя. Якщо в 2014 році мітинг все-таки був проведений в одному з районів компактного поселення кримських татар, то в нинішньому році влада не дала дозвіл на проведення мітингу, а його організатори – представники Меджлісу кримськотатарського народу – отримали попередження від Прокуратури Криму... Учасників імпровізованого автопробігу пам'яті 18 травня затримали співробітники правоохоронних органів, піддавши багатогодинному принизливому допиту.
За цей рік розгромлений Меджліс кримськотатарського народу.
Закритий телеканал ATR.
Разом із цим припинили своє існування загальнонаціональні акції «УНУТМА» і «ХАТИРА».
У той самий час безпрецедентні за своєю масовістю та увагою громадськості жалобні заходи відбулися 2015 року на материковій Україні.
Масові жалобні мітинги пам'яті відбулися в усіх центрах проживання кримських татар – Києві, Львові, Херсоні, Мелітополі, Новоолексіївці...
Успішно пройшов конкурс уроків, присвячених депортації 1944 року.
Позбавити людей пам'яті не під силу навіть найжорстокішим тоталітарним режимам
Напередодні 18 травня 2015 року Верховна Рада України присвоїла аеропорту Сімферополя ім'я двічі Героя Радянського Союзу, кримського татарина Амет-Хана Султана.
18 травня Служба безпеки України відновила розслідування злочину депортації кримських татар у 1944 році (за Президента Януковича воно було припинене). Як повідомив Голова СБУ Валентин Наливайченко, найближчим часом в рамках розслідування буде ухвалене процесуальне рішення...
Можна заборонити проводити мітинги і масові акції, принижувати цілий народ недовірою, репресіями, обшуками, арештами. Однак позбавити людей пам'яті не під силу навіть найжорстокішим тоталітарним режимам. Історія і доля кримських татар у ХХ столітті – красномовне підтвердження цієї істини.
Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу
